07 травня 2015 року м.ПолтаваСправа № 816/1286/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Христич О.С.,
представника позивача - Кішка Д.О.,
представника відповідача - Хорішка А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення, -
21 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги №1717-25 від 06 квітня 2015 року та рішення про опис майна у податкову заставу від 07 квітня 2015 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийнята відповідачем вимога та рішення про опис майна є такими, що підлягають скасуванню, оскільки ТОВ "Гутянський елеватор" у визначеному законодавством України порядку здійснило проплату авансових внесків з податку на прибуток. Стверджував, що факт своєчасної сплати позивачем узгоджених грошових зобов'язань, згідно поданої декларації за 2014 рік, до установ банку підтверджується платіжним дорученням, яке прийнято до виконання банком. Зазначав, що не перахування коштів за платіжним дорученням сталося не з вини позивача, а з вини ПАТ "Фінанси та Кредит". Вказував, на то й факт, що у ТОВ "Гутянський елеватор" на дату подання платіжного доручення були наявні кошти на рахунках для здійснення оплати. А тому вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на те, що єдиною підставою підтвердження внесення інформації про сплату позивачем сум авансового внеску з податку на прибуток приватних підприємств згідно з платіжним дорученням є лише зарахування зазначених коштів на бюджетні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства та отримання відповідачем від таких органів відомостей про зарахування та повернення коштів з відповідних рахунків.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" (код ЄДРПОУ 31834605) зареєстровано як юридична особа 04 січня 2002 року, номер запису 1 450 145 000 0000648 та перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві, що не оспорюється сторонами (а.с. 118-121).
23 лютого 2015 року позивачем подано до ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області податкову декларацію за 2014 рік (а.с. 13-14), в рядку 23 якої позивачем самостійно визначено розмір авансових внесків, що підлягатимуть сплаті щомісячно в розмірі 623139 грн.
10 березня 2015 року ТОВ "Гутянський елеватор" подано до філії "Полтавського РУ" АТ "Банк "Фінанси і Кредит" платіжне доручення № 2 про сплату авансових внесків з податку на прибуток за березень, травень, червень 2015 року в розмірі 2528556 грн.
Банк прийняв вищевказане платіжне доручення на виконання 10 березня 2015 року, що підтверджується штампом банку (а.с. 11).
Листом № 10 від 31 березня 2015 року позивач повідомив ДПІ в м. Полтаві про сплату авансових внесків з податку на прибуток в розмірі 2528556 грн., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення № 2 від 10 березня 2015 року (а.с. 10).
06 квітня 2015 року відповідач листом №5546/10/1401-25-01-18 (а.с. 12) повідомив позивача, що за останнім рахується податковий борг з авансових внесків по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 631670 грн.
У цей же день ДПІ у м. Полтаві винесено податкову вимогу №1717-25 на суму податкового боргу зі сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 631670 грн. (а.с. 8), а 07 квітня 2015 року начальником ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області Б.П.Лизун прийнято рішення про опис майна, що перебуває у власності "ТОВ "Гутянський елеватор" у податкову заставу (а.с. 9).
Позивач не погоджуючись із вищевказаною податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу звернувся до суду з вимогами про визнання їх протиправними та скасування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним рішенням, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 49.18.1 та 48.18.3 пункту 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Згідно пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено в ході судового розгляду декларацією з податку на прибуток приватних підприємств від 23 лютого 2015 року ТОВ "Гутянський елеватор" самостійно нараховано суму авансових внесків з податку на прибуток, яка підлягає сплаті в березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року (а.с. 13-14).
Відповідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ТОВ "Гутянський елеватор" 10 березня 2015 року подано до банку платіжне доручення №2 на оплату авансових внесків з податку на прибуток за березень, квітень, травень та червень 2015 року в сумі 2528556 грн., яке прийнято банком до виконання 10 березня 2015 року (а.с. 11). Станом на 10 березня 2015 року залишок коштів на рахунку позивача №260089219201, з якого потрібно було здійснити проплату, складав 5114000 грн. та протягом дня не змінювався, що підтверджується довідкою Банк "Фінанси та кредит" (а.с. 48).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі по тексту Закон №2346-III) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Положеннями пункту 22.4 статті 22 вищевказаного Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону № 2346-III).
Відповідно до пункту 1.23 Закону № 2346-III отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Згідно із статтями 22.3, 22.4 Закону № 2346-III, розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Таким чином, виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Суд зазначає, що пунктом 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, передбачено, що Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту "Дата надходження", який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.
Згідно матеріалів справи між позивачем (Клієнт) та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (Банк) 05 березня 2015 року укладено договір №1322 на розрахунково-касове обслуговування, згідно предмету якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26008921901 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором (а.с. 40-41). Доказів розірвання даного договору чи визнання його нечинним судом не встановлено.
Суд, дослідивши платіжне доручення від 10 березня 2015 року №2, копія якого наявна у матеріалах справи, встановив, що на ньому наявна відмітка банку "одержано банком" 10 березня 2015 року та наявні ознаки того, що банком було прийнято дане платіжне доручення до виконання.
Згідно з пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
З огляду на вищезазначені положення Закону, суд приходить до висновку, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити на те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого пункту 129.7 статті 129 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.
Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається також саме для банку, а не для платника податків.
В ході розгляду справи судом не встановлено: здійснення Національним Банком України регулювання економічних нормативів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", які б призвели до нестачі вільного залишку коштів на кореспондентському рахунку банку; перебування банку в процесі ліквідації; здійснення процедури тимчасової адміністрації.
Направлення позивачем до свого банку належним чином оформлених платіжних вимог на оплату податкових платежів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та єдино достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.
Таким чином, оскільки платіжне доручення позивача №2 від 10 березня 2015 року одержано банком в цей же день та прийнято до виконання, суд вважає, що позивачем не було допущено порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.
За приписами пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)
Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно пункту 89.1 статті 81 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Узагальнюючи наведені норми права, суд приходить до висновку, що право виставляти податкову вимогу та право податкової застави виникає у контролюючого органу лише за наявності у платника податків непогашеної у встановлені строки суми узгодженого грошового зобов'язання.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду вини платника в порушенні строків немає, оскільки кошти не зараховані до державного бюджету з вини банківської установи, в якій обслуговується платник.
Щодо доводів відповідача, що податкова вимога не є документом, яким контролюючий орган нараховує платнику відповідну суму грошового зобов'язання чи у платника виникає обов'язок зі сплати штрафних санкцій (пені), суд зазначає, що направлення податкової вимоги є однією зі складових процедури стягнення податкового боргу, зі спливом строку після направлення якої законодавець пов'язує момент виникнення права у податкового органу здійснювати за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про здійснення позивачем у встановлені податковим законодавством строки сплатити грошового зобов'язання, в зв'язку із чим у контролюючого орган відсутні правові підстави для направлення позивачу податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, незважаючи на вимогу частини другої статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній в ході судового розгляду справи правомірності винесеної податкової вимоги №1717-25 від 06 квітня 2015 року та прийнятого рішення про опис майна у податкову заставу не довів, а відтак позовні вимоги ТОВ "Гутянський елеватор" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування податкової вимоги №1717-25 від 06 квітня 2015 року на суму 631670 грн. та рішення про опис майна ТОВ "Гутянський елеватор" у податкову заставу від 07 квітня 2015 року.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Як свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення від 17 квітня 2015 року №1135, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом ТОВ "Гутянський елеватор" сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, що становить 487,20 грн.
Отже, стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає сума фактично сплаченого судового збору в розмірі 487,20 грн.
В силу пункту 21 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі, що становить 90 відсотків розміру ставки судового збору, з відповідача до державного бюджету не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області №1717-25 від 06 квітня 2015 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 квітня 2015 року про опис майна у податкову заставу №5583/10/1610-25-01-17.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 487,20 грн.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено 12 травня 2015 року.
Суддя С.О. Удовіченко