Справа № 547/178/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1338/15Головуючий у 1-й інстанції Любицький В. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
29 квітня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Гальонкіна С.А., Акопян В.І.
при секретарі Гнатюк О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, і ОСОБА_4, представника ОСОБА_5, на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 05 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики і зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним правочином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 46 000 грн. боргу, посилаючись на невиконання відповідачем обов'язку з повернення позики.
Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2014 року ОСОБА_5.(спадкоємець померлого ОСОБА_6) притягнута до участі у справі у якості відповідача.
У грудні ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов, у якому просила визнати удаваним договір позики, укладений 02 грудня 2010 року між її братом ОСОБА_6 і ОСОБА_3 та встановити, що насправді на відплатній основі вчинено інші правочини - оформлено довіреність на ім'я ОСОБА_7, а також заповіт на ім'я ОСОБА_3
Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що реально між ОСОБА_6 як власником земельної ділянки і ОСОБА_3 як одним із засновників фермерського господарства була досягнута домовленість про передачу землі ОСОБА_3, а довіреність і заповіт мали забезпечити виконання цих домовленостей.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 05 березня 2015 року зустрічний позов задоволений: визнаний удаваним договір позики на суму 46 000 грн., укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 як такий, що насправді вчинений з метою приховати правочин з купівлі-продажу земельної ділянки, який є нікчемним. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд дав неправильну оцінку встановленим фактичним обставинам та неправильно застосував матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8, представник ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити у частині визначення правочину, який насправді був вчинений між сторонами.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновки суду про доведеність вчинення ОСОБА_3 і ОСОБА_6 договору купівлі-продажу землі суперечать встановленим обставинам.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_5, слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, - задовольнити з наступних підстав:
Відповідно до ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті заявлених вимог в разі неправильного застосування судом матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 02 грудня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 позику у сумі 46 000 грн. без зазначення строку повернення коштів. Справжність підпису ОСОБА_6 на розписці посвідчена секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району.
У той же день ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 видана довіреність, згідно якої він уповноважив останнього представляти його інтереси на загальних зборах орендарів, укладати від його імені договір оренди земельної ділянки (паю), яка належить йому на підставі державного акту про право власності на землю НОМЕР_2, загальною площею 5,43 га, а також припиняти його дію у разі потреби. Довіреність видана строком на один рік і посвідчена секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району.
У той же день ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого заповів земельну ділянку, яка належить йому на підставі державного акту про право власності на землю НОМЕР_3, площею 3,87 га, ОСОБА_3
06 листопада 2013 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким усе своє майно заповідав ОСОБА_5
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.
16 червня 2014 року ОСОБА_5, сестра ОСОБА_6, подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що договір позики, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 мав на меті приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки, належної ОСОБА_6
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У абзаці першому п.25 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 2009 року роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що виникають зі змісту правочину.
Таким чином, для того, щоб зробити висновок про укладення між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 договору купівлі - продажу земельної ділянки, з урахуванням того, що обидві сторони знали про заборону відчуження землі сільськогосподарського призначення (п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України), суд першої інстанції мав встановити існування щонайменше двох обставин: ОСОБА_6 передав або зобов'язався передати належну йому земельну ділянку у фактичне володіння і користування ОСОБА_3, а ОСОБА_3 отримав або зобов'язався отримати у володіння і користування цю земельну ділянку та сплатив або зобов'язався сплатити за це певну суму (ст.655 ЦК України).
Згідно довіреності від 02 грудня 2010 року ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси на загальних зборах орендарів, укладати від його імені договір оренди земельної ділянки (паю), яка належить йому на підставі державного акту про право власності на землю НОМЕР_2 загальною площею 5,43 га, а також припиняти його дію у разі потреби (т.1 а.с.35). Зміст повноважень, наданих ОСОБА_3 згідно довіреності, не може свідчити про те, що повірений отримав у фактичне користування і володіння земельну ділянку ОСОБА_6 або ж отримав реальну можливість заволодіти цієї землею. У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ця довіреність була реалізована шляхом вчинення ОСОБА_3 від імені ОСОБА_6 певних дій щодо розпорядження земельною ділянкою. Окрім того, як слідує з пояснень ОСОБА_5, які усіма визнаються, земельна ділянка її брата з грудня 2010 року перебувала в оренді у приватної агрофірми «Подоляка» на підставі договору оренди від 11 березня 2008 року, строк дії якого закінчувався 06 травня 2011 року (т.1 а.с.136). Матеріали справи не містять даних про те, у чиєму користуванні і володінні перебувала земельна ділянка ОСОБА_6 у період з травня 2011 року по вересень 2013 року, коли ОСОБА_6 уклав договір оренди землі з ТОВ «Саундерс Агро» (т.1 а.с.202). Як пояснив у судовому засіданні представник ОСОБА_5, земельна ділянка ОСОБА_6 після припинення договору оренди з приватною агрофірмою «Подоляка» стороннім особам у користування не передавалася до вересня 2013 року.
Після закінчення строку дії довіреності ОСОБА_3 будь-яких вимог ОСОБА_6 щодо повернення коштів або про передачу йому землі не пред'являв.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що предметом довіреності від 02 грудня 2010 року є правомочності на вчинення певних дій стосовно земельної ділянки (паю), яка належить ОСОБА_6 на підставі державного акту про право власності на землю НОМЕР_2, загальною площею 5,43 га (т.1 а.с.35), тоді як згідно наявної у справі світлокопії державного акту про право власності на землю НОМЕР_3 ОСОБА_6 був власником земельної ділянки площею 3,87 га (т.1 а.с.211). Саме цю земельну ділянку ОСОБА_6 заповів ОСОБА_3 (т.1 а.с.36).
За своєю природою заповіт (ст.1233 ЦК України) є одностороннім, безвідплатним, умовним (з відкладальною обставиною) правочином (ч.1 ст.212 ЦК України). Таким чином, згідно заповіту спадкоємець набуває право отримати у власність належне заповідачу майно у разі настання смерті останнього, а не у момент складання заповіту.
З огляду на перелічені факти твердження ОСОБА_5 про те, що вчинений від імені її брата заповіт мав забезпечити перехід до ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку її брата після його смерті до моменту реалізації ОСОБА_3 повноважень за отриманою довіреністю, є припущенням, яке суперечить фактам і не підтверджене належними і допустимими доказами. Встановлені факти також не підтверджують відплатну передачу ОСОБА_3 землі у користування і володіння.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність обставин, з якими закон пов'язує удаваність правочину, а саме розписки від 02 грудня 2010 року.
Перевіряючи законність і обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.
У постанові ВСУ №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року сформульована правова позиція: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».
Таким чином, наявна у справі розписка (а.с.34), власноручне написання якої не заперечуються, є належним і допустимим доказом тієї обставини, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти, зазначені у ній.
Заперечення ОСОБА_5 та висновки суду першої інстанції про дефект договору позики - відсутність у розписці умови про обов'язок боржника повернути кошти, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України окремо не встановлені істотні обов'язкові умови договору позики, а обов'язок боржника повернути отримані у борг кошти у певний термін або ж на вимогу кредитора прямо передбачений ст.1046, ст.1049 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину.
Отже, ОСОБА_5 як спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 (т.1 а.с.80-86, 114), зобов'язаний задовольнити вимогу ОСОБА_3 про повернення 46 000 грн., але у межах вартості отриманого у спадщину майна.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_5, задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 05 березня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1), як спадкоємця ОСОБА_6, на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого АДРЕСА_2, податковий номер НОМЕР_1) 46 000 (сорок шість тисяч) грн.. боргу, але у межах вартості отриманого у спадщину майна, а також 460 грн. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити за недоведеністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді: С.А. Гальонкін
В.І. Акопян
З оригіналом згідно
Суддя О.А.Лобов