01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.08.2009 № 26/118
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Дзюбка П.О.
Суліма В.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Мовчан А.О. - представник за дов. б/н від 17.12.2008р.;
від відповідача -Перетятько В.Є. - представник за дов. б/н від 21.07.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2009
у справі № 26/118 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-України"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 66519,85 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” (далі - позивач) у березні 2009 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 66519,85 грн., в тому числі 1078,44 грн. основного боргу, 40061,69 грн. пені, 5323,67 грн. 3% річних, 20065,05 грн. процентів за користуванням чужими грошовими коштами, 665,20, грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. у справі № 26/118 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1078,44 грн. основного боргу, 5323,67 грн. 3% річних, 64,02 грн. державного мита та 11,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду обґрунтоване приписами ст.ст. 526, 625, ч. 2 п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України з огляду на те, що відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. у справі № 26/118 в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача пені в сумі 39527,79 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 20065,05 грн. і прийняти нове рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в стягненні пені суд першої інстанції порушив норми матеріального права ст.ст. 258, 264, 267 Цивільного кодексу України, оскільки строк позовної давності відносно вимог про стягнення пені нарахованої з 23.03.2008р. не сплив.
Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права - ст. 536 Цивільного кодексу України, оскільки розмір процентів за користування чужими коштами встановлений Цивільним кодексом України та постановою правління НБУ, а несвоєчасно оплачені кошти за поставлений товар є коштами, що безпідставно збережені, відповідачем за рахунок позивача, і за які відповідач, повинен сплачувати проценти у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2009р. у справі № 26/118, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 04.08.2009р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. по справі № 26/118 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, у даному відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивач помилково застосовує до ст. 536 Цивільного кодексу України за аналогією закону ст.ст. 1048, 1061 Цивільного кодексу України.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/592 від 04.08.2009р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 26/118 колегії суддів у складі: - Сотніков С.В. головуючий суддя, суддів Дзюбко П.О., Сулім В.В.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Київський апеляційний господарський суд
Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 10.02.2003р. було укладено договір поставки № 56 -К (далі - договір), предметом якого відповідно до пункту 1 є зобов'язання постачальника (позивач) передати товари у власність покупця на умовах та в терміни, встановлені в договорі та замовленнях на поставку, а покупець (відповідач) зобов'язався в порядку та в терміни, встановлені договором приймати вказані товари та оплачувати їх.
01.12.2005р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору ( том 1, аркуш справи 44).
Відповідно до п. 2 Розділу VІІ договору № 56-К від 10.02.2003р. та п. 1 додаткової угоди № 1 від 01.12.2005р. до вказаного договору, за поставлені товари покупець зобов'язаний заплатити постачальнику протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дня поставки товару суму, яка вказана в накладній, згідно якої поставлявся товар.
Крім того, відповідно до п. 1 Розділу X договору № 56-К від 10.02.2003р. та п. 1 додаткової угоди № 3 від 27.12.2007р. до вказаного договору, сторони домовились продовжити дію договору № 56-К від 10.02.2003р. до 31.12.2008р.
На виконання умов договору № 56-К від 10.02.2003р. позивач поставив відповідачу товар (харчові продукти) на загальну суму 5 270 892,67грн., що підтверджується підписаними сторонами накладними (копії накладних знаходяться в матеріалах справи).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем останній в порушення умов вказаного договору з позивачем за поставлений товар розрахувався лише частково в сумі 5257 964,40грн. та частково повернув товар на суму 11849,83грн.
На день слухання справи в суді першої інстанції борг відповідача перед позивачем складав 1078,44 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 30.01.2009р. (том 4, аркуш справи 34).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1078,44 грн.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 1 Розділу ІХ вказаного договору, покупець, який не розрахувався з постачальником за товари у встановлений термін, повинен заплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочки за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Так, відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу пені).
Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до договору позивач на підставі видаткових накладних, поставляв відповідачу товари, зокрема у період з 28.01.2008р. по 28.11.2008р., за які відповідач згідно п. 2 Розділу VІІ договору № 56-К від 10.02.2003р. та п. 1 додаткової угоди № 1 від 01.12.2005р. зобов'язувався оплачувати товар протягом 45 календарних днів.
Тобто, порушення оплати відповідачем виникало після 45 календарних днів з дати поставки товарів по конкретній видатковій накладній.
Оскільки, позов був поданий до суду 23.03.2009р. Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням апелянта, що строк позовної давності по товарам які були поставлені 28.01.2008р., 29.01.2008р., 31.01.2008р. і пені по яким відповідно до п. 2 Розділу VІІ договору № 56-К від 10.02.2003р. та п. 1 додаткової угоди № 1 від 01.12.2005р. нараховувалась з 14.03.2008р по 22.03.2008р. сплив. Тоді як, по іншим вимогам (нарахуванням пені за поставлений товар) строк позовної давності не сплив, оскільки нарахування пені відповідно до розрахунків здійснюється з 23.03.2008р.
Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені за період з 23.03.2008р. по 23.03.2009р., дійшов висновку, що пеня підлягає частковому стягненню в сумі 39527,79 грн.
Суд, перевіривши розрахунок суми 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції та розрахунком позивача щодо стягнення 3% річних в сумі 5323,67 грн.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а саме ст. 536 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного Кодексу України є без підставними, оскільки норми зазначеної статті не визначають конкретний процент за користування чужими грошовими коштами
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що посилання позивача на ст.ст. 1048 та 1061 Цивільного кодексу України при нарахуванні відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами також є без підставними, оскільки нарахування зазначених процентів передбачено лише за договором позики та банківськими вкладами.
Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. по даній справі підлягає скасуванню в частині відмови позивачеві у стягнені з відповідача пені з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 4 ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна - частковому задоволенню.
Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати за подання апеляційної скарги - також покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог у зв'язку з частковим її задоволенням.
Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні. В решті рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” задовольнити частково.
2. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. у справі № 26/118 скасувати в частині відмови в стягненні пені.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ Еко” (юр. адреса: 03039, м. Київ, пр-т Науки, 84; факт. адреса: 04208, м. Київ, пр-т Радянської України, 20 код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговельна компанія “Лан-Україна” (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 5, код 30384724) 39527,79 грн. (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять сім гривень 79 копійок) пені.
3. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009р. у справі № 26/118 змінити в частині стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ Еко” (юр. адреса: 03039, м. Київ, пр-т Науки, 84; факт. адреса: 04208, м. Київ, пр-т Радянської України, 20 код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговельна компанія “Лан-Україна” (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 5, код 30384724) 459,29 грн. (чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 29 копійок) державного мита та 81,47 грн. (вісімдесят одна гривня 47 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті рішення залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ Еко” (юр. адреса: 03039, м. Київ, пр-т Науки, 84; факт. адреса: 04208, м. Київ, пр-т Радянської України, 20 код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговельна компанія “Лан-Україна” (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 5, код 30384724) 229,64 грн. (двісті двадцять дев'ять гривень 64 копійки) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 26/118 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя Сотніков С.В.
Судді Дзюбко П.О.
Сулім В.В.