10.08.2009 року Справа № 19/28-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Павловського П.П.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Резниченко С.Ю.
За участю прокурора: Кутузова В.О., посвідчення № 187 від 28.12.07 р.
за участю представників:
від позивача : Волохов О.О., довіреність № 3 від 01.0109 р.;
від відповідача :Пащук В.В., довіреність № 720 від 09.07.09 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Придніпровська залізниця”, місто Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2009 року у справі №19/28-09;
за позовом, Акціонерного товариства закритого типу страхової компанії “ДІСКО”, місто Дніпропетровськ;
до відповідача, Державного підприємства “Придніпровська залізниця”, місто Дніпропетровськ;
про стягнення 5436784,16 гривень.
Позивач, АТЗТ СК “Діско” звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача, ДП “Придніпровська залізниця” грошові кошти у розмірі 5436784,16 гривень, збитків, а саме упущеної вигоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови агентського договору, договору доручення №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19 жовтня 2005 року, що виявилось у відмові збирати та перераховувати позивачу страхові платежі.
Оскільки до 1 грудня 2007 року відповідач належним чином не повідомив позивача про своє бажання припинити дію договору.
Тому з 1 січня 2008 року дія договору була подовжена до 31 грудня 2008 року.
Підстави для припинення агентських зобов'язань відсутні.
Рішенням господарського суду у справі №19/28-09 від 10 червня 2009 року (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволені повністю.
Приймаючи спірне рішення господарський суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними (визнав доведеною протиправність дій відповідача, наявність збитків у вигляді упущеної вигоди у позивача та причинно-наслідкового зв'язку між ними), а відтак такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач не погодившись з рішенням господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що воно винесено з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні рішення неповно з'ясував усі обставини справи тому неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Відповідач просить спірне рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги посилаючись на те, що в позовній заяві позивач безпідставно вказував на той факт, що до 1 грудня 2007 року залізниця не направила йому повідомлення про своє бажання припинити дію договору з 1 січня 2008 року та дія договору була подовжена вдруге до 31 грудня 2008 року.
На апеляційну скаргу позивач відзив не надав.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Господарським судом у судовому засіданні було встановлено, що 19 жовтня 2005 року між АТЗТ СК “ДІСКО”, страховик та ДП “Придніпровська залізниця”, страховий агент, укладено агентський договір, договір доручення №АД55ПР/НФ-051687-НЮ, за умовами якого страховик приймає на себе зобов'язання по страхуванню пасажирів, що відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень, на час поїздки або перебування на залізничних вокзалах і залізничних станціях на умовах, визначених Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14 серпня 1996 року, а страховий агент діє від імені та за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності в сфері вищезазначеного виду страхування, перелік якої вказаний у цьому договорі.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 договору, страховий агент є представником страховика і діє в його інтересах за комісійну винагороду на підставі цього договору.
29 листопада 2007 року відповідачем на адресу позивача направлено лист №НЗК-8/840, яким він повідомив про розірвання договору з 1 січня 2008 року.
14 грудня 2007 року позивачем на адресу відповідача направлено лист №749, яким він повідомив про свою незгоду з розірванням договору.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існує тривалий спір відносно змісту їх правомочностей за спірним договором, про що свідчать судові рішення у господарських справах №39/714-07(30/64-07) та №18/492-07(7/218-07), зокрема між сторонами існує спір відносно порядку його припинення, у тому числі розірвання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 ЦК України, статті 188 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороннє розірвання господарських договорів не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 297 ГК України, агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.
Відповідно до статті 304 ГК України, агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії, вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.
Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини 7 статті 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття “строк договору” та “строк дії договору” є тотожними.
Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору.
Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.
Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком.
Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли, тобто договір може бути укладений на невизначений строк, де така умова можлива за змістом зобов'язання.
Можливість укладення агентського договору саме на невизначений строк, без визначення строку його дії, передбачена частиною 1 статті 304 ГК України.
Відповідно до пункту 7.1 договору, він набуває чинності з 1 січня 2006 року і діє до 31 грудня 2006 року.
У випадку, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не заявляє в письмовому вигляді про намір розірвати договір, він вважається пролонгованим на наступний термін.
Таким чином, оскільки сторони встановили, що відсутність за місяць до 31 грудня 2006 року, тобто до 1 грудня 2006 року, повідомлення будь-якої зі сторін про своє бажання припинити дію договору буде свідчити про продовження дії договору тобто пролонговано.
Отже, фактично в момент підписання договору сторони не встановили твердого строку його дії, а уклали агентський договір на невизначений строк, без визначення строку його дії, з відкладальною умовою, відповідно до якої строк дії цього договору може бути припинений у випадку направлення до 1 грудня 2006 року однією зі сторін відповідного повідомлення на адресу іншої сторони.
Можливість припинення договору подібним чином у подальшому, наприкінці кожного наступного року його дії у договорі не передбачена.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду про порушення відповідачем порядку розірвання договору, встановленого статті 188 ГК України, є вірним, однак невірним є мотив, з якого суд цього висновку дійшов, а саме щодо невідповідності другого речення пункту 7.1 договору чинному законодавству з огляду на викладене.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду від 10 червня 2009 року у цій справі висновок про невідповідність чинному законодавству України положення речення другого пункту 7.1 договору.
Відносно того, що позивачем порушено порядок зміни підставу позову колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Чинний ГПК України не встановлює вимог щодо форми заяви про зміну підстав або предмету позову.
Проте у пункті 20 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18 березня 2008 року №01-8/164 зазначено, що якщо клопотання про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог заявлено позивачем (його представником) в усній формі, суд повинен запропонувати позивачеві (його представникові) викласти таке клопотання в письмовій формі.
У матеріалах справи є письмові пояснення від 9 червня 2009 року, в яких викладені змінені підстави позову. Відсутність власне заяви про зміну підстав позову, на думку колегії, не може бути підставою для скасування рішення господарського суду, оскільки відповідно до частини 2 статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Відносно того, що позивачем порушено порядок зміни підставу позову колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відносно посилання скаржника на необґрунтованість розрахунку позовних вимог необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Як вказує в апеляційній скарзі відповідач, посилання суду на рішення у справі №18/492-07(7/218-07), яким підтверджується серед іншого обсяг недоотриманого позивачем через порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором протягом 2007 року прибутку, не враховує, що відповідно до пункту 2.5 договору, страховик (позивач) сплачує страховому агенту (відповідачу) комісійну винагороду в розмірі 10% в тому числі ПДВ 20%) від суми зібраних і перерахованих на розрахунковий рахунок страховика страхових платежів по обов'язковому особистому страхуванню від нещасних випадків на транспорті.
Крім цього, у випадку перевищення надходження страхових платежів по обов'язковому особистому страхуванню від нещасних випадків на транспорті над виплатами страхових відшкодувань, страховик перераховує страховому агенту кошти на попереджувальні заходи в розмірі 50% такої різниці.
Оскільки джерелом виплати належних відповідачу, згідно з договором, коштів (комісійна винагорода та на попереджувальні заходи) є саме зібрані і перераховані на рахунок страховика страхові платежі по обов'язковому особистому страхуванню від нещасних випадків на транспорті.
Тому посилання відповідача на необхідність зменшення розміру заподіяних внаслідок порушення ним своїх зобов'язань за договором збитків є необґрунтованими.
Так само не є порушенням процесуального права застосування місцевим господарським судом фактів, встановлених рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2008 року по справі №18/492-07(7/218-07), якими підтверджується розмір спричинених позивачу у 2008 році збитків (упущеної вигоди), адже протягом 2007-2008 років відбулося декілька збільшень вартості проїзду залізничним транспортом, що підтверджується наказами Мінтрансзв'язку №395 від 26 квітня 2006 року, №1222 від 29 грудня 2006 року, №58 від 27 січня 2007 року, №913 від 22 липня 2008 року, а відтак зменшення страхового тарифу з 2% до 1,5% не призвело до зменшення обсягу доходу, який мав би отримати позивач за умови виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Окрім того відповідачем, хоча він і наполягав на меншому розмірі зібраних протягом 2008 року страхових платежів по обов'язковому особистому страхуванню від нещасних випадків на транспорті, доказів щодо цього подано не було.
Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, які підтверджують факт отримання позивачем страхових платежів по обов'язковому особистому страхуванню від нещасних випадків на транспорті, зібраних відповідачем відповідно до умов договору протягом 2006 - початку 2007 року, що свідчить про реальність завданих збитків, місцевий господарський суд правильно поклав в основу розрахунку упущеної вигоди розмір такого доходу у минулих періодах, який і був встановлений рішенням суду від 22 грудня 2008 року у справі №18/492-07(7/218-07), яке станом на момент розгулу місцевим господарським судом цієї справи набрало законної сили, а відтак, відповідно до статті 35 ГПК України, встановлені ним факти не підлягають доведенню знову при вирішенні цього спору, адже в ньому беруть участь ті самі сторони.
Слід також урахувати, що позивач є страховою компанією, і укладання договорів страхування є його основним видом діяльності, тому він вправі розраховувати на надходження платежів від відповідача у відповідності до вимог укладеного договору, тобто його поведінка у правовідносинах була правомірною.
Неправомірність поведінки відповідача у правовідносинах з позивачем полягає у тому, що він всупереч умовам договору залучив ще у 2007 року до страхової діяльності іншу страхову компанію, що не передбачено ні законом, ні договором.
Внаслідок цього, причинний зв'язок, позивач і зазнав збитків і був позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, оскільки втратив прибуткового контрагента по договору з вини відповідача, а також свій дохід на постійній комерційній основі від перевезень пасажирів відповідачем, на отримання якого він розраховував в межах дії укладеного договору.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 99, 101-103, 105 ГПК України суд ,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Придніпровська залізниця”, місто Дніпропетровськ, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2009 року у справі №19/28-09, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Господарського суду України.
Головуючий П.П. Павловський
Судді В.В. Швець
О.В. Чус