79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
29.07.09 Справа № 13/54
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Кордюк Г.Т.
суддів: Гнатюк Г.М.
Давид Л.Л.
розглянувши апеляційну скаргу ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області №83 від 12.05.2009р.
на рішення господарського суду Львівської області від 30.04.2009 року
у справі № 13/54
за позовом: ПП «Фірма Львівінвеставто», м.Львів.
до: ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області.
про стягнення 99969,60 грн.
Представники:
Від позивача: Галич П.О.- представник.
Від відповідача: не з»явився.
Представнику позивача роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України.Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань по суті розгляду апеляційної скарги та про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.04.2009 р. у справі № 13/54 (суддя Л.Станько) позовні вимоги ПП «Фірма Львівінвеставто», м.Львів до ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області про стягнення 99969,60грн. задоволено, стягнено з ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області 95772,66 грн. основного боргу, 653,35 грн.-3% річних, 3543,59 грн. інфляційних втрат, відшкодовано судові витрати.
Суд мотивував рішення тим, що відповідач свої зобов»язання по оплаті за отримані по накладних товарно-матеріальні цінності у відповідності до ст.526 ЦК України не виконав, сума боргу становить 95772,66 грн., яка підлягає примусовому стягненню, на підставі ст.625 ЦК України з відповідача підлягать стягненню інфляційні в сумі 3543,59 грн., та 653,35 грн.- 3 % річних.
Не погоджуючись з рішенням суду, вважаючи його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення 653,35 грн.-3% річних, 3543,59 грн. інфляційних витрат та 999,70 грн. держмита, покликаючись, що судом не повно з»ясовано обставини справи, а саме договором не було визначено конкретної дати поставки, тому 3% річних та інфляційні витрати є безпідставно нарахованими. Крім того, згідно ст.49 ГПК України, судові витрати по розгляду спору покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог, тому з ЗАТ «Автонавантажувач»слід стягнути не 999,70 грн. , а 51 грн. держмита.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу доводи відхилив, покликаючись, що нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат є правомірним відповідно до норм ст.ст.526,530,692 ЦК України та ст.ст.193, 222 ГК України.
Відповідач участі повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 8.07.2009р. не виконав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Львівським апеляційним господарським судом встановлено:
По накладних, довіреностях (а.с. 17-128), відповідач отримав в позивача продукцію на суму 103227,83 грн.
Відповідач розрахунки провів частково.
Сума боргу відповідача становить 95772,66 грн., шо підтверджується складеними і підписаними сторонами актами звірки розрахунків.
Проте, як вказується позивачем, свій примірник договору ним втрачено, а тому, для визначення строків оплати товару, він керувався ч.2 ст.530 ЦК України.
Претензії позивача №131 від 25.12.08р. та №04 від 19.01.09р. відповідачем залишено без відповіді і задоволення.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши правильність застосування господарським судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Обов»язок належного виконання зобов»язання встановлено ст.526 ЦК України.
Одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
В силу ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В порядку ст.530 ЦК України позивач направив вимогу про сплату боргу.
Враховуючи, що в накладних на поставку продукції зазначено, що замовленням продукції є договір №31210049 від 01.01.2006р., позивач втратив оригінал договору, а завіреної копії не збереглося, відповідач на вимогу ухвали суду від 8.07.2009р., оригінал договору не подав, місцевим господарським судом вірно зроблено висновок, про обов»язок боржника здійснити розрахунок за отриману продукцію в семиденний термін з дня пред»явлення вимоги.
Факт невиконання відповідачем зобов»язань по оплаті за отриману продукцію підтверджено матеріалами справи, у відзиві на апеляційну скаргу сума боргу відповідачем не заперечується, а тому підставно місцевим господарським судом прийнято рішення про стягнення боргу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за несвоєчасну оплату, на підставі ст.625 ЦК України, місцевим господарським судом правомірно стягнено річні та інфляційні за період, зазначений в розрахунку до позову (а.с.135), висновок суду в цій частині вимог відповідає обставинам справи, прийнятий з дотриманням вищенаведених норм матеріального права.
Оскільки спір доведено до суду з вини відповідача, господарським судом правомірно відшкодовано судові витрати в користь позивача.
Вищенаведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, є необґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи змін оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1.Рішення господарського суду Львівської області від 30.04.2009 року у справі № 13/54 залишити без змін, апеляційну скаргу ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області №83 від 12.05.2009р. без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку
3.Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.
Головуючий-суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Гнатюк Г.М.
Суддя Давид Л.Л.