м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
Іменем України
10.08.2009 року Справа № 11/107
Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі:
головуючого: Перлова Д.Ю.,
суддів Бородіної Л.І.,
Лазненко Л.Л.,
при секретарі
судового засідання Яковлевій І.А.,
за участю
представників сторін:
від позивача Міщенко М.В.,
представника за довіреністю від 31.12.08 № 170,
від відповідача повноважний та компетентний представник у судове засідання не прибув,
розглянувши
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
„Виробнича компанія ДорБудТехнологія”,
м. Луганськ
на рішення
господарського суду Луганської області
від 28.05.09
у справі № 11/107
(суддя -Москаленко М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„ТНК -ВР Коммерс”,
м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
„Виробнича компанія ДорБудТехнологія”,
м. Луганськ
про визнання стягнення 744 012 грн. 95 коп.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Виробнича компанія ДорБудТехнологія”,
м. Луганськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю
„ТНК -ВР Коммерс”,
м. Київ
про визнання недійсним договору
Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю „ТНК -ВР Коммерс”, м. Київ (далі за текстом -ТОВ „ТНК -ВР Коммерс”) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія ДорБудТехнология”, м. Луганськ (далі за текстом -ТОВ „ВК ДБТ”) про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 30.07.08 № 0126-08/П у розмірі 599 999,99 грн., пені у сумі 69 765,63 грн., штрафу у сумі 23 651,53 грн., індексу інфляції у сумі 44 877,31 грн., трьох відсотків річних у сумі 5 718,49 грн.
27.04.09 відповідач звернувся до господарського суду Луганської області із зустрічною позовною заявою від 23.04.09 (а.с. 116 -118, т. 1), якою просить визнати недійсним договір поставки нафтопродуктів від 30.07.08 № 0126-08/П.
Ухвалою господарського суду від 27.04.09 у справі № 11/107 (а.с. 150 -151, т. 1) зазначений зустрічний позов був прийнятий судом до спільного розгляду з первісним.
Рішенням господарського суду Луганської області від 28.05.09 у справі № 11/107 (а.с. 30 -38, т. 2) зазначений первісний позов задоволений частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар у розмірі 599 999,99 грн., пеню за порушення виконання грошового зобов'язання у розмірі 45 745,95 грн., штрафу у сумі 23 651,53 грн., 3% річних у розмірі 5 718,49 грн., інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 44 877,31 грн., в решті первісного позову відмовлено. У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване наступним.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами, доведений факт поставки позивачем за первісним позовом відповідачеві за первісним позовом товару за договором на загальну суму 1 588 383 грн. 92 коп.
Вартість поставленого товару відповідачем за первісним позовом була сплачена лише частково, у розмірі 988 383 грн. 93 коп. Неоплаченим залишився товар на суму 599 999 грн. 99 коп., що відповідачем за первісним позовом в процесі судового розгляду справи не спростовано.
Чинне законодавство передбачає обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ.
Позивачем за первісним позовом в договорі встановлена пеня у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, що перевищує встановлений законом розмір, тому в даному випадку застосовується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Розрахунок сум штрафу (23 651 грн. 53 коп.), 3% річних (5 718 грн. 49 коп.) та інфляційних нарахувань на суму заборгованості (44 877 грн. 31 коп.) здійснений позивачем за первісним позовом обґрунтовано, з дотриманням умов договору та приписів чинного законодавства, а тому вимоги про стягнення вказаних нарахувань є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно вимог зустрічного позову місцевий господарський суд зазначив наступне.
Правова природа договору, як на цьому наполягає позивач за зустрічним позовом, сама по собі ніяк не може впливати на внутрішню волю сторін договору і не можу бути підставою для визнання такого договору недійсним. Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що він не міг запропонувати свої умови договору, зокрема, щодо розміру штрафних санкцій, останнім ані нормативно, ані документально не підтверджені. В оспореному договорі передбачена відповідальність за порушення договірних зобов'язань як позивача, так і відповідача за зустрічним позовом.
Крім того, відповідно до приписів ч. 5 ст. 231 Господарського кодексу України у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішено в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог Господарського кодексу України.
Не погодившись з винесеним рішенням, відповідач -ТОВ „ВК ДБТ” звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою без дати, якою просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 28.05.09 у справі № 11/107 в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 599 999,99 грн., пені за порушення виконання грошового зобов'язання у розмірі 69 765,63 грн., штрафу у сумі 23 651,53 грн., 3% річних у розмірі 5 718,49 грн., інфляційних нарахувань на суму заборгованості у розмірі 44 877,31 грн., як винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована наступним.
Задовольняючі позовні вимоги ТОВ „ТНК -ВР Коммерс”, суд зазначив, що договір поставки нафтопродуктів від 30.07.08 № 0126-08/П був укладений з додержанням вимог чинного законодавства і підлягає виконанню. Однак зазначене твердження не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки цей договір містив невигідні умови: право розірвання договору надане лише постачальнику -ТОВ „ТНК -ВР Коммерс”; пунктами 8.2, 8.3 зазначеного договору встановлено такий розмір пені, який не відповідає розміру пені, закріпленому в ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Судом взагалі не було досліджено чи були Давидова Є.І. і Запсельська Л.П. уповноважені одержувати товарно -матеріальні цінності від імені товариства.
Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 12.06.09 у справі № 11/107 для розгляду зазначеної апеляційної скарги, у відповідності до ст. 28 Закону України „Про судоустрій України” призначено судову колегію у складі: Перлова Д.Ю. -судді -головуючого, суддів -Іноземцевої Л.В., Медуниці О.Є.
У зв'язку з відпусткою суддів Іноземцевої Л.В. та Медуниці О.Є. розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду від 03.08.09 у справі № 11/107, у відповідності до ст. 28 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 46 Господарського процесуального кодексу України призначено нову судову колегію у складі: головуючого судді Перлова Д.Ю., суддів Бородіної Л.І., Лазненко Л.Л.
Сторони Луганським апеляційними господарським судом належними чином повідомлені про час та місце розгляду справи (повідомлення про вручення поштових відправлень: від 20.07.09 № 5685050 -ТОВ „ТНК -ВР Коммерс” та від 21.07.09 № 5685068 -ТОВ „ВК ДБТ”).
Відзивом без дати позивач по справі -ТОВ „ТНК -ВР Коммерс” відхилив доводи апеляційної скарги відповідача та вважає рішення суду, що оскаржується, законним та обґрунтованим.
Повноважний та компетентний представник відповідача у судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час та місце розгляду справи Луганським апеляційними господарським судом був повідомлений належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу без дати Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія ДорБудТехнологія”, м. Луганськ слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 28.05.09 у справі № 11/107 слід залишити без змін за наступних підстав.
30 липня 2008 року між ТОВ „ТНК -ВР Коммерс” (постачальником), позивачем у справі, та ТОВ „ВК „ДорБудТехнологія” (покупцем), відповідачем у справі, був укладений договір № 0126-08/П поставки нафтопродуктів (далі - договір). За умовами пункту 1.1 цього договору позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - товар) за базисом поставки, у кількості, за номенклатурою, за цінами та у строки поставки відповідно до умов договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідач зобов'язався оплатити вартість товару (у тому числі ПДВ), визначену у відповідному додатку до договору, не пізніше дня, наступного за останнім днем строку відстрочки, наданої відповідачу за таким додатком до договору (п. 7.1 договору).
Як встановлено сторонами у п. 5 додатку від 31.07.08 № 1 до договору (а.с. 23-24, т. 1) відповідач зобов'язаний оплатити позивачу загальну вартість товару, зазначену у пункті 2 додатку (959 999,04 грн., з ПДВ), у порядку, передбаченому даним додатком та договором, з відстрочкою не пізніше 40 банківських днів з дати поставки товару згідно з додатком. Строк поставки сторонами за цим додатком був визначений з 31.07.08 по 20.08.08.
Додатком від 16.09.08 № 2 (а.с. 25-26, т. 1) до договору сторони домовилися про постачання ще однієї партії товару, загальна вартість якого складає 800 001,00 грн. з урахуванням ПДВ з відстрочкою його оплати не пізніше 40 банківських днів з дати поставки товару. Строк поставки товару за цим додатком визначений сторонами з 16.09.08 по 29.09.08.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем протягом серпня -вересня 2008 року був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 588 383,92 грн., що підтверджується наступними накладними, підписаним працівниками відповідача Запсельською Л.П. та Давидовою Е.М. і скріпленими основною печаткою відповідача:
Вивіз товару відповідачем від позивача підтверджений відповідними товарно-транспортними накладними.
У листі від 28.01.09 № 32 (а.с. 57, т. 1), направленому відповідачем на ім'я позивача зазначено, що у грудні 2008 року компанією був запланований платіж за поставлений бітум, який не був здійснений у зв'язку з відміною видачі кредитних коштів „Укравтодору” для оплати виконаних робіт, та гарантував оплату за поставлений товар наступним чином: у квітні 2009 року -200,00 тис. грн., у травні 2009 року -200,00 тис. грн., у червні 2009 року -200,00 тис. грн. Тобто цим листом відповідач фактично підтвердив отримання поставленого позивачем товару (бітуму).
Як вбачається з матеріалів справи, саме з виписок з рахунку ТОВ „ТНК -ВР Коммерс” (а.с. 105 -113, т. 1) відповідач частково в сумі 988 383,93 грн. виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого товару за договором від 30.07.08 № 0126-08/П, а саме: 06.10.08 ним було сплачено 800 000,00 грн., а 26.12.08 - 188 383,93 грн., такі дії відповідача також свідчать що товар був поставлений позивачем.
За своєю правовою природою договір від 30.07.08 № 0126-08/П є договором поставки -різновидом договору купівлі-продажу і до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Ця норма кореспондується з нормою ч. 3 ст. 174 Господарського кодексу України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.
Посилання заявника апеляційної скарги на той факт, що судом взагалі не було досліджено чи були Давидова Є.І. і Запсельська Л.П. уповноважені одержувати товарно -матеріальні цінності від імені товариства, не відповідають дійсності, оскільки господарським судом Луганської області у рішенні, що оскаржується було зазначено, що згідно наданого відповідачем за первісним позовом журналу реєстрації довіреностей дійсно вбачається, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей вказаними працівниками відповідача за первісним позовом не отримувалися, проте систематичність, неодноразовість отримання товару саме вказаними особами, наявність печатки відповідача за первісним позовом на усіх накладних на поставку товару, а також здійснення часткової оплати поставленого товару і факт надсилання директором ТОВ «ВК ДорБудТехнологія»на адресу ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»листа № 32 від 28.01.2009 про майбутню оплату заборгованості за поставлений товар свідчать про доведеність факту виконання позивачем за первісним позовом зобов'язань з поставки товару. Поставлений товар відповідачем за первісним позовом був прийнятий без будь-яких зауважень та заперечень. Така позиція суду першої інстанції є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що матеріалами справи, її фактичними обставинами, доведений факт поставки позивачем за первісним позовом відповідачеві за первісним позовом товару за договором на загальну суму 1 588 383,92 грн.
З урахуванням часткової оплати боргу в сумі 988 383,93 грн., заборгованість відповідача за поставлений товар складає 599 999,99 грн., тому суд першої інстанції вірно задовольнив позов в цій частині.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договором не встановлений інший розмір процентів.
Матеріалами справи підтверджена наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 599 999,99 грн., тому позивач обґрунтовано нарахував на цю суму 3% річних в сумі 5 718,49 грн. та інфляційні нарахування у сумі 44 877,31 грн., суд першої інстанції також вірно задовольнив позов в цій частині.
Сторони у п. 8.2 договору домовилися, що у випадку порушення відповідачем строків здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором і відповідними додатками до нього, відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідної письмової вимоги позивача.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.96 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вимога (претензія) про сплату заборгованості за поставлені нафтопродукти, а також санкцій за порушення умов договору, а саме заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 30.07.08 № 0126-08/П у розмірі 599 999,99 грн., пені у сумі 69 765,63 грн., штрафу у сумі 23 651,53 грн., індексу інфляції у сумі 44 877,31 грн., трьох відсотків річних у сумі 5 718,49 грн., направлялася позивачем відповідачу 18.02.09, про що свідчить фіскальний чек УДППЗ „Укрпошта” від 18.02.09 № 5367 та опис вкладення від 18.02.09 у цінний лист на ім'я ТОВ „ВК ДорБудТехнологія” (а.с. 58 - 60, т. 1).
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинне законодавство передбачає обмеження щодо стягнення розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, та вірно перерахував та стягнув з відповідача пеню у загальному розмірі 45 745,95 грн., а не в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати на загальну суму 69 765,63 грн., як того вимагав позивач.
Сторони у п. 8.3 договору також домовилися, що у випадку якщо строк прострочення відповідачем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, відповідач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідної письмової вимоги позивача.
Як зазначалося вище така вимога направлялася позивачем відповідачу, проте ані борг, ані штрафні санкції ним сплачені не були, тому суд першої інстанції також вірно задовольнив первісний позов в частині стягнення 23 651,53 грн. штрафних санкцій.
Щодо зустрічного позову судова колегія зазначає наступне.
Сторони за договором неодноразово укладали додатки до нього, виконання відповідачем за зустрічним позовом своїх зобов'язань за договором було прийнято позивачем за зустрічним позовом, у судовому порядку ніякі суперечки стосовно умов договору його сторонами не вирішувалися.
Правова природа договору, як на цьому наполягає позивач за зустрічним позовом, сама по собі ніяк не може впливати на внутрішню волю сторін договору і не можу бути підставою для визнання такого договору недійсним. Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що він не міг запропонувати свої умови договору, зокрема, щодо розміру штрафних санкцій, останнім ані нормативно, ані документально не підтверджені. В оспореному договорі передбачена відповідальність за порушення договірних зобов'язань як позивача, так і відповідача за зустрічним позовом.
Крім того, відповідно до приписів ч. 5 ст. 231 Господарського кодексу України у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішено в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог Господарського кодексу України.
Доводи щодо монопольного становища відповідача за зустрічним позовом на українському ринку нафтопродуктів не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено факту порушення таким чином вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції»та інших норм конкурентного законодавства.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги зустрічного позову є необґрунтованими та вірно відмовив у їх задоволенні.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, рішення господарського суду Луганської області відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.
У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито по апеляційній скарзі покладається на відповідача -Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія ДорБудТехнологія”, м. Луганськ, заявника апеляційної скарги.
За згодою представників позивача у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
1. Апеляційну скаргу без дати Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія ДорБудТехнологія”, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 28.05.09 у справі № 11/107 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 28.05.09 у справі № 11/107 залишити без змін.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий Д.Ю. Перлов
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.Л. Лазненко