79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
04.08.09 Справа № 18/12
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Михалюк О.В.
суддів Новосад Д.Ф.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу ТзОВ «Літа-плюс»
на рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2009р.
у справі № 18/12
за позовом ТзОВ «Фреш», м.Львів
до ТзОВ «Літа-плюс», м.Рівне
про стягнення 47865,23 грн.,
з участю представників :
від скаржника -не з'явився;
від позивача -не з'явився,
В ході судового засідання сторонам права і обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України роз'яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.
Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в зв'язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.05.2009р. у справі № 18/12 (суддя Гудак А.В.) задоволено позов ТзОВ «Фреш», м.Львів та стягнуто з ТзОВ «Літа-плюс», м.Рівне 40236,60 грн. заборгованості та судові витрати.
Не погоджуючись з даним рішенням відповідач -ТзОВ «Літа-плюс»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення в частині стягнення пені, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки згідно з пунктами 11.1, 11.2 договору поставки №10/01 від ЗО грудня 2006 року, який покладений і в основу позовних вимог, і в основу підстав для їх задоволення, термін дії договору встановлено до 31 грудня 2007 року, а у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір впродовж останнього місяця, він вважається пролонгованим на слідуючий календарний рік. Разом з тим, як зазначає скаржник, порядок погодження сторонами строків поставки на наступний пролонгований період сторонами у договорі не визначено.
Згідно з п.2.2. договору поставки №10/01 від 30.12.2006 року, поставка товару здійснюється партіями, що формуються на основі замовлень покупця та у відповідності до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а згідно з п.2.4, обов'язки постачальника по поставці та обов'язки покупця по оплаті товарів виникають тільки на основі погодженого замовлення.
Оскільки, як зазначає скаржник, специфікації сторони не підписували і покупець після закінчення строку дії даного договору жодного замовлення постачальнику на поставку товару не направляв, то погодження строків поставок між сторонами договору на 2008 рік не відбулося, відтак, даний договір, в силу вимог ч.З ст.267 ГК України, вважається таким, що укладений на один рік, тобто зобов'язання сторін по ньому припинилися 31 грудня 2007 року у зв'язку із закінченням річного строку дії договору.
А тому, позивач, на думку скаржника, не обґрунтував, не довів та документально не підтвердив той факт, що поставка товару, заборгованість по оплаті якого є предметом позову, відбувалася на виконання умов договору поставки №10/01 від 30.12.2006 року.
Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Факт невиконання відповідачем зобов'язань по договору підтверджується доданими до матеріалів справи доказами.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, часткову сплату відповідачем боргу суд першої інстанції підставно прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 37341,89 грн. основного боргу.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.3 договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.
Відтак позивач правомірно нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого ним розрахунку у заяві про зменшення вимог становить 2264,50 грн.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто 107,42 грн. - три відсотки річних та 522,79 грн. інфляційних нарахувань.
За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Рівненської області від 07.05.2009р. у справі № 18/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати покласти на скаржника.
Головуючий суддя Михалюк О.В.
суддя Новосад Д.Ф.
суддя Галушко Н.А.