вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
20.07.09Справа №2а-8235/08/10
15:17 м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М. ,
при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,
за участюпредставників сторін:
від позивача - Кочкаренко В.О., представник по довіреності б/номеру від 20.11.2008 року;
від відповідача - Черниш А.О., представник по довіреності №7776/9/10-0 від 22.10.2008 р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАУ"
до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК
про визнання рішення нечинним та спонукання до виконання певних дій
Товариство з обмеженою відповідальністю "РАУ" - позивач - 02 грудня 2008 року звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим про визнання нечинним рішення №239331015-2 від 03.10.2008 р., зобов'язання ДПІ у м. Ялта АРК визнати уточнюючі розрахунки позивача податкових показників з податку на додану вартість за травень 2007 р. (вх.№59448 від 01.08.2008р.), червень 2007 р. (вх.№59447 від 01.08.2008р.), за липень 2007 р. (вх.№59443 від 01.08.2008р.), за серпень 2007 р. (вх.№59439 від 01.08.2008р.), за вересень 2007 р. (вх.№59438 від 01.08.2008р.), за жовтень 2007 р. (вх.№59432 від 01.08.2008р.), за листопад 2007 р. (вх.№59428 від 01.08.2008р.), за грудень 2007 р. (вх.№59427 від 01.08.2008р.), за січень 2008 р. (вх.№59423 від 01.08.2008р.), за лютий 2008 р. (вх.№59416 від 01.08.2008р.), за березень 2008 р. (вх.№59412 від 01.08.2008р.), за квітень 2008 р. (вх.№59411 від 01.08.2008р.), за травень 2008 р. (вх.№59409 від 01.08.2008р.), за червень 2008 р. (вх.№59405 від 01.08.2008р.) у якості документів податкової звітності; зобов'язання ДПІ у м. Ялта АРК виконати вимоги пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР щодо проведення документальної невиїзної перевірки (камеральної) заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на підставі податкових декларацій та уточнюючих розрахунків податку на додану вартість позивача за період травень-грудень 2007р., січень-червень 2008р.; визнання за позивачем права на отримання бюджетного відшкодування за звітні періоди травень-грудень 2007р., січень-червень 2008р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «РАУ» до ДПІ у м. Ялта АР Крим 01.08.2008 року були подані уточнюючі податкові декларації за звітні (податкові) періоди з травня по грудень 2007 року та з січня по червень 2008 року включно, в яких зазначено прийняте позивачем рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у банку за звітні (податкові) періоди 05, 08, 10, 11 місяці 2007 року та 01, 02, 03, 06 місяці 2008 року. Листом від 03.10.2008 р. ДПІ у м. Ялта АР Крим повідомила позивача, що уточнюючі податкові декларації (уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок) не визнані податковою звітністю та не визнані такими, що підлягають камеральній, а у випадку необхідності - документальній невиїздній перевірці згідно з вимогами пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ. Позивач вважає зазначене рішення податкового органу неправомірним та таким, що суперечить вимогам пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок поранення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, оскільки декларації заповнені позивачем вірно з дотриманням всіх встановлених правил. Позивач також вказує, що звітні податкові декларації з податку на додану вартість за період з травня 2007 року по червень 2008 р., в яких зазначені суми податкового кредиту по операціям щодо спорудження основних фондів, помилково подавались до ДПІ без декларування сум податку до відшкодування. Після виявлення допущеної помилки позивач подав уточнюючи податкові декларації за зазначені періоди, однак ДПІ відмовила у визнанні їх податковою звітністю у зв'язку з тим, що на дату їх подання реєстрація позивача як платника податку на додану вартість анульована актом від 16.07.2008 року. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно обмежено його право на подання уточнюючих податкових розрахунків в межах строків давності, що надано п.17.2 ст.17 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ. Крім того, позивачем не враховані вимоги п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким у разі, якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні; вважає, що він не входить до кола осіб, що згідно з вимогами п.7.7.11 Закону про ПДВ, не мають права на отримання бюджетного відшкодування. Також в позовній заяві позивач посилається на порушення податковим органом порядку анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, що встановлений пп.«ґ» п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ, у зв'язку з тим, що підприємством за зазначений період постійно декларувалось значення податкового кредиту, здійснювались господарські операції, пов'язані зі спорудженням основних фондів, які згідно з вимогами ст.3 Закону про ПДВ не звільнені від оподаткування, у зв'язку з чим на протязі зазначеного періоду - з травня 2007 року по червень 2008 року - позивач мав оподатковувані операції і підстави для анулювання його реєстрації у якості платника ПДВ були відсутні.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав і вважає дії податкового органу законними та обґрунтованими, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані до суду 23.04.2009 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій тим, що реєстрація платника податку на додану вартість - позивача - була згідно з вимогами п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ анульована за ініціативою податкового органу з дотриманням встановленого даним Законом порядку, акт про анулювання від 16.07.2008 року вручено позивачу. Представник відповідача зазначає, що оскільки позивач був виключений з реєстру платників ПДВ, уточнюючі розрахунки за період, в якому підприємство було платником ПДВ, у період після анулювання реєстрації подати не може, а у випадку їх подання - такі розрахунки не визнаються податковою звітністю та не підлягають перевірці в порядку, встановленому пп.7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону про ПДВ. Також представник відповідача посилається на вимоги п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ, згідно з яким платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “РАУ” (код ЄДРПОУ 32542412, юридична адреса: 98680, АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеіз, вул. В. Альбіцького, буд.3-А) зареєстровано як юридична особа, має індивідуальний податковий номер 325424101128, взято в ДПІ у м. Ялта АР Крим на облік як платник податків та зборів (обов'язкових платежів), що підтверджено матеріалами справи.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість №118 від 16.07.2008 року була анульована реєстрація позивача як платника податку на додану вартість на підставі п.«ґ» пункту 9.8 статті 9 Закону про ПДВ у зв'язку з наданням ТОВ «РАУ» протягом дванадцяти послідовних місяців податкових декларацій, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду. Зазначений акт затверджено в.о. начальник ДПІ у м. Ялта АРК 16.07.2008 р.; вручено позивачу 18.07.2008 року, що підтверджено представником позивача у судовому засіданні та не заперечується представником відповідача.
В матеріалах справи наявні податкові декларації позивача за звітні (податкові) періоди з 04 місяця (квітня) по 12 місяць (грудень) 2007 року та з 01 місяця (січня) по 06 місяць (червень) 2008 року включно (а.с.11-49), в яких в рядку 5 декларацій «Загальний обсяг поставки (сума значень з 1-го до 4-го рядка колонки А)» та в рядку 9 «Усього податкових зобов'язань» проставлені прочерки, в рядках розділу ІІ «Податковий кредит» зазначені відповідні суми податкового кредиту (рядок 17), у зв'язку з чим в рядку 18.2 розділу ІІІ «Розрахунки з бюджетом за звітний період» зазначене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду». Зазначене від'ємне значення з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 23) в повній сумі в кожній з зазначених декларацій включалось позивачем до рядка 26 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24-рядок 25) (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду)». При цьому значення рядка 25 зазначених податкових декларацій за вказані звітні періоди «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» позивачем не заповнювалось - проставлявся прочерк, що представником позивача не заперечується та підтверджено текстом позовної заяви.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем на протязі вказаного періоду - з 4 місяця 2007 року по 06 місяць 2008 року - до ДПІ у м. Ялта АР Крим подавались податкові декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок протягом всього періоду.
Позивач 01.08.2008 року надав до ДПІ у м. Ялта АРК уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітні (податкові) періоди з 05 місяця (травня) 2007 року по 12 місяць (грудень) 2007 року та з 01 місяця (січня) 2008 року по 06 місяць (червень) 2008 року включено (а.с.50-106).
При цьому позивачем в розрахунках за 05, 08, 10, 11 місяці 2007 року та 01, 02, 03, 06 місяці 2008 року зазначено про уточнення даних 25 рядку податкових декларацій з податку на додану вартість зазначених звітних (податкових) періодів та збільшення суми, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку. До уточнюючих розрахунків за зазначені звітні періоди позивачем також додано довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, розрахунки суми бюджетного відшкодування та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування.
Всі уточнюючі розрахунки з додатками були прийняті ДПІ з відміткою «Отримано з попередженням про неможливість визнання».
Позивачем 17.09.2008 року до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим наданий запит про підтвердження факту визнання уточнюючих податкових декларацій позивача з травня по грудень 2007 року та з січня по червень 2008 року, що надані в ДПІ 01.08.2008 року, та повідомлення про проведення податковим органом перевірок зазначених в них даних відповідно до пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ.
Листом від 03.10.2008 року №23933/10/15-2 ДПІ у м. Ялта АР Крим повідомила позивача про те, що у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника податку на додану вартість у ТОВ «РАУ» відсутні підстави для надання уточнюючих розрахунків за періоди, в якому позивач був платником ПДВ. Крім того, відповідач повідомив ТОВ, що уточнюючі розрахунки, що подані позивачем до ДПІ 01.08.2008 р., не визнані податковою звітністю і не підлягають документальній перевірці згідно з вимогами пп.7.7.5 п.7.5 Закону про ПДВ.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Згідно з вимогами ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. №1251-XII платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Статтею 9 даного Закону передбачено, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Судом встановлено, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про податок на додану вартість» .
Згідно зі статтею 1 Закону про ПДВ у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
- податок, оподаткування, платник податку, оподатковувана операція (у відповідних відмінках) - податок на додану вартість, оподаткування податком на додану вартість, платник податку на додану вартість, операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість (пункт 1.1 статті 1 Закону);
- платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (пункт 1.3 статті1);
- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6 статті 1);
- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1);
- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8 статті 1).
Згідно зі статтею 2 Закону про ПДВ платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті (пункт 2.1 статті 2) або будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку (пункт 2.2 статті 2).
Законом про ПДВ встановлено особливий порядок набуття статусу платника податку на додану вартість, а саме - реєстрація платником ПДВ. Зокрема, пунктами 9.5 та 9.6 статті 9 Закону ПДВ встановлено, що заява про реєстрацію може бути подана або особою, яка підлягає реєстрації як платник ПДВ (пункти «а» і «б» п.9.6 ст.9 Закону про ПДВ), або особою, що прийняла добровільне рішення про реєстрацію платником ПДВ (пункт «в» п.9.6 ст.9 Закону про ПДВ); податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви. Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону про ПДВ центральний податковий орган веде реєстр платників податку.
Зазначеним Законом також встановлено, що в період, коли особа зареєстрована як платник податку на додану вартість, вона має певні права та обов'язки. Так, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ). Зазначені особи також повинні в порядку, встановленому статтею 7 Закону про ПДВ, обчислювати та сплачувати податок на додану вартість до бюджету.
Разом з тим, Законом про ПДВ встановлено, що у випадку, якщо особа не зареєстрована як платник податку на додану вартість, вона не має право на використання процедур, що їм встановлені. Зокрема, згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Таким чином, реєстрація платником податку на додану вартість є обов'язковою умовою як для обчислення суб'єктом підприємницької діяльності сум податкових зобов'язань і податкового кредиту, так і для використання інших прав та обов'язків, що встановлені Законом про ПДВ.
Відповідно до підпункту ґ) пункту 9.8 статті 9 Закону про ПДВ реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, надає податковому органу податкові декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду. Анулювання реєстрації на зазначеній підставі здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу; податковий орган зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації за наявності такої підстави. Після анулювання реєстрації платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво (п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ).
Порядок анулювання реєстрації платників податку на додану вартість та форми документів про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість визначені Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. №79 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 р. за №208/4429)
Згідно з пунктом 17 зазначеного Положення реєстрація платника податку на додану вартість є анульованою з дати анулювання Свідоцтва такого платника згідно з пунктом 25 цього Положення.
Пункт 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість визначає порядок анулювання реєстрації платників податку на додану вартість, яка проводиться у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону про ПДВ. Згідно з вимогами даного пункту Положення анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
При розгляді питання анулювання реєстрації згідно з підпунктом "ґ" п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ дванадцять місяців визначаються із урахуванням того, що включаються останні дванадцять послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) до складання органом державної податкової служби документа, який є підставою для анулювання реєстрації (пункт 25 Положення). Згідно з пунктом 25.2.1 Положення органи державної податкової служби здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, які включені до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у підпункту "ґ" п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ.
Рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою №6-ПДВ. Такий акт складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження керівника податкового органу, та затверджується керівником (заступником керівника) податкового органу. В акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Закону. Дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вважається днем прийняття такого рішення. Не пізніше наступного робочого дня після внесення запису про анулювання реєстрації до Реєстру один примірник акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість надсилається податковим органом особі, реєстрацію якої анульовано, за місцезнаходженням або місцем проживання такої особи, указаним у Свідоцтві (пункт 25.2.2 Положення).
Під час розгляд справи в суді представниками позивача та відповідача суду надані документи, що свідчать про надання позивачем до ДПІ податкових декларацій з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду. На підставі викладеного, ДПІ у м. Ялта АР Крим було прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість - позивача - за ініціативою податкового органу, оформлене актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, який затверджений керівником податкового органу; зазначений акт вручено позивачу.
Суд зазначає, що згідно з вимогами п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні. У разі якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні.
Визначення звітного (податкового) періоду надано в п.1.5 ст.1 Закону про ПДВ - це період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання (п.9.8 ст.9 ЗУ про ПДВ).
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як зазначено позивачем в листі до ДПІ у м. Ялта АР Крим від 19.07.2008 р. №24 (а.с.17) ТОВ «РАУ» знаходиться в процесі реконструкції, пов'язаною з поліпшенням основних фондів. Під час розгляду справи представником позивача також надано суду договір підряду від 15.02.2007 року без номеру (а.с.131) і договір №37 від 15.02.2007 р. про випуск проектної документації (а.с.141-146), згідно з якими позивач уклав з третіми особами угоди про будівництво та введення в експлуатацію туристичного готельного комплексу в м. Ялта та виконання для цього необхідних робіт. Суд вважає необхідним зазначити, що підтвердження або не підтвердження права позивача на включення до складу податкового кредиту сум по господарським операціям, що відображені в звітних податкових деклараціях по податку на додану вартість, наданих позивачем до ДПІ у м. Ялта АРК в період з 01.05.2007 року до дати анулювання його реєстрації платника податку на додану вартість - 16.07.2008 року, не є предметом спору по даній адміністративній справі, у зв'язку з чим суд не перевіряє та не оцінює доводи позивача стосовно видів його діяльності в зазначений період, а також відповідності даних, зазначених в податкових деклараціях, що надані в ДПІ з 01.05.2007 р. по 16.07.2008 р., фактичним обставинам.
З приводу подання позивачем 01.08.2008 р. до ДПІ у м. Ялта АР Крим уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ суд зазначає наступне.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлений пунктом 7.7 статті 7 Закону про ПДВ.
Згідно з підпунктом 7.7.1 даної статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ).
Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 даного Закону платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Суд зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи копій декларацій, що були надані ним до ДПІ у м. Ялта АР Крим у період з 01.05.2007 р. по 16.07.2008 р., ТОВ «РАУ» від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 23) в повній сумі включалось позивачем до рядка 26 податкової декларації «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24-рядок 25) (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду)». Тобто позивач самостійно вибрав порядок використання зазначених сум - включення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ для отримання бюджетного відшкодування платник податку на додану вартість, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, зобов'язаний виконати певні дії, а саме: подати відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається в податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.
На підставі викладеного суд зазначає, що Законом про ПДВ встановлена обов'язкова умова отримання бюджетного відшкодування, а саме: платник податку на додану вартість повинен подати до органу державної податкової служби податкову декларацію з необхідними додатками, в якій відображено рішення про повернення йому повної суми бюджетного відшкодування. При цьому право на подачу декларацій з відповідними додатками з урахуванням вимог пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 та п.1.1 ст.1 Закону про ПДВ надається саме платнику податку, тобто - платнику податку на додану вартість. Законом про ПДВ та іншими нормативними актами не передбачено подання податкових декларацій з податку на додану вартість особами, які не зареєстровані як платники ПДВ.
Таким чином, реалізація позивачем права на отримання бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок у банку повинна була бути проведена до анулювання його реєстрації як платника ПДВ. Разом з тим, представником позивача під час розгляду справи суду не надано будь-яких доказів подання до ДПІ у м. Ялта АР Крим відповідних податкових декларацій (з додатками) з зазначеними в них рішеннями про повернення йому повної суми бюджетного відшкодування до дати анулювання його реєстрації як платника ПДВ. Відсутність таких декларацій в ДПІ у м. Ялта АРК підтверджено також представником відповідача під час розгляду справи в суді.
Також суд вважає необхіднім зазначити, що згідно з вимогами п.9.8 ст.9 Закону про ПДВ платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання. Таким чином, законодавцем встановлений окремий порядок нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту у випадку наявності у платника ПДВ на дату його анулювання основних фондів, стосовно яких був нарахований податковий кредит. Разом з тим, суд зазначає, що вирішення питання стосовно податкових зобов'язань позивача за зазначений період не є предметом даного адміністративного спору, у зв'язку з чим суд не розглядає питання правильності відображення сум податкових зобов'язань по проведеним позивачем операціям в поданих ним податкових деклараціях.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач з дати анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість не мав права на подання в ДПІ в м. Ялта АРК податкових декларацій (уточнюючих розрахунків) з податку на додану вартість, зокрема з відображенням у них рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, та, як наслідок, на отримання бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок, оскільки позивачем не дотримано порядок (процедура), встановлена законодавцем, для зміни порядку бюджетного відшкодування з зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів (пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ) на повернення повної суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку (пп.7.7.4 п.7.7 зазначеної статті).
Законом про ПДВ також не встановлено, що сума бюджетного відшкодування може бути повернута позивачу після анулювання його реєстрації як платника ПДВ без надання відповідних документів - податкових декларацій з необхідними додатками - до дати анулювання реєстрації. Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Враховуючи вимоги п.1.8 статті1 Закону про ПДВ, згідно з яким сума бюджетного відшкодування підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку лише у випадках, визначених цим Законом, а також вимоги пп.7.7.4-7.7.6 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, що встановлює порядок повернення зазначеної суми, суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи суду не надано доказів того, що за наслідками останнього податкового періоду він мав право на отримання бюджетного відшкодування.
У зв'язку з викладеним суд не приймає до уваги посилання позивача на невиконання ДПІ у м. Ялта АР Крим вимог пп.7.7.5 п.7.5 ст.7 Закону про ПДВ. Даним підпунктом встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних; за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування; податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Згідно з підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.
Разом з тим, ще під час прийняття податкових декларацій, що подані позивачем до ДПІ у м. Ялта АР Крим 01.08.2008 р., відповідач попередив позивача про неможливість визнання таких декларацій податковою звітністю; право на подання податкових декларацій з податку на додану вартість після анулювання реєстрації платника ПДВ у позивача відсутнє, у зв'язку з чим відповідача правомірно, дотримуючись встановленого законом порядку. Зокрема, підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181 встановлено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Однак даною нормою Закону також передбачено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.
Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 р. за №702/10982). Відповідно до пункту 1.2 зазначеного Порядку декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Представником позивача не заперечується той факт, що на дату подання до ДПІ уточнюючих розрахунків - 01.08.2008 року - його реєстрація як платника на додану вартість вже була анульована актом ДПІ від 16.07.2008 р., про що позивачу стало відомо 18.07.2008 року.
Таким чином, позивач не мав права на подання податкових декларацій (в тому числі - уточнюючих розрахунків), розрахунків сум бюджетного відшкодування та заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, оскільки таке права згідно з вимогами п.1.1 ст.1 та пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ надається лише особам, що є платниками податку на додану вартість. У зв'язку з викладеним у відповідача відсутній обов'язок по перевірці зазначених розрахунків в порядку пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ.
Суд також не приймає до уваги доводи позивача стосовно посилання на вимоги п.17.2 ст.17 Закону №2181, яким встановлено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. Зазначеним пунктом Закону №2181 передбачено порядок подання уточнюючої податкової декларації у випадку виявлення платником податку заниження податкового зобов'язання, а не прийняття рішення про бюджетне відшкодування на рахунок у банку. Крім того, для спірних правовідносин спеціальним законом є саме Закон про ПДВ, положення якого не надають позивачу право на подання уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість після анулювання його реєстрації як платника ПДВ.
Суд також вважає необхідним зазначити, що позивачем не заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування акту відповідача від 16.07.2008 р. про анулювання реєстрації платника ПДВ. На час розгляду справи зазначений акт про анулювання також не оскаржено позивачем не в апеляційному (як це передбачено наказом по реєстру), ні в судовому порядку. Позивач також не надав суду відомостей про відображення в податкових деклараціях протягом дванадцяти послідовних податкових місяців оподатковуваних поставок. Суд не приймає до уваги посилання позивача на вимоги п.1.4 ст.1 Закону про ПДВ, оскільки ним самостійно в поданих до ДПІ звітних податкових деклараціях з травня 2007 року по червень 2008 року було зазначено в рядках декларацій з 1 по 5 включно про їх відсутність.
Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, зокрема Законом про ПДВ, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У зв'язку зі складністю справи судом 20 липня 2009 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 27 липня 2009 року.
Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кудряшова А.М.