Харківський окружний адміністративний суд
06.02.2009 р. № 2а- 7402/08/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючий суддя: П'янова Я.В.
При секретарі: Подосокорської А.О.
За участю представників сторін:
Позивача: Онопрієнко Л.М.
1-го Відповідача: Ващенко В.О.
2-го Відповідача: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до 1. Державного підприємства „Харківцукорзбут”; 2. Приватного підприємства „Промтранспоставка” про стягнення коштів на користь державного бюджету
Позивач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним господарське зобов'язання, укладене між ДП „Харківцукорзбут” та ПП „Промтранспоставка”, яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно договору від 01.09.2006 р. № 156/2-С/06, на виконання, якого складений акт виконаних робіт на суму 66666,67 грн., в тому числі ПДВ-13333,33 грн., та акт на суму 65423,67 грн., в тому числі ПДВ -13084,33 грн., загальна суму складає 158508,00 грн. Застосувати наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.
В процесі судового розгляду справи позивач надав уточнення до позову, де просить суд стягнути з Приватного підприємства „Промтранспоставка” на користь Державного підприємства „Харківцукорзбут” все отримане по угоді, а саме: суму грошових коштів у розмірі 158508,00 грн. та стягнути з Державного підприємства „Харківцукорзбут” на користь Державного бюджету України суму грошових коштів у розмірі 158508,00 грн.
1-й відповідач, Державне підприємство „Харківцукорзбут”, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
2-й відповідач, Приватне підприємство „Промтранспоставка”, у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовими повідомленнями, які направлялись за офіційним місцем знаходження згідно довідки органу реєстрації, однак були повернуті поштою з відміткою про причину повернення «за терміном зберігання».
Згідно з ст. 35 КАС України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відповідач заперечення на позов не надав, правом участі судовому засіданні не скористався. Суд вважає, що нез'явлення 2-го відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Державне підприємство „Харківцукорзбут” (далі по тексту - ДП „Харківцукорзбут”) зареєстрований 02.11.1995 р. виконавчим комітетом Харківської міської ради за № 14801050001007812. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 23764023. ДП „Харківцукорзбут” взято на податковий облік 12.12.1995 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова за № 539. ДП „Харківцукорзбут” зареєстрований платником податку на додану вартість та має індивідуальний податковий номер 237640220315.
На підставі направлення № 1657 від 26.11.2007 р., виданого Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова з 26.11.2007 р. по 20.12.2007 р. була проведена виїзна планова перевірка ДП „Харківцукорзбут” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р.
За результатами перевірки прийнято акт № 6090/23-5/23764023 від 27.12.2007 р.
Під час перевірки встановлено факт взаємовідносин між ПП "Промтранспоставка" (виконавець) та ДП "Харківцукорзбут" (замовник), які склалися на підставі договору про надання транспортних послуг №156/2-С/06 від 01.09.06р. Відповідно до умов договору виконавець надав для замовника транспортні послуги в повному обсязі, згідно умов договору від 01.09.06р. №156/2-С/06. До того ж, при проведенні перевірки підприємством був наданий акт від 30.09.06р. про надання транспортних послуг ПП"Промтранспоставка," вартість виконаних робіт складає 66666,67 грн., ПДВ - 13333,33 грн., загальна сума укладеної угоди з врахуванням ПДВ складає 80000,00 грн., та акт виконаних робіт від 31.10.2006 р. про надання транспортних послуг ПП"Промтранспоставка", вартість виконаних робіт складає 65423,67 грн., ПДВ - 13084,33 грн., загальна сума укладеної угоди з врахуванням ПДВ складає 78508,00 грн.
Позивач в судовому засіданні зазначає, що правочин, що виник на підставі договору про надання транспортних послуг №156/2-С/06 від 01.09.06р., укладений між ПП "Промтранспоставка" та ДП "Харківцукорзбут", є нікчемний в силу вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), господарське зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного правочину недійсне на підставі ст.207 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).
З приводу позиції позивача суд зазначає таке.
Відповідно із ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 с.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.
Згідно із ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Договір №156/2-С/06, укладений 01.09.06 р. між ПП "Промтранспоставка" та ДП "Харківцукорзбут" відповідно до його умов, є двостороннім договором, а по суті - договором про надання транспортних послуг.
Відповідно до ч.4 ст.263 ГК України господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.
Відносини, пов'язані з договором про надання транспортних послуг, регулює глава 63 ЦК України.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання транспортних послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.
Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичним особами.
Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на той факт, що відсутні документи, які підтверджують факт перевезення товару за договором.
Суд вважає за необхідне зауважити на те, що відсутність у позивача даних стосовно перевезення продукції ДП "Харківцукорзбут" не може бути беззаперечним доказом відсутності фактичного виконання договору, укладеного ДП "Харківцукорзбут" та ПП "Промтранспоставка".
Сторонами договору виконані взяті на себе за умовами договору зобов'язання, про що свідчать наступні обставини.
Відповідно до п.1.1 вказаного договору виконавець надав транспортні послуги, а замовник оплатив виконавцеві зазначену послугу в розмірі 158508,00 грн., в тому числі ПДВ.
Відповідно до абз. 3 пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ» - податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Судом встановлено, що в підтвердження надання транспортних послуг ПП "Промтранспоставка", в акті перевірки зазначено, що ДП "Харківцукорзбут" отримало від "Промтранспоставка" податкові накладні № 1993 на суму 13334,00 грн. та № 2184 на суму 13085,00 грн.
Позивач не спростував той факт, що податкові накладні, виписані ПП "Промтранспоставка" відповідають вимогам п.п.7.2.1., п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за №233/2037.
Таким чином, ДП "Харківцукорзбут" виконав свої зобов'язання за договором та прийняв виконання його умов ПП "Промтранспоставка", тобто, договір про надання транспортних послуг №156/2-С/06 від 01.09.06р. виконаний сторонами в повному обсязі.
Посилаючись на вимоги статті 203 ЦК України, позивач не зазначає, в чому ж саме зміст правочину суперечить діючому цивільному законодавству, та чому він, на думку позивача, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.
За таких обставин, посилання позивача на невідповідність договору про надання транспортних послуг №156/2-С/06 від 01.09.06р. ст. 203 ЦК України, необґрунтоване.
Крім того, в обґрунтування позову позивач посилається на статті 207, 208 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемний. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Відповідно до пунктів 2, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо, а також той факт, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду та вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
При цьому, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 р. №1056 доказами спрямованості умислу суб'єкту оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Позивачем не спростовані факти знаходження 1-го та 2-го відповідача на момент укладення та виконання угоди в Єдиному державному реєстрі, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Моральні засади суспільства у цивільному праві віддзеркалюють ту систему усталених поглядів, яка склалася у свідомості людей на основі їхніх уявлень про добро, людяність, гідність, совість, справедливість. Моральні засади визначають принцип і межі поведінки суб'єкта цивільного права.
Таким чином, ст.207 та ст.208 ГК України застосовуються судами не у будь-яких випадках порушення норм цивільного законодавства, а лише за окремі правопорушення, котрі вчиняються умисно і порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка у ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.
Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її у суді або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.
Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.
А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчиняються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.
Таких доказів позивач ні щодо посадових осіб ПП "Промтранспоставка", ні щодо посадових осіб ДП "Харківцукорзбут" до суду не надав.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показаннями свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст.204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, висновок позивача про наявність ознак нікчемності правочину в укладеному між ПП "Промтранспоставка" та ДП "Харківцукорзбут" договорі про надання транспортних послуг, в розумінні ст.215 ЦК України - зроблений позивачем на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.
Крім того, суд зазначає, що положення ст.ст.207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається.
Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Стосовно застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов'язання, передбаченого ст. 208 ГК України, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, застосовуватися лише за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.
Таким чином, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Угода укладена сторонами 01.09.2006 р., виявлене позивачем порушення законодавства 27.12.2007 р., звернувся ж позивач до суду з позовом про застосування санкцій 18.07.08 р., тобто понад один рік з дня укладення угоди, що саме по собі унеможливлює застосування таких санкцій до відповідачів.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2008 р. по справі № 22а-5487/08, податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі висновків акту перевірки № 6090/23-5/23764023 від 27.12.2007 р., скасовані.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до 1. Державного підприємства „Харківцукорзбут”; 2. Приватного підприємства „Промтранспоставка” про стягнення з Приватного підприємства „Промтранспоставка” на користь Державного підприємства „Харківцукорзбут” все огтримане по угоді, а саме: суму грошових коштів у розмірі 158508,00 грн. та стягнення з Державного підприємства „Харківцукорзбут” на користь Державного бюджету України суму грошових коштів у розмірі 158508,00 грн. - відмовити в повному обсязі.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 11.02.2009р.
Суддя П'янова Я.В.