Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3
26.01.2009 р. № 2-а-2а-5210/08/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ТОВ "Аграрна фірма "Росія"
до Вовчанської міжрайонної Державної податкової інспекції у Харківській області
про про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,
Позивач, ТОВ „Аграрна фірма „Росія” звернувся до судуд з позовом до Вовчанської МДПІ у Харківській області в якому просив суд визнати нечинними податкові повідомлення рішення від 19 травня 2005 року № 0000182330/0, № 0000162320/0, № 0000172320/0.
Під час розгляду спави позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Вовчанської МДПІ Харківської області від 19.05.2005 року №0000182320/0, від 05.07.2005 року №0000182320/1, від 02.09.2005 року №0000182320/2 та №0000162320/2, від 17.11.2005 року №0000182320/3, №0000162320/3 та №0000172320/3 як безпідставні, посилаючись на відсутність порушень податкового законодавства та положення Законів України „Про ПДВ”, „Про фіксований сільськогосподарський податок”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, Декрет КМУ „Про місцеві податки та збори”.
Відповідач в судове засідання з'явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі зазначивши, що оскаржені податкові повідомлення рішення винесено у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Судом встановлено, що Вовчанською МДПІ 17.05.2005 року був складений акт планової документальної виїзної перевірки підприємства позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 31.08.2004 року по 28.02.2005 року, який і став підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.
Перевіркою встановлено, і це не оспорюється сторонами, що ТОВ „Аграрна фірма „Росія” (код 32497585) є новоствореним суб'єктом господарювання (дата реєстрації у Великобурлуцькій районній державній адміністрації 12.08.2004 року).
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) №7344 від 20.08.2004 року основним видом діяльності товариства є вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.
Для ведення господарської діяльності ТОВ „Аграрна фірма „Росія” (орендар) отримало від платника фіксованого сільськогосподарського податку ТОВ „Росія” (орендодавець) в суборенду земельну ділянку загальною площею 4733 га (угода б/н від 17.08.04 р.). Інших земельних угідь позивач згідно документів, наданих суду та пояснень представника позивача в судовому засіданні, не має.
Вище зазначені обставини підтверджуються, довідками та листами Великобурлуцького відділу земельних ресурсів, Великобурлуцької РДА, Чорнянської сільської ради, які були надані відповідачем та залучені до матеріалів справи.
Суд зазначає та вказане підтверджується актом перевірки та не заперечує відповідач, що у 2004 році підприємство визначило свій статус як платника фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП) шляхом надання до Великобурлуцького відділення Вовчанської МДПІ Харківської області 12.10.2004 року податкового розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку на 2004 рік, об'єктом оподаткування в якому була визначена земельна ділянка загальною площею 4733 га, отримана в суборенду від ТОВ „Росія” на підставі угоди б/н від 17.08.2004 року.
Відповідно до положень Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок, зокрема, податку на прибуток підприємств та комунального податку, підприємство не нараховувало, не сплачувало та не звітувало про податкові зобов'язання із вказаних податків.
Суд аналізуючи положення више зазначеного Закону приходить до висновку, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства.
Крім цього Законом також передбачено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку є і новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення.
Як встановлено судом, основним видом діяльності підприємства позивача за КВЕД є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, воно є новоствореним, а отже за своїми виробничими показниками відповідає загальним вимогам ст.2 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.
Проте суд зазначає, що як було вже встановлено судом діяльність підприємство в повному обсязі здійснює на орендованих у платника фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарських угіддях, а отже згідно з п.9 Положення „Про порядок справляння фіксованого сільськогосподарського податку”, затвердженого постановою КМУ №658 від 23.04.1999 року, у відповідності до якого орендовані площі не можуть включатися в розрахунок суми фіксованого податку орендаря. Названі площі повинні бути включені до розрахунку орендодавця за умови наявності у нього статусу платника фіксованого податку.
Як було встановлено судом орендодавець ТОВ «Росія» у 2004 році визначило свій статус як платника фіксованого сільськогосподарського податку шляхом подання до Великобурлуцького відділення Вовчанської МДПІ Харківської області 31.01.2004 року (вх.№280) податкового розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку на 2004 рік, об'єктом оподаткування в якому була визначена земельна ділянка загальною площею 5032 га. В подальшому 08.11.04. року ТОВ «Росія» надало уточнений розрахунок ФСП (вх.№8838), в якому зменшило об'єкт оподаткування на 4733 га до 299 га, при цьому не змінивши свого статусу та залишившись платником фіксованого сільськогосподарського податку.
Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що як на момент укладення з позивачем договору суборенди земельної ділянки б/н від 17.08.2004 року та його державної реєстрації в Чернянській сільській раді 14.09.2004 року, так і на момент подання позивачем 12.10.2004 року розрахунку ФСП (відповідно застосування у відношенні до себе спеціального режиму оподаткування) ТОВ «Росія» було платником ФСП. Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин і протягом всього терміну їх існування (з 14.09.2004 року по 31.12.2004 року) орендодавець земельної ділянки - товариство з обмеженою відповідальністю «Росія» мало статус платника фіксованого сільськогосподарського податку, що виключає можливість наявності такого статусу у позивача.
А отже аналізуючи вище викладено суд зазнача, що в даному випадку позивач не мав права включати в розрахунок ФСП земельні ділянки, отримані в суборенду від платника фіксованого сільськогосподарського податку за договором б/н від 17.08.2004 року, то він не мав права користуватися спеціальним порядком нарахування та сплати податку на прибуток та комунального податку, передбаченим для платників ФСП.
Що стосується посилання позивача та те, що відповідач невірно застосовує приписи п.9 Положення „Про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку”, затвердженого Постановою КМУ №658 від 23.04.1999 року, в якому передбачено, що у разі коли платник фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до законодавства здає земельні ділянки в оренду, орендовані площі не можуть включатися до розрахунку сплати фіксованого сільськогосподарського податку орендаря то суд зазначає, що дані твердження позивач ґрунтує на тому, що до компетенції КМУ не входить визначення кола осіб - платників ФСП, а законодавець не ставить визначення статусу платника ФСП у залежність від статусу особи, яка надає такому платнику в користування (оренду) сільськогосподарські угіддя та будь-яких обмежень з цього приводу не передбачає. При цьому позивач посилається на положення п.22 ст.92 Конституції України та ч.1 та 3 ст.1 Закону України „Про систему оподаткування”, в яких встановлено, що система оподаткування встановлюється виключно законами України, а ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Суд вважає необхідним відмітити, що в п.3 Прикінцевих положень Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” Кабінету Міністрів України було доручено підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів та до бюджетної класифікації відповідно до цього Закону та розробити і затвердити Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене Положення було затверджено і відповідно до п.1 визначає порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, який сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками в грошовій формі і запроваджується відповідно до Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.
Це Положення є чинним на теперішній час, не скасовано та не змінено (в цій частині), не визнано незаконним.
Перевіркою було встановлено, що підприємство у періоді з 31.08.2004 року по 31.12.2004 року скористалося правом, наданим платникам фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до ст.1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” щодо сплати в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, зокрема, податку на прибуток та комунального податку, а тому не нараховувало та не сплачувало до бюджету вказані податки.
З урахуванням встановлених фактів та в межах наданих на перевірку документів перевіряючими зроблений висновок про порушення позивачем приписів ст.ст.2-5 та ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (з урахуванням положень п.14.1 ст.14 та п.11.1 ст.11 Закону), з чим пов'язане заниження валового доходу на суму 162206,9 тис гри. та заниження валових витрат на суму 82174,1 тис грн. За розрахунками перевіряючих об'єкт оподаткування податком на прибуток занижений на 80032,8 тис грн., що в свою чергу є причиною заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток на суму 20008,2 тис грн.
Оскільки позивач не спростовує і не заперечує проти даних, наведених в додатках №9 до акту перевірки (структура валового доходу за період з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року) та №10 структура валових витрат за період з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року), а позовні вимоги ґрунтує тільки на своєму розумінні та тлумаченні права користуватися положеннями Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок, що, як встановлено судом, є помилковим, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і не досліджує повноту проведених нарахувань.
Також судом встановлено, що за результатами перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000172320/0 від 19.05.2005 року, включене позивачем у позовну заяву від 24.11.2005 року, яким визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 20008200,0 грн. та застосовані фінансові санкції в розмірі 14005910,0грн. Оскільки на час звернення з позовом, з урахуванням приписів ст.6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” оскаржене податкове повідомлення-рішення №0000172320/0 від 19.05.2005 року скасоване і заявою від 16.12.2005 року позивач фактично відмовився від позову в цій частині, провадження по справі в цій частині підлягає закриттю.
Платник скористався правом адміністративного оскарження і направив скаргу від 03.06.2005 року до Вовчанської МДПІ Харківської області. Рішенням начальника Вовчанської МДПІ Харківської області від 22.06.2005 року за результатами розгляду скарги (само рішення позивач до матеріалів справи не надав) в задоволенні заяви було відмовлено і оскаржені податкові повідомлення, в т.ч. №0000172320/0 від 19.05.2005 року, залишені без змін і прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0000172320/1 від 05.07.2005 року з тими ж сумами нарахувань.
Платником була продовжена процедура адміністративного оскарження і направлена скарга до ДПА Харківської області (вх. від 07.07.2005 року).
Рішенням в.о. Голови ДПА Харківської області за результатами розгляду повторної скарги від 29.08.2005 року №9658/7/25-010 (з урахуванням рішення про внесення змін до рішення за результатами розгляду скарги ДПА у Харківській області від 02.09.2005 року № 9909/7/25-010), скасовані податкові повідомлення-рішення від 19.05.2005 року №0000172320/0 та від 05.07.2005 року №0000172320/1 в частині застосованої штрафної санкції з податку на прибуток у сумі 2000820,0 грн. В решті нарахувань дані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.
З урахуванням результатів розгляду скарги відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0000172320/2 від 02.09.2005 року, яким визначені податкові зобов'язання з основного платежу в сумі 20008200,0 грн. та застосованої фінансової санкції в розмірі 12005090,0 грн.
Оскільки податкове повідомлення-рішення №0000172320/2 від 02.09.2005 року не є предметом позову, суд не досліджує його чинність.
При подальшому адміністративному оскарженні платником була направлена скарга до ДПА України (вх.№9796/6 від 12.09.2005 року). Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 09.11.2005 року були скасовані податкові повідомлення-рішення №0000172320/0 від 19.05.2005 року та №0000172320/1 від 05.07.2005 року, з урахуванням рішення ДПА Харківської області від 29.08.2005 року, в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 10004100,0 грн. в порядку п.17.1.6 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та збільшений розмір фінансових санкцій на 4001640,0 грн. в порядку п.17.1.2 ст.17 вказаного Закону.
За таких обставин з урахуванням результатів всіх рівнів адміністративного оскарження Вовчанською МДПІ було винесене податкове повідомлення-рішення №0000172320/3, в якому було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 26010830,0 грн., в т.ч. 20008200,0 грн. - сума основного платежу та 6002630,0 грн. - сума застосованої штрафної санкції (14005910,0 грн. (0000172320/1) - 2000820,0 грн. (0000172320/2 за результатами розгляду скарги ДПА у Харківській області) - 10004100,0 грн. + 4001640,0 грн. (0000172320/3 за результатами розгляду скарги ДПА України).
Оскільки розбіжності у визначенні позивачем та відповідачем суми податкових зобов'язань підприємства по податку на прибуток пов'язані тільки з різним тлумаченням положень Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, суд вважає законним визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 20.008.200,0 грн. і, відповідно, в цій частині відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Підставою для визначення податкових зобов'язань в оскарженому податковому повідомленні-рішенні з урахуванням рішення ДПА України «Про результати розгляду повторної скарги» від 09.11.2005 року №10843/6/25-0515 визначено п.4.2.2 „а” ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і відповідно фінансові санкції застосовані в порядку, передбаченому п.17.1.2 ст.17 цього Закону. Дані норми встановлюють, що у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у п.4.2.2 „а” ст.4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно приписів п.4.1.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених п.4.1.4 „г” цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей п.4.1.4 під терміном „базовий податковий період” слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств. Суд вважає необхідним відмітити, що відповідно положенням п.14.1 ст.14 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року.
Як встановлено судом, на час проведення перевірки (початок перевірки 08.04.2005 року) підприємством була допущена затримка подання податкової декларації по податку на прибуток за один звітний для цього податку період на 1 повний (березень) та 2 неповних (лютий та квітень) місяці, а тому є правомірним застосування фінансових санкцій в порядку п.17.1.2 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в розмірі 6002460,0 грн. (20.008.200,0 х 10% х 3) та в порядку п.17.1.1 ст.17 цього ж Закону в розмірі 170,0 грн. Таким чином загальний розмір фінансових санкцій у зв'язку з виявленими порушеннями становить 6002630,0 грн. і в цій частині позов також задоволенню не підлягає.
Крім цього актом первірки встановлено, що підприємство у періоді, що перевірявся, повиненно було нараховувати та сплачувати до бюджету комунальний податок. Але, вважаючи себе платником фіксованого сільськогосподарського податку, позивач не проводив такого нарахування та не звітував перед органом ДПС по даному податку, чим порушив вимоги Декрету КМУ „Про місцеві податки та збори”. За розрахунками перевіряючих податкові зобов'язання по комунальному податку за 3 квартал 2004 року становлять 5,1 грн. та за 4 квартал 2004 року - 5,1 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000182320/0 від 19.05.2005 року, яким були визначені податкові зобов'язання в сумі 10,0 грн. на підставі ст.15 Декрету КМУ „Про місцеві податки та збори” та застосовані фінансові санкції на загальну суму 680,0 грн. в порядку пп.17.1.1 (170х2) і пп.17.1.2 (170х2) ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” по 340,0 грн. відповідно.
Платник (позивач по даній справі) скористався правом адміністративного оскарження вище вказаного податкового повідомлення-рішення та звернувся із скаргою до Вовчанської МДПІ та ДПА Харківської області. Рішеннями керівників даних органів ДПС скарги були залишені без задоволення. З урахуванням результатів розгляду скарг вказаними органами ДПС відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0000182320/1 від 05.07.2005 року та №0000182320/2 від 02.09.2005 року з тими ж самими сумами податкових зобов'язань та фінансових санкцій. При подальшому оскарженні податкового повідомлення-рішення позивачем була направлена скарга до ДПА України. Рішенням про результати розгляду скарги від 09.11.2005 року податкові повідомлення-рішення №0000182320/0 від 19.05.2005 року та №0000182320/1 від 05.07.2005 року були скасовані з урахуванням рішення ДПА Харківської області від 29.08.2005 року в частині застосування фінансових санкцій в порядку п.17.1.3 ст.17 Закону 2181 в розмірі 340,0 грн. та застосовані фінансові санкції в порядку пп.17.1.2 цього ж Закону в тому ж розмірі. Податкове повідомлення-рішення №0000182320/2 від 02.09.2005 року та решта нарахувань в податкових повідомленнях-рішеннях №0000182320/0 від 19.05.2005 року та №0000182320/1 від 05.07.2005 року залишені без змін. З чим пов'язані вище перелічені дії ДПА України при скасуванні податкових повідомлень-рішень з /0, /1 та /2 в рішенні про результати розгляду скарги не зазначено. При цьому з досліджених судом документів (надані позивачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення) видно, що у всіх рішеннях з комунального податку фінансові санкції застосовані на підставі пп.17.1.1 і пп.17.1.2 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” по 340,0 грн. відповідно, а у відповідності до пп.17.1.3 не застосовувались.
Представник відповідача пояснив, що нові податкові повідомлення-рішення приймалися з метою визначення та доведення до відома платника нових граничних строків сплати податкових зобов'язань та фінансових санкцій.
Суд вважає необхідним відмітити, що згідно приписам ст.6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” нові податкові повідомлення-рішення приймаються та направляються платнику після розгляду його скарги в межах апеляційного узгодження податкових зобов'язань в разі часткового задоволення скарги або донарахування податкових зобов'язань та/або фінансових санкцій. Зважаючи на те, що при розгляді скарг не відбувалося часткового скасування податкових повідомлень-рішень або донарахування зобов'язань (штрафів), у відповідача не було законного права приймати нові податкові повідомлення-рішення №0000182320/1 від 05.07.2005 року та №0000182320/2 від 02.09.2005 року. Також слід відмітити, що Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначений порядок доведення платнику граничних строків сплати податкових зобов'язань і цей порядок не передбачає прийняття нового податкового повідомлення-рішення.
Оскільки вищевказаним рішенням ДПА України передбачено скасування податкових повідомлень-рішень №0000182320/0 від 19.05.2005 року, №0000182320/1 від 05.07.2005 року та у відповідній частині рішення ДПА у Харківській області за результатами розгляду скарги в частині застосування фінансових санкцій в порядку п.17.1.3 ст.17 Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та застосування їх у тому ж розмірі з посиланням на пп.17.1.2 цього ж Закону, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000182320/3 від 17.11.2005 року з тими ж сумами визначених податкових зобов'язань та застосованих фінансових санкцій. Таким чином, на час звернення з позовом оскаржені податкові повідомлення-рішення №0000182320/0 від 19.05.2005 року, №0000182320/1 від 05.07.2005 року та №0000182320/2 від 02.09.2005 року були скасовані, а тому у позивача відсутні підстави для включення у позов вимог щодо визнання їх нечинними. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд вважає необхідним відмітити, що Пунктом 4 статті 9 „Прикінцеві положення” Закону України №320-XIV від 17.12.98 р. „Про фіксований сільськогосподарський податок” (зі змінами та доповненнями) зупинено дію статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори” для „сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку”, а статтею 1 цього ж Закону визначено, що фіксований сільськогосподарський податок сплачується, крім іншого, в рахунок комунального податку. Таким чином суд приходить до висновку, що норми Декрету підлягають застосуванню з урахуванням положень Закону “Про ФСП”.
Виходячи з того, судом встановлено, що позивач неправомірнро було визначеного його статус як платника фіксованого сільськогосподарського податку, то таким чином на позивача не розповсюджується дія вищезазначених норм Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, а отже він не звільняється від сплати комунального податку та, відповідно, від обов'язку його розраховувати та звітувати по ньому. За таких обставин позовні вимоги в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000182320/3 від 17.11.2005 року задоволенню також не підлягають.
Також суд зазначає, що актом перевірки встановлено, що у період, що перевірявся, підприємство позивача користувалося пільгою по ПДВ і надавало до податкової інспекції звіти „Про суми пільг в оподаткуванні юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності”. Застосовуючи спеціальний режим оподаткування ПДВ щодо сплати до бюджету податку по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, передбачений п.11.29 ст.11 Закону України „Про ПДВ” підприємство надавало 2 декларації по ПДВ, а саме, скорочену декларацію по ПДВ, в якій відображалися податкове зобов'язання і податковий кредит по операціях з продажу продукції, товарів власного виробництва (крім молока, худоби, птиці), в тому числі і продукції, виготовленої на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини та загальну декларацію по ПДВ, в якій відображалися податкові зобов'язання і податковий кредит по операціях з продажу продукції не власного виробництва (покупних товарно-матеріальних цінностей), а також молока та м'яса в живій вазі, проданих на переробні підприємства.
Відповідно податкової звітності обсяги продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва (крім молока, худоби, птиці), в тому числі і продукції, виготовленої на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини склали становили за вересень 2004 року суму 190750,0 грн., а з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених у листопаді 2004 року - 0 грн., за жовтень 2004 року - 193000,0 грн., а з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених у листопаді 2004 року - 0 грн., за листопад 2004 року - 704492,0 грн., за грудень 2004 року - 80152508,0 грн.
Обсяги продажу товарів, які відображені в загальній податковій декларації по ПДВ становлять за вересень 2004 року - 0 грн., за жовтень 2004 року - 0 грн., з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених у листопаді 2004 року -1199918,0 грн., за листопад 2004 року - 0 грн. таза грудень 2004 року - 80150000,0 грн. При цьому, застосувавши спеціальний режим оподаткування по податку на додану вартість, підприємство у листопаді-грудні 2004 року провело акумуляцію податку на додану вартість на окремому спеціальному рахунку в сумі 16040012 грн. та використало вказані кошти в січні-лютому 2005 року на оплату за матеріально-технічні ресурси виробничого призначення.
Суд зазнача, що як було встановлено під час перевірки і не спростовується позивачем на підприємстві у вказаному періоді взагалі була відсутня сільськогосподарська продукція власного виробництва, а обсяги продажу товарів (робіт, послуг) були обраховані, виходячи з отриманих попередніх оплат за сільськогосподарську продукцію власного виробництва - врожаю майбутніх періодів.
В той же час, як наполягає відповідач, згідно абз.2 п.11.29 ст.11 Закону України „Про ПДВ” для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу в поточному році визначається за даними звітного періоду. Відповідно до абз.3 п.3 Постанови КМУ №271 від 26.02.1999 року (в редакції Постанови КМУ №374 від 23.04.2001 року), якою затверджений „Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”, для новостворених суб'єктів господарювання звітним вважається період з моменту державної реєстрації сільськогосподарського товаровиробника як платника ПДВ до кінця першого звітного (податкового) місяця, за який цим товаровиробником подається декларація по ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.
Отже на підставі даних фактів перевіряючими зроблений висновок стосовно недотримання підприємством вимог п.11.29 ст.11 Закону України „Про ПДВ” та п.2 Постанови КМУ „Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини” щодо визначення питомої ваги обсягів продажу продукції власного виробництва в загальній сумі валового доходу підприємства, що не дає права платнику податків на застосування спеціального режиму оподаткування по ПДВ.
Таким чином, за висновками відповідача, в періоді з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року підприємство безпідставне користувалося пільгою по сплаті до бюджету ПДВ, до податкового органу повинно було надавати загальну декларацію по ПДВ, за якою сплачується податок до бюджету. Виявлені порушення спричинили донарахування ПДВ в сумі 16175538,0 грн. (140425,0 грн. + 16165363,0 грн. - 92100,0 грн. - 38150,0 грн.), в тому числі: за вересень 2004 року збільшена сума ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на 92100,11 грн., за жовтень 2004 року збільшена сума ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на 38150,0 грн., за листопад 2004 року донарахований податок в сумі 140425,0 грн., за грудень 2004 року донарахований податок в сумі 16165363,0 грн.
За результатами перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000162320/0 від 19.05.2005 року, в якому крім визначеного податкового зобов'язання в сумі 16534258,0 грн. застосовані фінансові санкції в розмірі 8315060,0 грн. Платник скористався правом адміністративного оскарження і направив скаргу від 03.06.2005 року до Вовчанської МДПІ Харківської області. Рішенням начальника Вовчанської МДПІ Харківської області від 22.06.2005 року за результатами розгляду скарги (само рішення позивач до матеріалів справи не надав) в задоволенні заяви було відмовлено і оскаржені податкові повідомлення, в т.ч. №0000162320/0 від 19.05.2005 року, залишені без змін і прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0000162320/1 від 05.07.2005 року з тими ж сумами нарахувань.
Оскільки податкове повідомлення-рішення №0000162320/1 від 05.07.2005 року не є предметом позову, суд не з'ясовує правомірність його прийняття.
При подальшому оскарженні платником була направлена скарга до ДПА Харківської області (вх. від 07.07.2005 року). Рішенням в.о. Голови ДПА Харківської області за результатами розгляду повторної скарги від 29.08.2005 року податкові повідомлення-рішення №0000162320/0 від 19.05.2005 року та №0000162320/1 від 05.07.2005 року були скасовані в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 493317,0 грн. В решті нарахувань дані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.
Таким чином на час звернення з позовом податкове повідомлення-рішення №0000162320/0 від 19.05.2005 року було скасоване. У зв'язку з фактичною відмовою від позову в цій частині (зміни позовних вимог від 16.12.2005 року) провадження по справі в цій частині підлягає закриттю.
Як вбачається із тексту рішення в.о. Голови ДПА Харківської області за результатами розгляду повторної скарги від 29.08.2005 року, був зроблений висновок стосовно необхідності зменшити донараховану суму основного платежу (суму визначеного податкового зобов'язання) на 340455,0 грн. та розмір застосованої фінансової санкції на 152863,0 грн.
З урахуванням результатів розгляду скарги відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0000162320/2 від 02.09.2005 року, яким податкові зобов'язання визначені в сумі 16193803,0 грн. та застосовані фінансові санкції в розмірі 816219,0 грн.
При подальшому оскарженні платником була направлена скарга до ДПА України. Рішенням про результати розгляду скарги від 09.11.2005 року податкові повідомлення-рішення №0000162320/0 від 19.05.2005 року та №0000162320/1 від 05.07.2005 року з урахуванням рішення ДПА Харківської області від 29.08.2005 року залишені без змін.
З урахуванням рішення від 09.11.2005 року відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення №0000162320/3 від 17.11.2005 року з тими ж самими сумами нарахувань, що і в податковому повідомленні-рішенні №0000162320/2 від 02.09.2005 року, що суперечить приписам ст.6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому таке нове податкове повідомлення-рішення є неправомірним і в цій частині позов підлягає задоволенню.
Позивач в позові, а його представник в судовому засіданні наполягає на тому, що підприємство було створене 12.08.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО №167004. В період з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року позивач користувався податковою пільгою по ПДВ щодо сплати податку по операціях з продажу продукції власного виробництва.
Відповідно до п.11.29. ст.11 Закону України „Про ПДВ” до 01.01.2004 року була зупинена дія п.7.7 ст.7, п.10.1 та п.10.2 ст.10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50% загальної суми валового доходу підприємства. При цьому, відповідно до абз.2 п.11.29 ст.11 Закону для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.
Суд звертає увагу, що сутність пільги (код 14010213) полягає в тому, що кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Посилаючись на приписи п.1.5 ст.1 Закону України „Про ПДВ”, позивач наполягає на тому, що звітним (податковим) періодом вважається період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету, а тому з урахуванням приписів п.7.9 ст.7 Закону України „Про ПДВ” звітним періодом для нього є місяць. Таким чином, питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства відповідно до вимог закону повинна визначатись за даними місяця.
При цьому позивач посилається на те, що він з 01.09.2004 року зареєструвався як платник ПДВ і отримав відповідне свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №27742301. Протягом вересня 2004 року (визначений позивачем як звітний період) підприємство отримало від свого контрагента ПФ „Агроснаб” грошові кошти за договором поставки №150904-1 від 15.09.2004 року у розмірі 228900,0 грн. (з ПДВ), що підтверджується банківської випискою руху грошових коштів по поточному рахунку в АКІБ „УкрСиббанк”, тому питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу звітного періоду становить 100%.
Позивачем до матеріалів справи наданий вищевказаний договір та роздрук кредитових платіжних документів, які свідчать про надходження 16.09.2004 року від ПФ „Агроснаб” коштів за даним договором на загальну суму 228900,0 грн. (ПДВ - 38150,0 грн.) як передоплати.
Як вбачається з наданої копії договору, його предметом є поставка пшениці 4-го класу в кількості 236,0 т, за ціною 970,0 грн. за тону. Загальна вартість товару становить 228920,0 грн. Договором сторони визначили, що поставка товару повинна здійснюватися не пізніш 31.12.05 р., а проведення розрахунків - до 31.12.2004 року.
В акті перевірки записано і це не спростовано позивачем, що договір поставки №150904-1 від 15.09.2004 року сторонами був розірваний 10.11.2004 року, а отримана передоплата в сумі 228900,0 грн. була повернута позивачем своєму контрагенту (підтверджено випискою по особовому рахунку за 10.11.2004 року). Підприємством було проведене відповідне коригування вартісних та кількісних показників, з урахуванням якого питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства у звітному періоді становить 0%.
Крім того, позивачем до матеріалів справи наданий лист, отриманий відповідачем 20.10.2004 року, в якому підприємство просить перевести його на спеціальний режим оподаткування, визначений п.11.21 та 11.29 ст.11 Закону України „Про ПДВ”. Від цієї ж дати позивачем був направлений розрахунок визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства без визначення за який саме період цей розрахунок складений.
Суд вважає необхідним відмітити, що аналізуючи положення вище зазначеного закону законодавець пов'язує право користування спеціальним для сільськогосподарських підприємств режимом оподаткування з тим, який відсоток саме у валовому доході підприємства становить обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції власного виробництва за даними звітного періоду. Поняття валового доходу визначене в п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Як встановлено судом, згідно наданої позивачем до податкової інспекції податкової звітності з ПДВ, обсяги продажу товарів (робіт, послуг) склали :
По скороченій декларації:
- за вересень 2004 року - 190750,0 грн., з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених в листопаді 2004 року - 0 грн.
- за жовтень 2004 року - 193000 грн., з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених в листопаді 2004 року - 0 грн.
- за листопад 2004 року - 704492,0 грн.
- за грудень 2004 року - 80152508 грн.
По загальній декларації:
- за вересень 2004 року - 0 грн.;
- за жовтень 2004 року - 0 грн., з урахуванням коригувань податкових зобов'язань, проведених в листопаді 2004 року - 1199918,0 грн.
- за листопад 2004 року - 0 грн.
- за грудень 2004 року - 80150000 грн.
Виходячи з вище викладено суд приходить до висновку, що позивачем недотримано питомої ваги обсягів продажу продукції власного виробництва в загальній сумі валового доходу підприємства, тобто у позивача відсутні необхідні умови для надання йому права на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість. Зважаючи на встановлені судом обставини, висновки акту перевірки про безпідставність користування підприємством спеціальним порядком оподаткування ПДВ є правомірними.
Крім того, за результатами перевірки ДПІ було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями): включення у грудні 2004 року до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 168315,0 грн., яка не підтверджена податковою накладною (звіт про виконання доручення по договору комісії від 17.12.2004 року №0701204-1 складеного між ТОВ АФ “Росія” (комітент) та ПФ ЕГ “Агропідйом” (комісіонер), згідно якого комісійна винагорода складає 1009890 грн. в тому числі ПДВ 168315 грн.) та у лютому 2005 року 18266,0 грн.(із загального обсягу придбаних товарів та послуг за лютий 2005 року у сумі 97765,0 грн. (ПДВ 19553,0 грн.) здійснення фінансово-господарських операцій та проведення відповідних розрахунків підтверджено лише в сумі 7727,0 грн. (ПДВ 1287,0 грн.), а саме перерахування грошових коштів ТОВ “Мотор-Агро” за запасні частини в сумі 7153,7 грн. (податкова накладна від 09.02.2005 року №310 на загальну суму 7153,0 грн., в тому числі ПДВ 1192,29 грн.), та перерахування грошових коштів Великобурлуцькій насіннєвій станції в сумі 574,8 грн. (податкова накладна від 28.02.2005 року б/н на загальну суму 574,8 грн., в тому числі ПДВ 95,8 грн.).
Оскільки позивачем не спростовані ні наведені в акті перевірки порушення за цими операціями (документи первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку по ним позивачем на вимогу суду не надані, а в позові та подальших письмових та усних поясненнях заперечення та будь-які доводи не наведені), які враховувалися при визначенні бази оподаткування ПДВ, ні проведені перевіряючими розрахунки, суд вважає правомірним нарахування податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 16193803,0 грн. Є також правомірним проведений розрахунок фінансових санкцій в порядку п.17.1.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000162320/2 від 02.09.2005 року задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" до Вовчанської міжрайонної Державної податкової інспекції у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - відмовити.
Закрити провадження по справі в частині вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішеннь № 0000162320/0 від 19.05.2009 року та № 0000172320/0 від 19.05.2005 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови виготовлено 30.01.2009 року
Суддя Спірідонов М.О.