17 квітня 2015 р. Справа № 876/9485/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В.,Большакової О.О.
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова, ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 03.09.2014 року по справі № 462/9427/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання дій неправомірними, -
09.12.2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова (далі - УПФ) в якому просив визнати дії відповідача щодо відмови у поновленні йому виплати раніше призначеної пенсії неправомірними та зобов'язати поновити таку з 07.10.2009 року по 13.10.2013 року, з урахуванням усіх перерахунків.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) невиплату громадянам України, які виїхали з неї, пенсій визнано неконституційним, а тому УПФ повинен був поновити із вказаної дати належну позивачу виплату пенсії та таким чином відновити його конституційне право на отримання такої. Проте, навіть незважаючи на відповідне звернення із заявою про поновлення пенсії, відповідачем було протиправно відмовлено у такому.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 16.01.2014р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014р., позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести виплати раніше призначеної пенсії за період з 07.10.2009 року до 09.06.2013 року - залишено без розгляду.
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 03.09.2014р. в справі №462/9427/13-а заявлений позов задоволено. Визнано дії УПФ щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 неправомірними та зобов'язано поновити таку з 09.06.2013 року по 09.12.2013 року.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. У поданій апеляційній скарзі вказує на те, що ним правомірно відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачу, оскільки такий у встановленому порядку особисто за поновленням такої не звертався. Більше того, не має законних підстав для поновлення раніше призначеної пенсії за віком УПФ, оскільки не підтверджується місце проживання (реєстрації в установленому порядку) позивача в Залізничному районі м.Львова.
Позивачем, також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, оскільки такий вважав, що воно ухвалено судом без врахування всіх обставин справи та є неповним, у зв'язку із чим просив задовольнити і змінити судове рішення, в частині дати поновлення пенсії з 07.10.2009 року. В обґрунтування апеляційної скарги покликався на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано строк звернення до адміністративного суду до спірних відносин, оскільки позивачу зупинили виплату належної пенсії на підставі норм, які визнані неконституційними. Більше того, вказує, що незважаючи на те, що проживає за межами України, має конституційне право користуватися такими ж правами як і інші громадяни України, а обмеження права на соціальний захист, зокрема на пенсію, за ознакою місця проживання є недопустимим та протиправним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно у відповідності до Рішення №25-рп/2009, позивач має право на поновлення виплати призначеної йому пенсії за період починаючи з 09.06.2013 року по 09.12.2013 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13.10.2013 року представник позивача звернувся до УПФ із заявою про поновлення виплати пенсії у зв'язку з прийняттям Рішення №25-рп/2009, проте в задоволенні такої відповідач відмовив, пославшись на подання такої не особисто пенсіонером.
Не погодившись із такими діями УПФ, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами ст.21 Основного закону усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Таким чином, право особи на забезпечення її у старості є невідчужуваним і непорушним, гарантується Конституцією України та реалізовано, зокрема, через норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Пунктом 2 ч.1 ст.49 цього Закону (в редакції до 07.10.2009 року) встановлювалось, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Реченням другим ст.51 цього Закону (в редакції до 07.10.2009 року) передбачалось, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням №25-рп/2009 положення вищезазначених правових норм Закону №1058-ІV визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №422/96-вр) та резолютивної частини Рішення №25-рп/2009, у разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частинами 2 і 3 ст.67 Закону №422/96-вр передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України протягом наступного робочого дня після їх підписання оприлюднюються на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України і направляються Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України.
Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.
Крім того, за правилами ч.2 ст.49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Таким чином, норма вказаної статті пов'язує час поновлення пенсії з настанням обставин для відновлення її виплати, якими у даному випадку є Рішення №25-рп/2009.
Відповідно до останнього, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, проживаючи в США, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція Українита пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Відсутність механізму законодавчого врегулювання порядку виплати пенсій громадянам, які обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору, не може бути підставою для невиконання державною взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення права особи на соціальний захист.
Посилання Пенсійного органу на подання заяви про поновлення пенсії представником позивача, а не ним особисто як на підставу для відмови у такому поновленні, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки у відповідності до положень ч.1 ст.44 Закону №1058-ІV та п.п.7, 15 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1) заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, що і було вчинено у даному випадку ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5, відповідно до нотаріально посвідченої довіреності (а.с.12).
При цьому, слід зазначити, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій жодними нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду визначений ст.ст.99, 100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Судом першої інстанції вірно враховано ті обставини, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин ( ухвала Залізничного районного суду м.Львова від 16.01.2014 року а.с.39), а відтак підлягають до задоволення позовні вимоги за період з 09.06.2013 року по 09.12.2013 року.
Також, щодо позовних вимог ОСОБА_2 про врахування усіх перерахунків при поновленні пенсії , суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
У відповідності до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, щорішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Як передбачено ч.1 ст.2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Таким чином, обов'язковою умовою для задоволення вимог позивача є порушення відповідачем відповідними діями (бездіяльністю) чи рішенням прав та законних інтересів такого позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.
Відтак, враховуючи, що УПФ не було поновлено виплату пенсії позивачу без врахування відповідних перерахунків, підстав вважати, що його право на такі порушене відповідачем у апеляційного суду немає, а такі вимоги ОСОБА_2 слід вважати передчасними, у зв'язку із чим такі задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційних скарг зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ч.3 ст.160,ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова, ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 03.09.2014 року у справі № 462/9427/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
О.О. Большакова