04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"27" квітня 2015 р. Справа№ 910/22309/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 27.04.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року
у справі № 910/22309/13 (головуючий суддя Літвінова М.Є.,
судді: Босий В.П., Цюкало Ю.В.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне
товариство «Чорноморнафтогаз»
до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна
компанія «Нафтогаз України»
про стягнення 79 717 356,64 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 позов публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення 79 717 356,64 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» 78 368 157,65 грн. основного боргу, 740 537,79 грн. пені, 608 661,20 грн. 3% річних та 68 820,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції від 27.08.2014 року, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
11.02.2015 року розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Зубець Л.П. у відпустці, призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи.
Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у справі № 910/22309/13 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року у складі головуючого судді: Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судових засіданнях 08.04.2015 року та 27.04.2015 року представник ПАТ «НАК «Нафтогаз України», апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив, рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року по справі № 910/22309/13 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. При цьому, представник скаржника у судовому засіданні звернув увагу суду, на те, що місцевим господарським судом, при прийнятті оскаржуваного рішення та стягненні пені не дав належної оцінки тому, що відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі та мав право зменшити пеню.
Представники ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» у судовому засіданні 08.04.2015 року також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив суд апеляційної інстанції відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
При цьому, представник позивача у судове засідання 27.04.2015 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників позивача у судовому засіданні 27.04.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що позивач був присутній у попередньому судовому засіданні та надав суду свої пояснення по справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
24.02.2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір №14/380/11 поставки природного газу (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати покупцеві протягом 2011-2017рр. у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, у тому числі, що знаходиться на зберіганні у Глібовському ПСГ, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає покупцеві протягом березня-грудня 2011 року та січня-грудня 2012-2017 років газ в обсязі до 11012000000 куб.м., у тому числі протягом березня-грудня 2011 року - до 921731000 куб.м.
Кількість газу переданого покупцеві у звітному періоді, визначається за даними комерційних вузлів обліку газу, встановлених на пунктах виміру витрат газу (ПВВГ), що знаходяться в пункті приймання-передачі газу, згідно п. 3.1 договору.
Як передбачено п. 3.5 договору, постачальник складає загальний двосторонній акт приймання-передачі газу, який підписують уповноважені представники сторін.
Ціна газу за 1000 куб.м. відповідно до постанови Національної комісії врегулювання електроергетики України від 27.07.2010 року №888 становить 456,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 91,20 грн. Ціна газу визначається без врахування вартості транспортування та постачання газу територією України (п. 4.1 договору).
Сторони домовились, що ціна на газ, що вказана в п.4.1 цього договору, визначена на день його підписання і може бути змінена відповідною постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України. З дня введення нової ціни сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до цього договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін (п. 4.2 договору).
Загальна розрахункова сума цього договору складається з вартості фактично поставлених постачальником обсягів газу покупцю, згідно п. 4.4 договору.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично поставлений газ повинен бути проведений не пізніше 25 числа наступного за звітним місяцем поставки на підставі акту приймання-передачі природного газу.
Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє в частині поставки газу з березня 2011 року до 31 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.
З матеріалів справи також вбачається, що до договору поставки сторонами укладено ряд додаткових угод, які долучені до матеріалів справи. Зокрема, додатковою угодою №5 від 10.01.2013 року сторони погодили п. 4.1 договору викласти у наступній редакції: «П.4.1 Ціна газу за 1000 куб.м. відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики України з 01 січня 2013 року становить 440,00 грн., разом з ПДВ - 528,00 грн. Ціна газу визначається без врахування вартості транспортування та постачання газу територією України.».
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, зокрема з актів приймання-передачі № 9.1 від 30.09.2013 року, у період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року відповідачу передано 141 010,687 тис. куб.м. природного газу на суму 74453642, 74 грн. У період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року згідно з актом № 9.2 від 30.09.2013 року відповідачу передано 1274,965 тис. куб.м. на суму 673181,52 грн.
Відповідач розрахувався за поставлений газ частково, з порушенням строку. Несплаченою залишилася сума 29 367 410, 58 грн.
На підставі заяви НАК «Нафтогаз України» від 15.11.2013 року (вих.№26-6058/1.5-13) про зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання НАК «Нафтогаз України» перед позивачем по договору від 24.02.2011 №14/380/11 за період 01.09.2013 року - 30.09.2013 року у сумі 29367410,58 припинено.
У період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року згідно з актом № 10.1 від 31.10.2013 року позивач передав відповідачу 148182,965 тис. куб.м. природного газу на суму 78240605,52 грн. У період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року за актом № 10.2 від 31.10.2013 року відповідачу передано 241,576 тис. куб.м. на суму 127552,13 грн.
Позивач зазначає, що ним були належним чином виконані зобов'язання за договором №14/380/11 від 24.02.2011 року, згідно з яким він протягом з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року поставив відповідачу природній газ на суму 78 368 157,65 грн. Проте, всупереч умов договору відповідач прострочив оплату наданих послуг.
Так, у листопаді 2013 року ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 78 368 157,65 грн., пеню - 740 537,79 грн., 3 % річних - 608 661, 20 грн.
Як зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 позов ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - задоволено повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 частковому скасуванню в частині стягнення з відповідача пені з прийняттям в цій частині нового рішення.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року згідно з актом № 10.1 від 31.10.2013 року позивач передав відповідачу 148182,965 тис. куб.м. природного газу на суму 78240605,52 грн. У період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року за актом № 10.2 від 31.10.2013 року відповідачу передано 241,576 тис. куб.м. на суму 127552,13 грн. Всього на суму 78 368 157,65 грн.
За поставлений позивачем природній газ за період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року відповідач не розрахувався у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 78 368 157,65 грн.
Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджується матеріалами справи. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що скаржник, ні під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав суду доказів оплати боргу за поставлений позивачем газ у розмірі 78368157,65 грн., наявність заборгованості відповідачем не спростовано, а отже підлягає стягненню та правомірно була стягнута судом першої інстанції.
Оскільки, відповідач прострочив оплату наданих йому послуг як за період поставки газу з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року так і за період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року з нього на користь позивача відповідно до вимог cт. 625 ЦК України підлягають стягненню 608661,20 грн. три проценти річних з простроченої суми.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія звертає увагу, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за спірним договором, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, за період прострочення з 26.11.2013 року по 20.02.2014 року за поставлений газ у період з 01.10.2013 року - 31.10.2013 року, та за період прострочення з 26.10.2013 року по 14.11.2013 року за поставлений газ у період з 01.09.2013 року - 30.10.2013 року, підлягають стягненню 3% річних в сумі 608661,20 грн.
Однак, що стосується висновків суду в частині стягнення з відповідача пені в сумі 740537,79 грн. судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
Так, у відповідності до п. 6.3 договору, у разі порушення строків остаточного платежу покупець сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 3 % від суми заборгованості.
Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вірно вказав суд першої інстанції, позивач вправі вимагати з відповідача сплати належної на підставі п. 6.3 договору пені від простроченої суми боргу. Таким чином, згідно з розрахунком позивача, що перевірений як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції, за порушення грошового зобов'язання за спірним договором за період прострочення з 26.11.2013 року по 20.02.2014 року за поставлений газ у період з 01.10.2013 року - 31.10.2013 року пеня у розмірі 681802,97 грн. нарахована вірно. Крім того судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з розрахунком пені за період прострочення з 26.10.2013 року по 14.11.2013 року за поставлений газ у період з 01.09.2013 року - 30.10.2013 року. Пеня за вказаний період становить 58734,82 грн. Всього, за заявлені позивачем періоди прострочки виконання своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений позивачем газ пеня розрахована вірно та становить 740537,79 грн.
Проте, при вирішенні питання про стягнення з відповідача 740537,79 грн. пені у даній справі, судова колегія вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою приписи ч.3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України та на розглянуте питання щодо можливості зменшення пені.
Так, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У відповідності до ст. 83 ГПК України господарський суду, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
22.10.2014 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про застосування апеляційним судом положення п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, яка передбачає право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Застосовуючи приписи п. 3 ч.1 статті 83 ГПК України, слід враховувати рекомендації, що міститься в п.3.17.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК) ( 1798-12 ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (підпункту 3.9.2 п.3.9. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року за №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Таким чином, чинне законодавство України передбачає певні обставини, але не виключно, за наявності яких суд може зменшити розмір пені, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання.
Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення у дані справі щодо стягнення з відповідача пені необхідно врахувати не тільки ступінь виконання зобов'язання боржником, але й майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок постійного недоотримання та несвоєчасного проведення споживачами газу розрахунків за спожитий природний газ, відповідач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних, для розрахунків з ВАТ «Газпром» (консолідований баланс відповідача за перше півріччя 2013 року а.с. 175-176). Також вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань при розрахунках за російський газ впливає на створення в світі позитивного іміджу не тільки ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а і держави Україна загалом.
Також слід зазначити, що відповідач має збитки від діяльності, які відображені в фінансовому звіті за перше півріччя 2013 року та складають більше 10 мільярдів гривень.
Враховуючи ту обставину, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ у період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року на підставі заяви НАК «Нафтогаз України» від 15.11.2013 року про зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання НАК «Нафтогаз України» перед позивачем, що свідчить про наявність невиконаних грошових зобов'язань позивача перед відповідачем за іншими угодами та про взаємні борги, та враховуючи ту обставину, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», як підприємство, що належить до державного сектору економіки, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, колегія суддів визнає даний випадок винятковим та вважає за можливе зменшити розмір пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання на 50%.
Таким чином, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, необхідно брати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховувати баланс інтересів обох сторін. Місцевий господарський суд при вирішенні питання про стягнення пені у розмірі 740537,79 грн. залишив поза увагою питання щодо можливості зменшення пені враховуючи встановлені вище обставини. Як зазначалося вище, в даному випадку, враховуючи баланс інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе зменшити нараховану пеню у розмірі 740537,79 грн. на 50%, що є правомірним та об'єктивним. Тобто з відповідача слід стягнути на користь позивача 370268,89 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як необхідність використання права на зменшення неустойки, так і розмір, до якого вона підлягає зменшенню закон (ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України) відносить на розсуд суду.
Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарським суд України зокрема у своїй постанові від 27.03.2014 року по справі 912/1484/13. У вказаній постанові суд касаційної інстанції зазначив про необхідність дотримання балансу інтересів сторін при стягненні судом пені та стягнув з відповідача 50% пені, розмір якої визначив правомірним та об'єктивним.
Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 слід задовольнити частково, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 скасувати частково в частині стягнення пені в сумі 740537,79 грн. В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення 740537,79 грн. пені - задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» 370268,89 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 - залишити без змін.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Оскільки даний спір виник з вини відповідача, то судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 - задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 скасувати частково в частині стягнення пені в сумі 740537,79 грн.
В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення 740537,79 грн. пені - задовольнити частково.
3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) на користь публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 26, оф. 505, код 00153117) 370268 (триста сімдесят тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 89 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі № 910/22309/13 - залишити без змін.
5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/22309/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 30.04.2015 року