04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" квітня 2015 р. Справа№ 910/19793/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів: Тищенко А.І.
Станіка С.Р.
при секретарі судового засідання - Натха М.С.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Козакевич О.С. за посвідченням
від позивача-1 Пасічник К.Ю. за довіреністю
від позивача-2 Пушкар І.О. за довіреністю
від відповідача Савицький В.І. за довіреністю
від третьої особи Калашник А.А. за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 (дата підписання 03.12.2014)
по справі №910/19793/14 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Заступника прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі:
1. Міністерства оборони України
2. Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Мале приватне підприємство «Квіт»
про визнання права власності держави на нерухоме майно та витребування майна шляхом вилучення
Заступник прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі позивачів з позовом до відповідача, в якому просив:
- визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві;
- витребувати шляхом вилучення від ТОВ «Левра» нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві;
- витребуване майно передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/19793/14 у задоволенні позову Заступника прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві; витребування шляхом вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві та його передачу Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі №910/19793/14 повністю та прийняти нове рішення, яким визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення № 201 (літ.А), загальною площею 384,70 кв.м., з яких приміщення підвалу площею 151,90 кв.м. та приміщення першого поверху площею 232,80 кв.м в будинку № 47, по вул. Бориспільській у м. Києві; витребувати шляхом вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нежиле приміщення № 201 (літ.А), загальною площею 384,70 кв.м., з яких приміщення підвалу площею 151,90 кв.м. та приміщення першого поверху площею 232,80 кв.м в будинку № 47, по вул. Бориспільській у м. Києві; витребуване від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нерухоме майно передати на утримання державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».
Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону мотивована тим, що:
- вищевказане спірне нерухоме майно було передано від КЕВ м. Києва на утримання, а не у господарське відання до філії ДП МОУ «Укрвійськбуд» 135 ДБК на підставі акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка № 225 Київського гарнізону від 06.12.2000, і є військовим майном по теперішній час. Первинна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно згідно з листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 11.09.2013 №19432 була проведена за Державою Україна на підставі свідоцтва про право власності від 14.03.2003 серії НП № 010006915;
- спірне нерухоме майно було відчужене на підставі біржової угоди від 09.04.2003 № 28-03/12 договору купівлі-продажу нерухомості під час фіктивного банкрутства в межах процедури фіктивної санації у справі № 24/612-б-43/234. Про фіктивність банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд» свідчить постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.11.2007 у справі № 24/612-б-43/234 та вирок Подільського районного суду м. Києва у справі № 1-175/07 відносно Дубова О.Г.;
- вказана біржова угода була підписана саме Дубовим О.Г. на підставі довіреності від 20.09.2000 року АВН № 864155, яка була підписана нібито в.о. генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд» Горячевим С.Ю. Але, як свідчить наказ Міністра оборони України від 10.10.2005 № 610 керівника ДП МОУ «Укрвійськбуд» протягом 1998-2005 років призначено не було.
- оскільки відчуження спірного майна відбулось під час фіктивного банкрутства і у ДП МОУ «Укрвійськбуд» було відсутнє право продажу цього майна, то біржова угода була спрямована на незаконне заволодіння військовим майном;
- висновок суду про реалізацію нерухомого майна на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство, а також про погодження плану санації в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченка В.П. та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України є безпідставним та таким, що протирічить обставинам справи. Як свідчать листи Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України від 22.04.2013 № 227/11/1268, Галузевого архіву Міністерства оборони України від 07.05.2013 № 179/367-Б, Адміністративного департаменту Міністерства оборони України від 09.07.2013 № 280/725, оригінали вказаних плану санації та доповнень до плану санації або будь-які документи, що підтверджують процедуру погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» Міністерством оборони України 02.11.2001 та доповнень до плану санації 14.11.2002 у зазначених структурних підрозділах Міністерства оборони України відсутні;
- біржова угода № 28-03/12 договір купівлі-продажу нерухомості від 09.04.2003 не була нотаріально посвідчена, а також порушує публічний порядок, отже є нікчемною.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 у справі №910/19793/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р., апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 17.02.2015.
17.02.2015 через відділ документального забезпечення суду представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. У відзиві відповідач, зокрема, зазначає, що:
- нежиле приміщення №201 було передане на утримання до філії ДП МОУ «Укрвійськбуд» 135 ДБК у відповідності із Статутом підприємства, але відображалось, саме, на самостійному балансі ДП МОУ «Укрвійськбуд», а відтак, підприємство мало право володіти, користуватись та розпоряджатись цим майном з єдиним застереженням: відчуження майна має проводитись з погодженням органу, який здійснює управління майном, тобто з Міністерством оборони України (п. 4 4 Статуту);
- відповідно до п. 3 біржової угоди нерухоме майно, нежиле приміщення № 201 (літ. А) загальною площею 384,70 кв.м.. що знаходиться по вул.. Бориспільська, 47 у м. Києві, належить державі Україна та відображається на балансі державного підприємства Міністерства Оборони України «Укрвійськбуд» на праві державної власності відповідно свідоцтву серії НП № 010006915 на право власності на нежиле приміщення;
- пунктом 5 біржової угоди визначено, що реалізація вказаного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження у справі про банкрутство;
- пунктом 17 біржової угоди встановлено, що правоздатність сторін та їх повноважних представників встановлено, дієздатність перевірено, а також правомірність відчуження майна перевірено;
- доводи скаржника про фіктивне банкрутство не відповідають дійсності, оскільки справа про банкрутство порушувалась за заявою ДПІ У Дарницькому районі у зв'язку з дійсною неплатоспроможністю боржника, а вирок Подільського районного суду м. Києва у справі від 31.10.2007 не встановлює обставин щодо фіктивності банкрутства, а, лише досліджуються неправомірні дії Дубова О.Г.;
- План санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство був схвалений комітетом кредиторів 15.11.2001р., погоджений Міністерством Оборони України 02.11.2001р. та погоджений Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 30.10.2001р., відтак, Міністерство Оборони України не заперечувало проти продажу майна, а навпаки дало згоду на продаж за власною волею.
17.02.2015 через відділ документального забезпечення суду представник третьої особи надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 по справі №910/19793/14.
У судовому засіданні 17.02.2015 оголошено перерву до 11.03.2015.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Тищенко А.І., Станік С.Р.
У судовому засіданні 11.03.2015 оголошено перерву до 25.03.2015.
25.03.2015 через відділ документального забезпечення суду представник відповідача надав додаткові документи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 розгляд справи відкладено на 08.04.2015; витребувано з господарського суду міста Києва по справі №24/612-б-43/234 про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" копії:
- Плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" схвалений комітетом кредиторів 15.11.2001, погоджений Міністерством оборони України 02.11.2001 та погоджений Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 30.10.2001;
- додатку до вказаного Плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд";
- ухвали господарського суду міста Києва по справі №24/612-б-43/234 про затвердження Плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".
Також зобов'язано Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" надати докази, що підтверджують повноваження Горячева Сергія Юрійовича як в.о. генерального директора Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на дату видачі довіреності від 20.09.2000 серії АВН № 864155.
07.04.2015 через відділ документального забезпечення суду представник позивача-2 на виконання вимог ухвали від 25.03.2015 надав письмові пояснення з додатками.
07.04.2015 з господарського суду міста Києва надійшли належним чином завірені копії документів, витребуваних ухвалою від 25.03.2015.
У судовому засіданні 08.04.2015 прокурор, представники позивачів 1, 2 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, просив її залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 - залишити без змін. Представник третьої особи підтримав заперечення проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, просив її залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 - без змін.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.01.1998 Міністерством оборони України було видано наказ Міністра оборони України № 27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «Укрвійськбуд» (п. 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому - передачі фондів, зазначених у п. 1 (п. 4).
Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком № 1 до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства «Укрвійськбуд» та його підпорядкування визначено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; розформовано 135 завод залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва, правонаступником якого визнано Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»; фонди і майно наказано передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».
Згідно свідоцтва про право власності, виданого14.03.2003, за Державою Україна було проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно- нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, яке перебувало на утриманні ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" у складі переданого на утримання нежилого фонду " 135 Домобудівельний комбінат" за актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, який затверджено Начальником Головного КЕУ МО України.
Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 06.11.2000 за заявою ініціюючого кредитора - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 31.07.2000 порушено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
В газеті «Голос України» №226 від 07.12.2000 опубліковано оголошення про порушення справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2001 введена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», призначено керуючого санацією Горячова С.Ю., розпорядником майна боржника Капелюшного І.В. на підставі ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка передбачає особливості проведення санації боржника його керівником.
23.02.2006 відбулося засідання комітету кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд», на якому комітет кредиторів ухвалив рішення про припинення повноважень керуючого санацією Горячова С.Ю. та розпорядника майна арбітражного керуючого Капелюшного І.В. та вирішив перейти до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.10.2006 клопотання комітету кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» від 23.02.2006 задоволено у повному обсязі, продовжена процедура санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» на шість місяців, звільнено Горячева С.Ю. від виконання повноважень керуючого санацією у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд», призначено керуючим санацією в справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» арбітражного керуючого Новикова М.В. - ліцензія на право провадження діяльності арбітражного керуючого серії АБ № 216977 від 18.05.2005, звільнено арбітражного керуючого Капелюшного І.В. від виконання повноважень розпорядника майна в справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 встановлено, що в ході розгляду справи і на час прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом, боржник повністю сплатив борги перед конкурсними кредиторами, а також частково перед поточними кредиторами, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції на підставі ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» припинив провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Крім того, судом апеляційної інстанції при винесенні постанови враховано наявність вироку Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню Дубова Олексія Геннадійовича (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Факт наявності вказаного вироку має преюдиціальне значення для справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 залишено без змін.
В свою чергу, в процедурі провадження справи про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" (тобто до моменту припинення провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234), органом уповноваженим керувати майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П., та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря І.Уманського, 02.11.2001 та 30.10.2001 відповідно було погоджено відповідний план санації, який також було схвалено Комітетом кредиторів ДП МОУ "Укрвійськбуд" (протоколом № 2 від 15.11.2001).
09.04.2003 між постійним членом біржі, Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та тимчасовим членом біржі - Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, укладено Біржову угоду № 28-03/12 - договір купівлі - продажу нерухомості (далі - Біржова угода № 28-03/12 від 09.04.2003), яка підписана та скріплена печатками обох сторін, а також зареєстрована на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «ЗУБН» на підставі статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1999.
Згідно з п. 1 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул.. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., вартістю 33 449,00 грн. з ПДВ, а також приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м., вартістю 73 862,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 3 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 нерухоме майно, вказане у пункті 1, належить Державі Україна та відображається на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на праві державної власності відповідно Свідоцтву серії НП № 010006915 на право власності на нежиле приміщення, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 14.03.2003 на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» від 14.03.2003 № 252-В.
Пунктом 5 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 визначено, що реалізація спірного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» у процедурі провадження у справі про банкрутство.
Згідно пункту 6 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти нерухоме майно (вказане у п. 1) разом із технічною документацією по акту приймання - передачі протягом 7 календарних днів після оплати останнім вартості договору в повному обсязі.
25.04.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та Малим приватним підприємством «Квіт», в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, було підписано і скріплено печатками сторін Акт приймання - передачі до Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, згідно якого продавцем передано, а покупцем прийнято нерухоме майно: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., вартістю 33 449,00 грн. з ПДВ, а також приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м., вартістю 73 862,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13.07.2003, за МПП «Квіт» зареєстровано право власності на нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві, про що внесено реєстраційний запис № 5538-П в реєстрову книгу № 67п-141.
12.09.2003 між МПП «Квіт», як продавцем, та ТОВ «Левра», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі - Договір купівлі-продажу від 12.09.2003), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. в реєстрі за № 9184, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м., приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м.
Пунктом 2 Договору купівлі-продажу від 12.09.2003 визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на підставі Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, та зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстраційним записом № 5538-П у реєстровій книзі № 67п-141.
Також, на останній сторінці договору купівлі-продажу від 12.09.2003, Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вчинено реєстраційний напис про реєстрацію за ТОВ «Левра» права власності на придбане нерухоме майно за договором купівлі - продажу від 12.09.2003, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві.
15.09.2003 МПП «Квіт», як продавцем, та ТОВ «Левра», як покупцем, підписано та скріплено печатками сторін акт передачі нежилого приміщення за договором купівлі-продажу від 12.09.2003, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв у власність відчужене за договором майно.
Як вбачається з матеріалів справи в обґрунтування вимог про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві; витребування шляхом вилучення від ТОВ «Левра» нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві та передання витребуваного майна Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», заступник прокурора посилається на те, що відповідно до п.6.1. Статуту ДП МОУ «Укрвійськбуд», функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю здійснює орган управління майном - Міністерство оборони України. Письмового дозволу Міністерства оборони України на укладання біржової угоди від 09.04.2003 надано не було, а тому відповідно до ч.2 ст. 203 ЦК України, у особи, яка підписувала біржову угоду від 09.04.2003 від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» не було повного обсягу цивільної дієздатності, у зв'язку з чим біржова угода відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України є такою, що порушує публічний порядок та є нікчемною. Також, Заступник прокурора зазначає, що спірне нерухоме майно було відчужено під час фіктивного банкрутства в межах процедури фіктивної санації у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд»; про фіктивність банкрутства свідчить постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 та вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню Дубова О. Г. Біржова угода від 09.04.2003 була підписана саме Дубовим О.Г. на підставі довіреності від 20.09.2000 АВН № 864155, яка була підписана нібито в.о. генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд» Горячевим С.Ю. Але, як свідчить наказ Міністра оборони України від 10.10.2005 № 610 керівника ДП МОУ «Укрвійськбуд» протягом 1998-2005 років призначено не було. Тому, як зазначає прокурор, відчуження спірного нерухомого військового майна відбулося під час фіктивного банкрутства шляхом підписання біржової угоди особою, у якої був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, з порушенням ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». Отже, як стверджує заступник прокурора, нерухоме військове майно вибуло з володіння Держави України поза волею власника. Крім того, заступник прокурора зазначає, що біржова угода не була нотаріально посвідчена, а тому відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемною.
За таких обставин, заступник прокурора вказує, що нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві є власністю держави в особі Міністерства оборони України та відповідно до ст. 388 ЦК України може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки вибуло з володіння власника не з його волі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та виходить з наступного.
Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 5 Цивільного кодексу України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з положеннями ст. 25 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, юридична особа діє на підставі статуту (положення).
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про власність» (який був чинним до 20.06.2006) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Аналогічна норма містилась і в ч. 3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (який був чинним до 01.01.2004).
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (який був чинним до 01.01.2004), підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
29.01.1998 Міністерством оборони України було видано наказ Міністра оборони України № 27 "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України", згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно - квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема "Укрвійськбуд" (п. 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому - передачі фондів, зазначених у п. 1 (п. 4).
Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно - будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства "Укрвійскбуд" та його підпорядкування визначити начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, розформовано 135 завод залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва і правонаступником якого вважати Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"; фонди і майно передати Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".
Відповідно до акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, який затверджено Начальником Головного КЕУ МО України, було здійснено передачу житлового фонду «135 Домобудівельний комбінат» від Київського квартирно-екслуатаційного відділу на утримання до ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Статут Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» є додатком №2 до наказу Міністра оборони України від 29.01.98 № 27 та затверджений Міністром оборони України 29.01.98.
В преамбулі статуту ДП «Укрвійськбуд» зазначено, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником є Міністерство оборони України, надалі - Орган управління або засновник.
Пунктом 3.7 статуту ДП «Укрвійськбуд» встановлено, що підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з п. 4.1 статуту ДП «Укрвійськбуд» майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.
Пунктом 4.2 статуту ДП «Укрвійськбуд» визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій власний розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне майно, яке було передано до ДП МОУ «Укрвійськбуд», відповідно до акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, який затверджено Начальником Головного КЕУ МО України, перебувало у ДП МОУ «Укрвійськбуд» на праві господарського відання.
Як встановлено вище, реалізація спірного нерухомого майна (нежилого приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв.м., що розташоване по вул. Бориспільській, 47, у м. Києві) проводилась на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» у процедурі провадження у справі про банкрутство (тобто до моменту припинення провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234), про що зазначено також у пункті 5 Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003.
Згідно ч.5 ст.18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції станом на 28.03.2003 рік) схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Таким чином, із урахуванням того, що реалізацію спірного нерухомого майна проведено на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження у справі про банкрутство, саме існування такого плану санації та його затвердження судом, обов'язково передбачало наявність погодження органу, уповноваженого управляти майном боржника, тобто Міністерства оборони України.
Як вбачається з матеріалів справи план санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство був погоджений органом уповноваженим управляти майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П. 02.11.2001, та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря І.Уманського 30.10.2001, а також був схвалений Комітетом кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» (протоколом № 2 від 15.11.2001).
Ухвалою господарського суду міста Києва у справі № 24/612-б від 18.01.2002 було затверджено план санації ДП «Укрвійськбуд».
Доповнення до плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство також було погоджено органом уповноваженим управляти майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П. 14.11.2002, та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря В.Першина 20.11.2002, та схвалено Комітетом кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» (протоколом № 5 від 05.10.2002).
Доповнення до плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» затверджені ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2002 у справі № 24/612-б.
Доводи прокурора щодо відсутності у структурних підрозділах Міністерства оборони України оригіналів вказаних плану санації та доповнень до плану санації або будь-яких інших документів, що підтверджують процедуру погодження плану санації та доповнень до плану санації Міністерством оборони України, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують встановлений вище факт погодження Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язки Міністра оборони України Шкідченко В.П. плану санації та доповнення до плану санації відновлення платоспроможності та виведення із кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд», що підтверджується відповідним погоджувальним написом на вказаних документах.
Прокурор вказує на те, що спірне нерухоме майно було відчужене під час фіктивного банкрутства в межах процедури фіктивної санації у справі № 24/612-б-43/234 та посилається на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.11.2007 у справі № 24/612-б-43/234 та вирок Подільського районного суду м. Києва у справі № 1-175/07 відносно Дубова О.Г.
У постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 по справі №24/612-б-43/234, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.11.2007 у справі № 24/612-б-43/234, зазначено, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 року встановлено, що в ході розгляду справи і на час прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом, боржник повністю сплатив борги перед конкурсними кредиторами, а також частково перед поточними кредиторами.
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню Дубова Олексія Геннадійовича (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Постанова Київського апеляційного господарського суду мотивована тим, що факт наявності вказаного вироку має преюдиціальне значення для справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Відповідно до вимог п.7 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами.
У постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 зроблено висновок, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, в зв'язку з чим обґрунтовано на підставі ст.40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» припинено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Таким чином, припинення провадження у справі про банкрутство позивача-2 відбулось у зв'язку із проведенням розрахунків з усіма конкурсними кредиторами.
Крім того, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, визначено, що заборгованість боржника в процесі провадження справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов'язанням боржника, а отже здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Щодо долученого до матеріалів справи вироку Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року по кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню Дубова О.Г. (заступника генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд» по фінансово-економічній роботі) у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначеним вироком не встановлювались та не досліджувались обставини укладання правочинів щодо відчуження майна позивача. Будь-які свідчення про те, що були укладені правочини, безпосередньо спрямовані на незаконне заволодіння державним майном у вироку від 03.03.2007р. відсутні.
У відповідності до положень ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 не доводить вчинення дій умисно спрямованих на незаконне заволодіння спірним нерухомим майном.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи прокурора щодо спрямованості біржової угоди на незаконне заволодіння державним майном та її кваліфікації як такої, що порушує публічний порядок згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими.
Як зазначалось вище, біржова угода № 28-03/12 від 09.04.2003 зі сторони Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» підписана Дубовим Олексієм Геннадійовичем, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000.
Прокурор, посилаючись на наказ Міністра оборони України від 10.10.2005 № 610, наголошує на тому, що керівника ДП МОУ «Укрвійськбуд» протягом 1998-2005 років призначено не було, а тому Дубов О.Г., який діяв на підставі довіреності від 20.09.2000, виданої Горячевим С.Ю., не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Як вбачається з наказу ДП МОУ «Укрвійськбуд» від 20.04.98 № 1 на виконання вимог наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998 та згідно з наказом начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України № 49 від 03.04.1998 Горячев С.Ю. приступив до виконання обов'язків генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд» до призначення керівника згідно з наказом Міністра оборони України.
Жодних доказів, які б свідчили про неправомірність виконання обов'язків генерального директора ДП МОУ «Укрвійськбуд» Горячевим С.Ю. ні прокурором, ні позивачами не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 64 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі в.о. генерального директора Горячева Сергія Юрійовича довіреністю від 20.09.2000 серії АВН № 864155 уповноважило Дубова Олексія Геннадійовича бути представником у всіх підприємствах та організаціях України, для чого йому надано, зокрема, право від імені підприємства укладати всі дозволені законом угоди, проводити розрахунки по укладеним угодам. Довіреність видана без права передоручення, терміном на три роки, з терміном дії до 20.09.2003. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., при цьому правоздатність ДП МО України «Укрвійськбуд» і повноваження його представника перевірено, особу Горячева С.Ю. встановлено, дієздатність перевірено.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
Згідно з ч. 1 ст. 69 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.
Прокурором не надані та в матеріалах справи відсутні докази припинення чинності довіреності від 20.09.2000 серії АВН № 864155 на дату укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003.
З огляду за зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо недоведеності прокурором того, що біржову угоду підписано від імені ДП МО України «Укрвійськбуд» особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності.
У позові прокурор зазначає, згідно з п. 1 та п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 та ст.ст. 3, 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 на спірне нерухоме майно розповсюджувалась заборона передачі будь-яким іншим суб'єктам господарювання та громадянам.
Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003) було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.
Пунктом 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992, було заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
Таким чином, вказаний пункт Декрету встановлював заборону саме безоплатної передачі майна, проте, заборони щодо оплатної передачі майна, що і було здійснено за Біржовою угодою № 28-03/12 від 09.04.2003, - не містить, у зв'язку з чим відчуження спірного майна було здійснено у встановленому порядку і жодним чином не суперечило приписам наведеного Декрету.
Не можуть бути прийняті до уваги і посилання прокурора на положення Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 при відчуженні спірного майна, оскільки вказаний Закон набрав чинності з дати його опублікування - з 18.10.2006, а отже, в силу приписів статті 5 Цивільного кодексу України регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, які виникли на підставі укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 та договору купівлі - продажу від 12.09.2003.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо безпідставності доводів прокурора про нікчемність Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003 у зв'язку з відсутністю її нотаріального посвідчення, з огляду на наступне.
Оскільки Біржова угода № 28-03/12 укладена 09.04.2003, тому до правовідносин сторін, які виникли під час її укладення, підлягають застосуванню норми Закону України "Про товарну біржу" та Цивільного кодексу УРСР 1960 року, в редакціях, які були чинними на момент укладення наведеної угоди.
Згідно статті 154 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.
Статтею 47 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 227 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Отже, вимогами статті 227 Цивільного кодексу УРСР 1960 року, було передбачено необхідність нотаріального посвідчення угоди купівлі - продажу лише у тому випадку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, і предметом відчуження за вказаною статтею є жилий будинок.
Статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.
Як вірно встановлено судом, Біржова угода від 09.04.2003 укладена між юридичними особами, зокрема між постійним членом біржі, Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та тимчасовим членом біржі - Малим приватним підприємством "Квіт", в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, а тому нотаріальне її посвідчення не вимагалось.
Крім того, на виконання приписів статті 15 України "Про товарну біржу" (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003), Біржова угода від 09.04.2003 зареєстрована на філії "Київська ресурсна палата" ТБ "ЗУБН", про що в тексті угоди міститься відповідний посвідчувальний напис.
З урахуванням наведених приписів Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, яка була чинною на момент укладення Біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що угода, укладена на біржі, не підлягала нотаріальному посвідченню,а тому посилання прокурора про нікчемність Біржової угоди № 28-03/12 саме внаслідок відсутності її нотаріального посвідчення - є безпідставними та необґрунтованими.
Посилання прокурора на статтю 657 Цивільного кодексу України правомірно відхилено судом, оскільки норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, стосовно нотаріального посвідчення угод не підлягають застосуванню до правовідносин сторін за Біржовою угодою № 28-03/12, оскільки остання була укладена 09.04.2003, тобто ще до моменту набрання ним чинності.
Також, судом правомірно відхилений як необґрунтований довод прокурора про те, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є Фонд державного майна України згідно статі 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було включено до переліку об'єктів, що підлягали приватизації.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що наявність волевиявлення власника майна, або особи, якій майно передано власником у володіння, на відчуження даного майна виключає подальшу можливість його витребування від добросовісного набувача в порядку встановленому ст.388 ЦК України.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ( ст. ст. 33, 34 ГПК України).
Оскільки прокурором не доведено факт нікчемності біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, та враховуючи, що відчуження спірного нерухомого майна відбулось в процедурі провадження справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» та доповнення до плану санації, які були погоджені Міністерством оборони України, уповноваженого власником - Державою Україна - здійснювати управління майном, погоджені Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, схвалені комітетом кредиторів та затверджені ухвалами господарського суду міста Києва, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що МПП «Квіт» у встановленому законом порядку було придбано у власність спірне майно, яке в подальшому було відчужено на користь відповідача за договором купівлі - продажу від 12.09.2003. З моменту набуття МПП «Квіт» у власність спірного майна, воно втратило статус державного внаслідок вираження волі держави в особі уповноваженого органу - Міністерства оборони України про відчуження наведеного майна за Біржовою угодою № 28-03/12 від 09.04.2003, і відповідно, набуло статусу приватного майна, належного юридичній особі, яка на підставі цивільного правочину вчинила дії по його відчуженню на користь відповідача.
Отже, оскільки ТОВ «Левра» набуло спірне нерухоме майно у власність на законних підставах та у встановленому законом порядку, а прокурором не доведено, що держава на час подання позову була власником спірного майна, як і не доведено вибуття майна всупереч її волі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача.
Як вбачається із матеріалів справи, представником відповідача до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності.
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 ЦК Української РСР).
Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (далі - ЦК Української РСР; гл. 5 розд. 1), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.
Разом із тим ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14.
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, до вимог прокурора у даній справі має бути застосовано положення про позовну давність ЦК України.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як встановлено вище, відчуження спірного майна відбулось 09.04.2003, коли між ДП МОУ «Укрвійськбуд» та МПП «Квіт» була укладена Біржова угода № 28-03/12.
Тому, саме 09.04.2003 ДП МОУ «Укрвійськбуд» та Міністерство оборони України довідалися про порушення свого права.
Виходячи з вищенаведеного, позовна давність для звернення до суду з даним позовом почала свій перебіг з 10.04.2003 та спливла 10.04.2006.
Отже, звернувшись з даним позовом до суду 18.09.2014, Заступником прокурора Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері пропущено строк позовної давності.
Прокурором та позивачами обставини пропуску строку позовної давності не спростовані.
У п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, як встановлено вище, прокурором не доведено, що держава на час подання позову була власником спірного майна, як і не доведено вибуття майна всупереч її волі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам законодавства, а тому рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/19793/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/19793/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/19793/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/19793/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Г.В. Корсакова
Судді А.І. Тищенко
С.Р. Станік