"24" квітня 2015 р. Справа № 908/42/13-г
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Хачатрян В.С., суддя Черленяк М.І.
при секретарі Довбиш А.Ю..
за участю представників:
позивача - Баранов В.С. за дорученням від 06.01.2015 року
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 1228 З/1-32) на рішення господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2013 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уні Кредіт Лізинг», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м.Запоріжжя
про стягнення 629080,95 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Уні Кредіт Лізинг» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» 629080,95 грн., які складаються з 588746,95 грн. основної заборгованості за лізинговими платежами, 31845,22 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання та 8488,78 грн. річних (а.с.18-22).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2013 року стягнуто з ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» 588 746, грн. заборгованості за лізинговими платежами, 31845,22 грн. пені, 8488, 78 грн. 3% річних, 12581,62 грн. судового збору та 3500, 00 грн. витрат за послуги адвоката (52-54).
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішенням господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити (а.с. 4-10).
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2013 року апеляційна скарга відповідача прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року апеляційне провадження у справі зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/763/13 (а.с.55-57).
До Харківського апеляційного господарського суду звернувся позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Уні Кредіт Лізинг» з заявою про поновлення апеляційного провадження у справі № 908/42/13-г, посилаючись на те, що постановою Вищого господарського суду від 23 грудня 2014 року прийнято рішення у справі № 910/763/13, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог (а.с.11).
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2015 року апеляційне провадження у справі поновлено та апеляційна скарга призначена до розгляду (а.с.2,3).
З апеляційної скарги вбачається, що відповідач вказує на порушення господарським судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто без його участі, оскільки він не був повідомлений належним чином про час та місце її розгляду. Також зазначає, що укладений Договір фінансового лізингу від 25 червня 2010 року № 1810L10/00 не відповідає діючому законодавству України, оскільки протирічить вимогам ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. переконаний відповідач, підпункт 7.2.1 Договору вступають у суперечність з нормами ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка регулює сплату лізингових платежів, а саме відсутністю в зазначеній нормі «комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням Договору фінансового лізингу». Посилаючись на порядок визначення лізингових платежів, який встановлений Розділом 7 спірного Договору лізингу стверджує, що він безпідставно зростає і обумовлений залежністю від зростання валютних ресурсів, а не від передання майна в лізинг, і це, на його думку, також суперечить положенням ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч.З ст.632 ЦК України, якою передбачено заборону зміни ціни договору після його виконання. Також, в апеляційній скарзі ТОВ «Газ інвест», в обґрунтування своїх вимог посилається на дії форс-мажорних обставин, які почалися з кінця 2011 року та повторно виникли тричі в 2012 році, за наслідками яких були отримані офіційні підтверджуючі документи з Торгово-промислової палати України та про що позивачу направлялися відповідні повідомлення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на те, що заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи з власної ініціативи, Відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися із змістом даної ухвали та дізнатися про час і місце наступного судового засідання з Єдиного реєстру судових рішень, відомості якого є публічно відомими та загальнодоступними. Також зазначає, що умови Договору лізингу в частині комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням Договору фінансового лізингу перебувають у повній узгодженості з пунктом «г» ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Вказує, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження в укладеному договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - міна курсу гривні по відношенню до долара, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. На цій підставі просить рішення господарського суду 15 лютого 2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2010 між ТОВ "УніКредит Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "Газ Інвест" (Лізингоодержувач) укладений Договір фінансового лізингу №1810L10/00 (а.с .27-41).
Відповідно до п.1.1 Договору Лізинодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем (позивачем) Специфікацій та умов, передбачених в Договорі фінансового лізингу, зокрема, у Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим Договором з урахуванням того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу визначається у договорі фінансовго лізингу.
Згідно п.2.1 Договору строк Лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, що зазначена у Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами Договору фінансового лізингу. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати договір фінансового лізингу до закінчення строку лізингу.
Відповідно до п. 7.1. Договору фінансового лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до Договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно з п.п. 7.2.1. п. 7.2. Договору фінансового лізингу перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу та складається із: комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу ціни предмета лізингу.
В п.п. 7.2.2 п. 7.2 Договору фінансового лізингу (в редакції Додаткової угоди № 1 від 16.07.2010 до цього Договору) сторонами погоджено, що періодичні лізингові платежі сплачуються за курсом платежу (курсом продажу валюти - безготівковим курсом продажу долара США/євро, який діє на банківський день, що передує даті платежу, визначеній у додатку № 2) і складаються із: відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної у графіку лізингових платежів, помноженої на курс, що становить 7,905 грн за 1 долар США; комісії відповідача, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, і не може бути меншою за 1 грн.
На виконання Договору фінансового лізингу, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" (Продавець), ТОВ "УніКредит Лізинг" (Покупець-Лізингодавець) та ТОВ "Газ Інвест" (Лізингоодержувач) укладений Договір купівлі-продажу № 1810L10/00-LD/PC від 25.06.2010, за умовами якого Продавець зобов'язався продати, а Покупець (відповідач) купити для подальшої передачі Лізингоодержувачу (позивач) роторний комбайн MF9795 FORTIA (а.с.42-46).
У п.2.1 Договору купівлі-продажу зазначено, що ціна предмету лізингу становить еквівалент 340000 доларів США, у тому числі, ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного банку України на день укладення цього Договору і становить 2689196,00 грн.
Зі Специфікації, що викладена у Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу вбачається, що предметом лізингу є роторний комбайн MF9795 FORTIA в кількості 1 одиниці (а.с.47).
З Акту приймання-передачі від 16.07.2010 року вбачається, що Покупець-Лізингодавець - ТОВ "УніКредит Лізинг" отримав у власніть та передав його у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу відповідно до Договору фінансового лізингу роторний комбайн MF9795 FORTIA в кількості 1 одиниці, ціна предмету лізингу становить еквівалент 340000 доларів США (а.с.49).
16.07.2010 між Лізингодавцем (відповідачем) та Лізингоодержувачем (позивачем) укладена Додаткова угода № 1 до Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010, за умовами якої сторони дійшли згоди змінити ціну предмету лізингу та встановити її у розмірі еквівалента 340322,58 доларів США, що становить 2691100,00 грн.
Графіком лізингових платежів, що викладений в Додатку № 2 до спірного Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 10.07.2012) встановлено, що позивач зобов'язався виплатити 30.06.2010 року відповідачу авансовий платіж в сумі 85000 доларів США та комісію за організацію в розмірі 3825 доларів США, а надалі щомісячно з 25.07.2010 по 25.07.2013 сплачувати лізингові платежі в розмірі, передбаченому цим Графіком (а.с.26).
Позивач вказує на те, що відповідач частково виконав свої зобов'язання та сплатив ціну предмета лізингу в розмірі 1 564 570,65 грн, комісійну винагороду в розмірі 302 823,10 грн, неустойку в сумі 30 384,85 грн, та 31 154,88 грн. інші комісії, довідки, а всього на загальну суму 1 928 933,48 грн. При цьому, 26.10.2012 року відповідачем повернуто позивачу предмет лізингу - роторний комбайн MF9795 FORTIA, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі № б/н від 26.10.2012 року. Таким чином у відповідача рахується заборгованість у розмірі 588 746,95 грн. 95 коп.
Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що укладений Договір фінансового лізингу від 25 червня 2010 року № 1810L10/00 не відповідає діючому законодавству України, та звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010 року, у зв'язку з чим, провадженя у даній справі зупинялось до розгляду по суті справи № 910/763/13.
У статтях 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Названа норма надає пріоритет договірного регулювання відносин лізингу над нормативним. При цьому частиною 2 названої статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Вищого господарського суду від 23 грудня 2014 року у справі № 910/763/13 у задоволенні позовних вимог «Газ Інвест» про визнання недійсним Договору фінансового лізингу від 25 червня 2010 року № 1810L10/00 відмовлено (а.с.58-65).
Під час розгляду справи № 910/763/13 Вищим господарським судом встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (стаття 189 ГК України). Згідно з частиною 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Отже, сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі. Частиною 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни. Тобто, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Таким чином, погодження сторонами умов Договору фінансового лізингу щодо визначення лізингових платежів в грошовому еквіваленті до курсу іноземної валюти (п. п.7.1. та 7.2. Договору фінансового лізингу) прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. На цій підставі Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що умови Договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у Договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України), що спростовує твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що укладений Договір фінансового лізингу від 25 червня 2010 року № 1810L10/00 не відповідає діючому законодавству України (а.с.58-65).
Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам даної справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень п.2. ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.З ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» №1381-1У від 11.12.2003 року до зобов'язань Лізингоодержувача віднесено своєчасну сплату лізингових платежів.
Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавця за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень відповідача про те, що відсутні підстави для стягнення заборгованості у зв'язку з тим, що 26 вересня 2012 року Лізингодавець повідомив Лізингоодержувача про відмову від Договору та повернення предмету лізингу, у зв'язку з чим Договір вважається розірваним.
Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, не встановлено, що правовими наслідками повернення майна у разі дострокового розірвання договору лізингу є обов'язок Лізингодавця повернути сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі, в тому числі й які включають суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу.
Така позиція також узгоджується з положеннями п. 11.3 Договору фінансового лізингу, яким встановлено, що якщо Лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і в разі невиконання Лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у повідомленні Лізингодавця, останній має право відмовитися від Договору фінансового лізингу та вимагати повернення Предмета лізингу Лізингоодеружвачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені за Договором фінансового лізингу, як одноразову плату за користування Предметом лізингу Лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач помилково тлумачить приписи ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України та умови Договору лізингу, стверджуючи про наявність у складі лізингових платежів певної частини, що сплачується з метою отримання предмета лізингу у власність, адже законодавчо передбачено, що лізинговий платіж являє собою єдність своїх складових, які в сукупності становлять плату за користування майном, переданим Лізингоодержувачу за Договором, - це плата за надану послугу фінансового лізингу (придбання майна за замовленням лізингоодержувача та надання його в користування лізингоодержувачу), а не за отримання майна лізингоодержувачем у власність.
У свою чергу, Договором лізингу передбачено опціон набуття Лізингоодержувачем права власності на майно, що становить Предмет Лізингу, а не безумовний перехід права власності на це майно до Лізингоодержувача.
Виконання додаткового обов'язку Лізингодавця передати право власності на Предмет Лізингу Лізингоодержувачу обумовлене закінченням Строку лізингу, належним виконанням Лізингоодержувачем свого зобов'язання за Договорами лізингу в тому числі по сплаті всієї суми лізингових платежів, визначеної в Графіку лізингових платежів, після чого сторони Договору лізингу укладуть Договір купівлі-продажу або іншим чином додатково врегулюють відносини щодо оплатної передачі права власності на Предмет Лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача за наявності на те волевиявлення обох сторін.
Вимога Лізингодавця і відповідний обов'язок Лізингоодержувача повернути предмет лізингу є правовим наслідком, що настає з вини Лізингоодержувача, оскільки застосовується Лізингодавцем як спосіб захисту від порушення виконання Лізингоодержувачем грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу.
За таких обставин, доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позову у звязку з тим, що договір лізингу розірвано, колегія суддів вважає безпідставними.
Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів виконання зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 588 746,95 грн.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення.
За таких обставин, господарський суд також обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за час прострочення в розмірі 8 488,78 грн.
Пунктом 1 ст. 624 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному обсязі.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п. п. 1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996року №543-96-ВР, розмір пені за прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у періоді, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2.1 Договору передбачено, що у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором Лізингу, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення.
За таких обставин, колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31 845,22 грн.
Колегія суддів ставиться критично до посилань відповідача у апеляційній скарзі на дії форс-мажорних обставин, які почалися з кінця 2011 року та повторно виникли тричі в 2012 році, за наслідками яких були отримані офіційні підтверджуючі документи з Торгово-промислової палати України.
Нормами ст.42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Про самостійність та ризиковість підприємництва, як основних його ознак наголошується і в приписах ст.1 Закону України «Про підприємництво».
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Позивачем отримано та надано висновки Торгово-промислової палати України від 10.04.2012р. №727/05-4, від 17.05.2012р. №983/05-4, від 11.09.2012р. №2096/05-4 та від 14.11.2012р. №2650/05-4, якими підтверджено форс-мажорними обставинами погодні умови, які мали місце 15.07.2011 року, 20.09.2011 року, 20.04.2012 року, 03.08.2012 року та 15.10.2012 року.
Проте, на першу дату виникнення їх дії та настання несприятливих наслідків, відповідач вже користувався предметом лізингу протягом тривалого (один рік) часу.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчуються обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, а також засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з Довідки з ЄДРПОУ серія АА №708734 серед видів економічної діяльності Позивача відсутнє будівництво житла. Таким чином, засвідчуючи обставини форс-мажору за Договором фінансового лізингу №181ОЬ10/00 від 25.06.2010 року, Торгово-промислова палата України формально виходить за межі визначених законом повноважень.
Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2013 року у справі № 908/42/13-г підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2013 року у справі № 908/42/13-г залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили
Повна постанова складена 27.04.2015 року.
Головуючий суддя Шепітько І.І.
Суддя Хачатрян В.С.
Суддя Черленяк М.І.