Справа: № 2а-2404/11 Головуючий у 1-й інстанції: Пасинок В.С.
Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
15 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді: Старової Н.Е.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва, Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, з вимогами про стягнення на його користь невиплаченої пенсії, майнової та моральної шкоди невиплаченої соціальної допомоги на догляд, та надання соціального житла у встановленому законом порядку.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.08.2011 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.
На вказану постанову позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, в якій просить скасувати та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а саме стягнути суму несплаченої пенсії та соціальної допомоги, та надати соціальне житло.
Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, позивач 02.09.2005 року в результаті ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження, переніс ряд операцій, лікувався в різних медичних закладах м. Києва, до теперішнього часу перебуває на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №1.
З 12.05.2006 року в установленому порядку визнаний інвалідом першої групи та таким, що потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи (а.с.8-9).
Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з поданої апеляційної скарги, позивач при апеляційному оскарженні постанови суду першої інстанції вимагає скасувати оскаржувану постанову та стягнути суму несплаченої пенсії за період з травня 2006 року по серпень 2010 року, та надати соціальне житло.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо відшкодування невиплачених сум позивачу з травня 2006 року по серпень 2010 року як пенсії і соціальної допомоги по догляду, так і моральної шкоди, оскільки винні дії відповідачів стосовно позивача відсутні.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено: по-перше - у ОСОБА_2 закінчилася реєстрація у Голосіївському районі м. Києва 22 жовтня 2005 року, а 14 квітня 2006 року він знятий з реєстрації, і з будь якими заявами про виплату пенсії, соціальної допомоги з надання необхідних документів в УПФУ та УПСЗН у Голосіївському районі м. Києва не звертався; по-друге - ГУПФУ у м. Києві не є органом, який вирішує питання нарахування пенсії позивачу згідно положень викладених у Постанові ПФУ України №8-2 від 30.04.2002 року, тому не несе ні матеріальну, ні моральну відповідальність за неотримання коштів позивачем.
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення сум виплат за вказаний період, які йому не були призначені та не нараховувались - безпідставні. Також суд апеляційної інстанції зауважує, що апелянтом не обґрунтовано та не надано доказів, які б відповідали вимогам належності та допустимості згідно ст.70 КАС України, стосовно розрахунку вказаних ним сум заборгованості і моральної шкоди, та на підставі чого визначено саме такий розмір невиплачених, на думку позивача, сум соціальних виплат та пенсії при відсутності страхового стажу підтвердженого документально.
Крім того, прокуратурою міста Києва за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_2 з 17.06.2010 року призначено безстроково державну соціальну допомогу в розмірі 100% прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію».
Стосовно вимоги апелянта щодо надання соціального житла, то колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що вони обґрунтовані, правомірно заявлені, та підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Право громадян на житло закріплює також ст.1 Житлового кодексу.
Статтею 2 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» серед іншого вказано, що громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту, соціальне житло надається безоплатно.
В той же час, суд апеляційної інстанції вказує на те, що з урахуванням обставин справи та стану здоров'я ОСОБА_2, він не може бути позбавлений права на належні житлові умови, які гарантовані йому імперативними приписами Конституції та законів України, лише через відсутність у нього реєстрації місця проживання. Оскільки невиконання таких вимог порушуватиме права апелянта, та суперечитиме положенням вищевказаних нормативних актів, в тому числі, ст.48 Конституції України, де передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Це положення Основного Закону відтворює вимоги ст.25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня.
Колегія суддів звертає увагу на приписи п.1.1 Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 №549, яким встановлено, що будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Приписами п.1.4. вказаного Положення закріплено, що у своїй діяльності будинок-інтернат керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства праці та соціальної політики України, іншими нормативно-правовими актами з питань, що регулюють діяльність інтернатних установ, а також цим Положенням.
Відповідно до п.2.1. Положення, основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, які потребують стороннього догляду і допомоги.
Згідно п.3.1. положення, до будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті, та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.
В контексті наведеного та з огляду на стан здоров'я апелянта, і оскільки він є інвалідом першої групи, потребує стороннього догляду, та не має працездатних родичів, зобов'язаних його утримувати за законом, судова колегія прийшла до висновку про необхідність забезпечення ОСОБА_2 житлом в будинку-інтернаті загального профілю.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова частково прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови від 30.08.2011 року, та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Крім того, згідно ст.267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне, зобов'язати Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації подати звіт про виконання рішення суду.
Керуючись ст. ст.41, 159, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 254, 267 КАС України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 30.08.2011 року - скасувати в частині, та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації надати ОСОБА_2 житлову площу у будинку-інтернаті загального профілю.
Зобов'язати Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації у тримісячний термін після набуття чинності рішення суду, подати звіт про виконання рішення суду.
В решті Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 30.08.2011 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.