Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" квітня 2015 р.Справа № 922/910/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
при секретарі судового засідання Помпою К.І.
розглянувши справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сучасних харчових технологій", м. Харків
про повернення майна та відшкодування доходів
за участю представників сторін:
позивача - Богомолов О.О., довіреність № 08-11/4847/2-14 від 29.12.2014 року
відповідача - не з'явився,
Позивач - Харківська міська рада, звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод сучасних харчових технологій" повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 3,7029 га, яка розташована по вул. Клочківській, 309 у м. Харкові, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 1531183,66 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач використовує земельну ділянку по вул. Клочківській, 309 у м. Харкові без достатніх правових підстав, речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, він не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р. відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, що призвело до фактичного безоплатного отримання ним послуг з користування земельною ділянкою та, як наслідок, одержання доходу в результаті використання вказаної земельної ділянки, розмір якого розрахований позивачем виходячи з розміру орендної плати за землю.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 квітня 2015 року розгляд справи було відкладено на 14.04.2015 року.
Запис розгляду справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: КП "Діловодство спеціалізованого суду".
У призначеному судовому засіданні був присутній представник позивача, який підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить задовольнити позов.
Відповідач свого представника у судове засідання не направив, проте у своєму відзиві на позов, відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити позивачу в позові з підстав його необґрунтованості. Зокрема посилається на те, що відповідач справно сплачує податок на землю з дати переходу до нього права власності, про що свідчить довідка ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, а обов'язок внесення орендної плати виникає виключно після укладення в письмовій формі і державної реєстрації договору оренди землі, та після фактичної передачі земельної ділянки у користування по акту приймання-передачі згідно з Законом України "Про оренду землі". Крім того, відповідач після отримання права власності на будівлі, що розташовані на спірній земельній ділянці, зробив всі залежні від нього дії для оформлення права оренди на спірну земельну ділянку.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.11.2011 року, укладеного між ВАТ "Харківський завод харчових кислот" та ТОВ "Завод сучасних харчових технологій", відповідач є власником нежитлових будівель, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 3,7029 га за адресою м. Харків, вул. Клочківська, 309. Держана реєстрація прав на нежитлові будівлі відбулася 24.01.2012 року.
12 грудня 2014 року Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку по вул. Клочківській, 309 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А-2", "Б-1", "В-1", "Д-2", "З-5", "Ж-3", "И-1", "К-1", "О-1", "Л-4", "Н-1", "П-1", "Р-2", "М-1", "С-3", "Г-4". За результатами обстеження складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 309, в якому вказано, що ТОВ "Завод сучасних харчових технологій" з 21.11.2011 року та по день складання акту використовує земельну ділянку без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Доказів правомірного використання попереднім власником вищевказаних нежитлових будівель (договору оренди, державного акту на право постійного користування тощо) відповідач суду не надав.
Відповідач набув права власності на нежитлові будівлі, але не на земельну ділянку та не оформив її у відповідності до діючих вимог законодавства України.
Отже, відповідач з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі, в силу положень статті 120 ЗК України, набув право на оформлення права користування земельною ділянкою.
Фізичний, матеріальний зв'язок придбаного відповідачем майна та земельної ділянки є однією з ключових ознак, що вказує на приналежність цього майна до об'єкту нерухомості, а так, й на неможливість існування цього об'єкту нерухомості без використання земельної ділянки.
Наявність на земельній ділянці об'єкту нерухомості, належного на праві власності відповідачу, робить неможливим використання цієї земельної ділянки територіальною громадою міста Харкова для власних або інших цілей, а відтак і неможливість перебування її у володінні або користуванні міської ради (територіальної громади м. Харкова).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Викладені вище обставини обґрунтовують наявність правового зв'язку між результатом - правомірною поведінкою відповідача з набуття права власності на будівлю, та наслідком - набуттям відповідачем права на оформлення права користування земельною ділянкою.
Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Втім, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).
Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці відповідачу на праві приватної власності належить нежитлові будівлі (нерухоме майно) загальною площею 3,7029 га.
Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.
Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач не набув ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Згідно ч. 2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною 3 ст. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, відповідач, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, звернувся з листом до Харківського міського голови за № 83 від 20.02.2012 року з проханням надати згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки. 01.03.2012 року відповідач уклав договір за № 124/0512-1 з землевпорядною організацією ТОВ "Геокомплекс", предметом якого передбачені роботи по топографо-геодезичної зйомці території, погодження у відповідних інженерний службах міста , узгодження розташування інженерних мереж, погодження розташування будівель та споруд замовника відносно інженерних мереж, внесення зйомки в електронному вигляді до БД Управління архітектури , реєстрація зйомки у відділі містобудівного кадастру Управління архітектури. У зв'язку з великим об'ємом робіт та об'єктивними причинами по узгодженню топографо-геодезичної зйомці, роботи по вищевказаному договору проводилися до січня місяця 2014 року. 22 січня 2014 року відповідач направив звернення до Департаменту містобудування архітектури та генерального плану Харківської міської ради про надання кадастрової довідки для обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки. 09.04.2014 року відповідач отримав Кадастрову довідку за даними містобудівного кадастру м. Харкова № КД 2102014. 29.05.2014 року спеціалістом відділу обстеження земельних ділянок Департаменту земельних відносин Харківської міської ради був проведений акт обстеження земельної ділянки відповідача по вул. Клочківський, 309. 02.06.2014 року відповідач направив звернення Харківському міському голові щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Клочківській, 309. 19.06.2014 року Департамент земельних відносин Харківської міської ради надав відповідь №5125/0/225-2014 з переліком документів, які необхідно надати. Всі перелічені документи для надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Клочківській, 309 передані відповідачем до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради у повному обсязі у серпні місяці 2014 року. 24.07.2014 року відповідачем був отриманий лист №-863/14 від Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради з метою перевірки додержання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки. 19.08.2014 року відповідачем була направлена відповідь на лист №-863/14 від 24.07.2014 до Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. 28.01.2015 заступником начальника управління містобудування та архітектури був затверджений акт обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об'єкта по вул. Клочківській, 309. 25.02.2015 року 39-ою сесією VI скликання Харківської міської ради відповідачу був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Проте, в той же час, позивач посилається на безпідставне використання відповідачем спірної земельної ділянки у зв'язку з чим, для відновлення свого порушеного права обрав спосіб захисту - зобов'язання відповідача звільнити відповідну земельну ділянку.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").
Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.
Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").
З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Проте, як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача не вартість безпідставно набутого майна, а доходи, які отримав відповідач від безпідставно набутого майна, обґрунтовуючи свою вимогу ст. 1214 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Однак, позивач помилково вважає, що відповідач набув земельну ділянку, оскільки відповідач набув лише право на оформлення права користування (постійного користування) земельною ділянкою.
Окрім того, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст.ст. 1212-1215 ЦК України є неможливим.
Таким чином, позивач безпідставно просить стягнути доходи від набуття відповідачем земельної ділянки, оскільки відповідач набув лише право на оформлення права користування земельною ділянкою і набув його не безпідставно, а у відповідності до положень ст. 120 ЗК України. Відповідач лише не оформив його вчасно відповідно до вимог діючого ЗК України, проте діюче законодавство не встановлює будь-якого строку для оформлення даного фактичного набуття права землекористування.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна у розмірі 1531183,66 грн. необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 1, 181, 190, 377, 1212 - 1214 ЦК України, ст. ст. 120, 125, 126 ЗК України, ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 33, 43, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 20.04.2015 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/910/14