"16" квітня 2015 р.Справа № 916/718/15-г
За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 74645,69 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_3 (за довіреністю)
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 74 645,69 грн., де 49 240,09 грн. - основна сума боргу, 4 586,46 грн. - пеня, 5 002,00 грн. - штраф, 11 758,53 грн. - інфляційні втрати, 562,45 грн. - 3% річних, 2 684,00 грн. - компенсації шкоди.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.02.2015р. позовну заяву (вх.№749/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/718/15-г та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову (вх.№2-925/15), яка судом не задоволена, з підстав її необґрунтованості та недоведеності.
Представник позивача заявлені позовні підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
01 жовтня 2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТСТРОЙПРОЕКТ" (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди №1-1013, згідно умов п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 85,27 кв.м. - прибудови, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (далі - "приміщення"), а також зобов'язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.
На підставі акту передавання-приймання від 01.10.2013р. ТОВ "ЕЛІТСТРОЙПРОЕКТ" передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 85,27 кв.м. - прибудови, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2.
Додатковим договором №1 від 20.01.2014р. ТОВ "ЕЛІТСТРОЙПРОЕКТ" та ФОП ОСОБА_1 погодили внести зміни в договір оренди №1-1013 в частині розміру орендної плати та п.1.1., який виклали в наступній редакції: "1.1. в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування частину нежилих приміщень загальною площею 62,7 кв.м., розташованих на 1-му поверсі, частину нежилих приміщень загальною площею 50,02 кв.м., розташованих на 2-му поверсі, частину нежилих приміщень загальною площею, 54,9 кв.м., розташованих на третьому поверсі та частину підвальних приміщень (складські приміщення) загальною площею 59,6 кв.м. та 47,70 кв.м. - прибудови, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2, далі за текстом Договору іменується "приміщення", а також зобов'язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату".
На підставі акту передавання-приймання від 03.02.2014р. ТОВ "ЕЛІТСТРОЙПРОЕКТ" передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 38,3 кв.м., які розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_2.
01 березня 2014р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Суборендар) було укладено договір суборенди №0314-1, згідно умов п.1.1. якого Орендар зобов'язується передати, а Суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування на строк визначений у даному Договорі, на умовах суборенди, без права викупу, частину нежилого приміщення, загальною площею 24,4 кв.м. далі "Приміщення", яке розташовано на першому поверсі Будівлі відповідно до плану (Додаток №1).
Відповідно до п.3.1. Договору сторони погодились, що у відповідності з умовами даного Договору Суборендар зобов'язаний сплачувати Орендарю наступні платежі (далі - платежі):
- орендна плата;
- гарантійний платіж;
- компенсація експлуатаційно-сервісних послуг;
- компенсація комунальних послуг.
Сторони прийшли до взаємної згоди, що початок нарахування Орендної плати, у будь-якому разі, починається з моменту підписання Сторонами акту прийому-передачі приміщення в суборенду та закінчується в момент підписання сторонами акту повернення приміщення з суборенди.
У відповідності до п.п.6.2., 6.6. Договору у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі здійснення платежів Орендар має право розраховувати всю суму заборгованості враховуючи індекс інфляції за весь термін прострочення плюс неустойку у вигляді пені у розмірі облікової ставки НБУ, встановленої Національним Банком України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого зобов'язання за кожен календарний день прострочення помноженої на чотири. У випадку невиконання та/або неналежного виконання Суборендарем вимог Договору, Суборендар виплачує Орендарю штраф в розмірі 10 (десяти) відсотків від суми місячної Орендної плати, за кожне таке порушення.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2014р. включно (п.8.1. Договору).
На підставі акту приймання-передачі від 01.03.2014р. ФОП ОСОБА_1 передала, а ФОП ОСОБА_2 прийняла на умовах суборенди частину нежитлового приміщення загальною площею 24,4 кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_2.
Таким чином, в обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідачем договірні зобов'язання в частині здійснення оплати орендної плати, оплати комунальних послуг, компенсації експлуатаційно-сервісних послуг виконувались несвоєчасно та не повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем, станом на 31.12.2014р. утворилась заборгованість в сумі 49 240,09 грн.
З підстав неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення оплати, позивач, 29.05.2014р. звернувся до відповідача з претензією, відповідно до якої просив відповідача сплатити суми боргу в строк до 18.06.2014р.
З врахуванням безпідставної відмови відповідача від здійснення оплати за договором суборенди, позивач 19.09.2014р. та 01.12.2014р. звертався до відповідача з листами, відповідно до яких вимагав сплати заборгованості.
На підставі акту приймання-передачі від 31.12.2014р. відповідач повернув позивачу орендоване приміщення, та частково сплатив існуючу заборгованість в сумі 12 822,44 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 49 240,09 грн., що підтверджується актом звірки №0115-2 від 20.01.2015р.
З врахуванням вищенаведеного, ФОП ОСОБА_1 була вимушена звернутись до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Як встановлено судом, за правовою природою, укладений між сторонами договір - є договором суборенди майна, до якого застосовуються приписи Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та договору суборенди, договірні зобов'язання щодо оплати суборендних платежів виконані лише частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка позивачем зазначена в розмірі - 49 240,09 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 49 240,09грн.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 562,45 грн., інфляційних втрат в сумі 11 758,53 грн., пені в сумі 5 309,42 грн., штрафу в сумі 5002,00 грн.
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором суборенди.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних поданий позивачем до матеріалів справи, суд встановив, що він містить арифметичні помилки, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано розмір 3% річних.
Отже, загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 651,65 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача розмір 3% річних заявлено в меншому розмірі, в сумі 562,45 грн., суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 562,45 грн.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути суму інфляційних втрат в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 11 758,53 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Наразі, наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню наступним чином:
Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочки
4222.0906.03.2014 - 14.04.2014406.5000 %0.036 %*60.15
4222.0915.04.2014 - 16.07.2014939.5000 %0.052 %*204.40
4222.0917.07.2014 - 06.09.20145212.5000 %0.068 %*150.38
5002.0006.04.2014 - 14.04.201496.5000 %0.036 %*16.03
5002.0015.04.2014 - 16.07.2014939.5000 %0.052 %*242.15
5002.0017.07.2014 - 06.10.20148212.5000 %0.068 %*280.93
5002.0006.05.2014 - 16.07.2014729.5000 %0.052 %*187.47
5002.0017.07.2014 - 06.11.201411312.5000 %0.068 %*387.14
5002.0006.06.2014 - 16.07.2014419.5000 %0.052 %*106.76
5002.0017.07.2014 - 12.11.201411912.5000 %0.068 %*407.70
5002.0013.11.2014 - 06.12.20142414.0000 %0.077 %*92.09
5002.0006.07.2014 - 16.07.2014119.5000 %0.052 %*28.64
5002.0017.07.2014 - 12.11.201411912.5000 %0.068 %*407.70
5002.0013.11.2014 - 31.12.20144914.0000 %0.077 %*188.02
5002.0006.08.2014 - 12.11.20149912.5000 %0.068 %*339.18
5002.0013.11.2014 - 31.12.20144914.0000 %0.077 %*188.02
5002.0006.09.2014 - 12.11.20146812.5000 %0.068 %*232.97
5002.0013.11.2014 - 31.12.20144914.0000 %0.077 %*188.02
5002.0006.10.2014 - 12.11.20143812.5000 %0.068 %*130.19
5002.0013.11.2014 - 31.12.20144914.0000 %0.077 %*188.02
Отже загальна сума пені за самостійним розрахунком суду складає 4 237,93 грн., у зв'язку чим, стягненню з відповідача на користь позивача сума пені в розмірі 4 237,93 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені в розмірі 348,53 грн. суд відмовляє.
Оцінюючи позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5002,00 грн. суд зазначає наступне:
Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору штраф в сумі 5002,00 грн., при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок штрафу здійснений належним чином, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 5002,00 грн.
Крім того, суд, дослідивши матеріали справи та докази, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в сумі 2 684,00 грн. дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення шкоди, з огляду на наступне:
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
- протиправної поведінки,
- збитків,
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,
- вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди в розмірі 2 684,00 грн. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у зв'язку з чим стягненню з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача підлягає 49 240,09 грн. - основного боргу, 5 002,00 грн. - штрафу, 11 758,53 грн. - інфляційних втрат, 651,65 грн. - 3% річних, 4 237,93 грн. - пені. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1 734,92 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65101, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2) 49 240 (сорок дев'ять тисяч двісті сорок) грн. 09 коп. - основного боргу, 4 237 (чотири тисячі двісті тридцять сім) грн. 93 коп. - пені, 5 002 (п'ять тисяч дві) грн. 00 коп. - штрафу, 11 758 (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн. 53 коп. - інфляційних втрат, 562 (п'ятсот шістдесят дві) грн. 45 коп. - 3% річних, 1 734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири) грн. 92 коп. - витрат на оплату судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України
Повний текст рішення складено 21 квітня 2015 р.
Суддя О.В. Цісельський