Справа: № 375/93/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Литвин О.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
22 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 13.03.2015 року по справі за його позовом до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області про визнання недійсним рішення, -
ОСОБА_2 звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області про визнання недійсним рішення від 18.12.2014 року № 410-49-VІ «Про погодження надання в користування мисливських угідь ДП «Рокитнянське районне мисливсько-рибальське господарство Київського обласного мисливсько-рибальського виробничого об'єднання Київської обласної ради».
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 13.03.2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області № 293-34-УІ від 30.08.2013 року вирішено не надавати згоди на використання корисних копалин, лісових, земельних та водних ресурсів без попереднього обговорення цього питання на загальних зборах села.
18.12.2014 року Бушевська сільська рада на своєму пленарному засіданні прийняла шляхом відкритого голосування більшістю голосів спірне рішення № 410-49-УІ «Про погодження надання в користування мисливських угідь ДП «Рокитнянське районне мисливсько-рибальське господарство Київського обласного мисливсько-рибальського виробничого об'єднання Київської обласної ради», яким погоджено надання у користування ДП «Рокитнянське районне мисливсько-рибальське господарство Київського обласного мисливсько-рибальського виробничого об'єднання Київської обласної ради УТМР» мисливських угідь.
Вирішуючи питання щодо законності та правомірності прийняття спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.
Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі -Закон) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Приписами ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, належить:
а) розпорядження землями територіальних громад; …; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; … к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
В силу п.22 ч.1 ст. 43 Закону виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішується відповідно до закону питання про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу.
Згідно ст. 10 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону мисливські угіддя є ділянками суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Стаття 22 цього ж Закону встановлено порядок надання у користування мисливських угідь.
Так, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок (ч. 1). … Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (ч. 4).
Одразу, варто зауважити, що спірним рішенням сільрада не надала ДП «Рокитнянське районне мисливсько-рибальське господарство Київського обласного мисливсько-рибальського виробничого об'єднання Київської обласної ради» в користування мисливські угіддя, а лише погодила таке надання в силу вимог вказаної вище правової норми.
Відповідно до довідки № 299 від 29.07.2014 року та листа № 380 від 17.09.2014 року ДП «Богуславський лісгосп», який є постійним користувачем лісових земель в адміністративних межах Бушевської сільської ради, на яких знаходяться мисливські угіддя, останні станом на 17.09.2014 року не були нікому наданими в користування, перебували в складі державного мисливського резерву і надання їх у користування ДП «Рокитнянське районне мисливсько-рибальске господарство Київського обласного мисливсько-рибальського виробничого об'єднання Київської обласної ради УТМР» для ведення мисливського господарства на строк 20 років було погоджено ДП «Богуславський лісгосп», як того вимагають положення ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що ні Законом України «Про мисливське господарство та полювання», ні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» на сільські ради не покладено прямого обов'язку щодо надання погоджень тим чи іншим суб'єктам господарювання (юридичним, фізичним особам) на використання земельних ділянок, що входять до меж відповідної ради, або погоджень на продовження терміну дії договору суб'єктам, що є користувачами земельних ділянок для ведення мисливського господарства.
Відповідно до положень ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Повноваження територіальних громад в Україні визначаються статтею 143 Конституції України, а саме: територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Таким чином, повноваження територіальної громади згідно з Конституцією України поширюється на всі питання місцевого значення, тобто в межах адміністративної території, на якій проживають члени громади і якою у даному випадку є адміністративна територія села Бушеве.
Власністю територіальної громади є все майно в межах окремої адміністративної одиниці - села, селища, міста (без районного поділу), району в місті з районним поділом, яким є земля, ліс, природні ресурси, комунальне майно, місцевий бюджет, а також утворені територіальною громадою комунальні підприємства та у законний спосіб утворені всі місцеві органи влади, а саме: прокуратура, міліція, суд, державна виконавча служба , пенсійний фонд, податковий орган, які відповідно до ст.6 Європейської Хартії місцевого самоврядування та ст. 142 Конституції України, є відповідними адміністративними структурами територіальної громади, що забезпечуються нею ресурсами для виконання своїх завдань.
Територіальна громада як власник землі має право на розподіл землі поміж жителями-членами громади, право на визначення, кому і на який час надавати її в оренду, має право отримувати гідну плату за використання своєї землі. Як власник, має право припиняти взаємовідносини із будь-яким орендарем.
Право комунальної власності територіальної громади захищаються законом на рівні інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальної громади і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади (ст.21 закону, ст. 60 п. 1, 2 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Питання про погодження щодо надання у користування мисливських угідь, які по суті розташовані поза межами села Бушеве, не може бути предметом обговорення загальних зборів цього населеного пункту, оскільки не входить до їх компетенції, що вказує на необґрунтованість доводів апелянта незаконності оспорюваного рішення у зв'язку з відсутністю попереднього обговорення такого питання на загальних зборах села.
Щодо посилань апелянта на прийняття спірного рішення без попереднього обговорення депутатами ради та відповідною постійною комісією ради, що, на його думку, є порушенням закону та підставою для скасування, то слід зауважити, що з огляду на положення ст. ст. 46, 47 Закону України «Про місце самоврядування в Україні» приписи вказаних норм про попереднє обговорення питання повістки денної на засіданні постійної комісії ради не є імперативними. Тобто, законом не ставиться вимога щодо обов'язковості такої умови.
Також апеляційною інстанцією критично оцінюються доводи апелянта щодо відсутності більшості голосів при прийнятті оспорюваного рішення ради, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до показань свідків (депутатів ради) ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони підтвердили свою позицію «за» при участі у голосуванні за оспорюване рішення на пленарному засіданні ради. Невірне зазначення ними у судовому засіданні особи, щодо якої надавалося погодження про передачу у користування мисливських угідь, саме по собі не дає підстав вважати спірне рішення незаконним, оскільки на законність рішення ради жодним чином, в даному випадку, не впливає персоніфікація особи, якій надається земельна ділянка у користування.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що відповідачем по справі в цілому було дотримано процедуру прийняття спірного рішення і відсутні підстави вважати, що останній при цьому діяв всупереч положенням ст. 19 Конституції України в тім, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність свого рішення, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 13.03.2015- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 23.04.2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.