"14" квітня 2015 р.справа № 199/570/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.
суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2015 року в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у січні 2015 року звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії (бездіяльність) Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в призначенні та виплаті пенсії за віком починаючи з 05.01.2015; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська призначити та виплатити пенсію за віком, на підставах, визначених пенсійним законодавством, як непрацюючому громадянину, по документам, які містяться в пенсійній справі та наданим з 05.01.2015.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська прийняти рішення про нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська нарахувати та виплачувати позивачу ОСОБА_1 пенсію, на підставах визначених пенсійним законодавством України, починаючи з 05 січня 2015 року, нарахувавши розмір пенсії у відповідності із діючим на час звернення законодавством. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, в 2009 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. З 11 грудня 2006 року позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська та отримувала пенсію за віком, виплата якої була припинена з 01.01.2010 у зв'язку з виїздом останньої на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Представник позивача ОСОБА_2 05 січня 2015 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з заявою про призначення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.
Як вбачається з відповіді УПФУ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська № 273/05 від 14.01.2015, ОСОБА_1 відмовлено в поновленні пенсії у зв'язку з тим, що угода між державами Україною та Ізраїлем про соціальне забезпечення не ратифікована Верховною Радою України, а також останньою не підтверджено документально фактичне місце проживання на території України.
Надаючи оцінку правомірності відмови УПФУ суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 вищевказаного Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 25рп/2009 від 07.10.2009, у ОСОБА_1 виникло право на поновлення виплати пенсії.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та до рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п. 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п. 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком у зв'язку постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.
Враховуючи сукупність викладених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2015 року в адміністративній справі № 199/570/15 - без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Головко
Суддя: Т.І. Ясенова
Суддя: А.В. Суховаров