ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
21 квітня 2015 року м. Київ № 826/526/15
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі колегії суддів: головуючої судді Добрянської Я.І., суддів: Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про зобов'язати вчинити дії,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідачів Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач-1) та Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ, відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви, просить:
- зобов'язати ДФС України не вносити інформацію про позивача до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;
- зобов'язати ДФС України зберегти за позивачем форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації (згідно дії ст.ст. 28, 294, 296 ЦК України);
- зобов'язати ДПІ здійснювати в подальшому облік позивача як платника податків за раніше встановленими формами обліку: без застосування цифрового ідентифікатора та ведення обліку платника податків без використання серії та номеру паспорта (за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації);
- зобов'язати ДПІ не вносити інформацію про позивача до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- зобов'язати ДПІ проставити у паспорті позивача (на ст. 7, 8 або 9) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.
В обгрунтування позовних вимог відзначено, що порядок обліку позивача як платника податків, встановлений ПК України, суперечить праву позивача на збір, зберігання, використання і розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її згоди, визначеного ст. 32 Конституції України та є за своїм змістом звуженням прав людини, що в свою чергу заборонено ст. 22 Конституції України. Окрім цього, також зазначено, що позивач сповідує православну релігію та є прихожанкою Української Православної Церкви. У зв'язку із чим, слідуючи своїм віруванням, позивач вказує на те, що бажає обліковуватись в органах податкової служби не за номером облікової картки, а за власним прізвищем, іменем, по-батькові роком народження та за місцем реєстрації, при цьому також не погоджуючись із альтернативним варіантом обліку за серією та номером паспорта, оскільки вважає такий облік тотожним обліку за ідентифікаційними номерами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/526/15 та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2015 р. закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
Під час судового засідання 02.04.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
У справі наявні заперечення та додаткові пояснення ДПІ, згідно яких відповідач-2 позовні вимоги не визнає, посилаючись на існуючий порядок ведення обліку громадян як платників податків, закріплений ПК України, та на неможливість застосувати іншого, окрім закріпленого нормами податкового законодавства порядку, з огляду на вимоги ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Зважаючи на викладене, суд ухвалив продовжити розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
За наслідками переходу судом до розгляду адміністративної справи в порядку письмового провадження станом на дату винесення рішення у справі інших документів з приводу даного спору від сторін до суду не надходило.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача-1, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивач звернулась до ДФС України та ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ГУ ДФС України із заявами від 07.11.2014 р., в яких, зважаючи на свої релігійні переконання (є віруючою, прихожанкою Української православної церкви), зазначила, що відмовляється від цифрового ідентифікатора та користування ним, при цьому також, посилаючись на норми ст.ст. 22, 24, 34, 64 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про інформацію", ст.ст. 6, 7, 8, 15 Закону України "Про захист персональних даних", ст.ст. 28, 294, 296 ЦК України, просила не вносити про неї інформацію до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (далі - ДРФОПП), зберегти за нею форму обліку платників податків (за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження), а також проставити у її паспорті відмітку (на стор. 7, 8 або 9) про наявність права на вчинення певних дій без присутності цифрового ідентифікатора -ІІН; серія та № паспорта та ін.
Водночас у відповідь на звернення позивача листом від 18.11.2014 р. ДПІ з посиланням на норми ПК України та Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 №779 (далі - Положення №779), повідомила про можливість отримання позивачем в передбаченому даним Положенням порядку лише відмітки в паспорті "Має здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта".
Аналогічну позицію підтримано і ДФС України. Так, у листі від 24.12.2014 р. №3804/Т/99-99-11-02-02-14 ДФС України зазначено, що для реалізації права відмови фізичної особи від реєстраційного номера облікової картки такій особі для обліку в окремому реєстрі необхідно подати особисту заяву до контролюючого органу за місцем свого проживання або за власним бажанням - до контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування, при цьому зауважено, що при заповненні цієї заяви використовується дані паспорта громадянина України. Між тим, відповідачем-1 у даному листі відмічено про відсутність повноважень у контролюючих органів щодо ведення обліку платників податків в іншому порядку, за іншими формами, способами або видами, аніж у передбаченому податковим законодавством.
Однак, вважаючи протиправними зазначені рішення відповідачів, позивач звернулася за захистом власних порушених, на її думку, прав та інтересів у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника позивача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи, зокрема, на наступне.
Згідно ч. 63.5 ст. 63 ПК України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ч. 63.6 ст. 63 ПК України передбачено, що облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно ч. 63.7 ст. 63 ПК України контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.
Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Порядок та процедура обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта врегульована нормами Положення№779.
Так, згідно абз.2 п. 1 розд. ІІ цього Положення облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта громадянина України (далі - паспорт) без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.
Водночас відповідно до розд. VІІ Положення №779 фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася Облікова картка та яка не включена до Державного реєстру, зобов'язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу Облікову картку фізичної особи - платника податків за формою N 1ДР (додаток 2), яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред'явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство (абз. 1 п. 1).
Для заповнення Облікової картки використовуються дані документа, що посвідчує особу ( п. 3).
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Водночас згідно до ст. 294 ЦК України фізична особа має право на ім'я. Згідно до положень ст. 296 ЦК України передбаченим також є право фізичної особи на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності. Положеннями ст. 28 ЦК України визначено, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, як-от права на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування конституційних прав і свобод, а отже - права на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності. Виходячи з положень частини другої статті 8 Конституції України норма частини другої її статті 22 має враховуватись при прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання відповідних суспільних відносин.
Зазначене трактування відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеної у п. 3 мотивувальної частини рішення від 29.12.1999 р. №11-рп/99 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190 1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару).
Разом з тим доцільно зауважити, що, як зазначено у п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Положеннями ч. 2 ст. 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Водночас ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім цього суд звертає увагу, що Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. При цьому конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі немайнових прав, до яких відноситься також право на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності.
Під час судового розгляду судом досліджено наявні у справі копії довідки від 25.11.2014 р. №27 Української православної церкви Київської єпархії Свято-Ольгинської парафії, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є прихожанкою цієї парафії, повідомлення форми №1П, роздруківки висновків експертів щодо небезпеки ідентифікаційного номера платника податків, а також рішення судів апеляційної інстанції у подібних справах.
Таким чином, виходячи зі змісту згаданих вище норм податкового та цивільного законодавства, а також положень Основного Закону як норм прямої дії, суд прийшов до висновку про наявність достатніх правових підстав у відповідачів для виключення та невнесення відомостей про особу позивача до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, враховуючи, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від прийняття реєстраційного номера, а також проставленні у паспорті позивача відмітки про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі фізичних осіб - платників податків за прізвищем, ім'ям та по-батькові, датою народження та місцем проживання.
Отже, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи сторонами обставини, виходячи із зазначених вище норм національного та міжнародного законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Задовольнити адміністративний позов.
2. Зобов'язати Державну Фіскальну Службу України не вносити інформацію про ОСОБА_1 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.
3. Зобов'язати Державну Фіскальну Службу України України зберегти за ОСОБА_1 форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації.
4. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві здійснювати в подальшому облік ОСОБА_1 як платника податків за раніше встановленими формами обліку: без застосування цифрового ідентифікатора та ведення обліку платника податків без використання серії та номеру паспорта (за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації).
5. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві не вносити інформацію про ОСОБА_1 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів.
6. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проставити у паспорті ОСОБА_1 відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.
7. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 73 гривні 08 копійок.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді: А.В. Літвінова
А.С. Мазур
Дата складання та підписання постанови в повному обсязі - 21.04.2015 р.