ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.04.2015Справа № 910/5873/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»
до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк»
про стягнення 46 008, 88 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Лев Р.В. за довіреністю б/н від 21.11.2014 р.;
від відповідача: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство «ХДІ страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» (далі - відповідач) про стягнення 46 008, 88 грн., з яких 4 580, 82 грн. пені, 16 670, 00 грн. інфляційних втрат, 3 229, 32 грн. 3% річних та 21 528, 74 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору відповідачем не було своєчасно виконані взяті на себе зобов'язання щодо повернення позивачу банківського вкладу у розмірі 350 000, 00 грн., що стало підставою для нарахування пені, 3% річних інфляційних втрат та відсотків згідно зі ст. ст. 536, 1061 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/5873/15-г, її розгляд призначено на 31.03.2015 р.
Представник позивача в судовому засіданні 31.03.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача в судове засідання 31.03.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 16.04.2015 р.
09.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що подвійне нарахування процентів 3 % річних за ст. 625 ЦК України та процентів за ст. 536 ЦК України суперечить законодавству України.
Представник відповідача в судове засідання 16.04.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Від представника позивача в судовому засіданні надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 16.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.11.2012 р. між позивачем (вкладник) та відповідачем (банк) був укладений Договір банківського вкладу № 26ДП/03/1776/ЮР, предметом якого є залучення банком для зберігання на платній основі (під визначений процент) грошей, що передаються вкладником в управління банку на встановлений строк, при цьому, початкове залучення грошових коштів не повинно бути меншим 10 000, 00 грн., на умовах, визначених Договором, зокрема п. п. 1.4., 1.5. Договору (п. 1.1. Договору).
Згідно з п. 1.2. Договору для цілей, передбачених п. 1.1. Договору, банк відкриває рахунок: № 2651 4 311 776 в Дніпропетровському регіональному відділенні АТ «Фортуна-банк», м. Київ, МФО 300904, надалі за текстом - вкладний рахунок.
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що відповідно до положень п. 1.1. Договору, встановлюються наступні умови залучення грошових коштів, що перераховуються вкладником на вкладний рахунок, надалі за текстом - вклад:
1.3.1. сума вкладу - 100 000, 00 грн.
Строк розміщення вкладу становить 40 календарних днів з 15.11.2012 р. по 25.12.2012 р. (п. 1.4. Договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору розмір процентів за вкладом становить 17 процентів річних.
Як зазначено в п. 2.1. Договору, вкладник зобов'язаний передати вклад в управління банку шляхом перерахування суми вкладу з власного поточного рахунку. Таке перерахування здійснюється протягом трьох операційних днів з дати підписання Договору.
Згідно з п. 2.8.2. Договору вкладник має право отримати вклад, а також суму процентів відповідно до умов цього Договору.
Повернення вкладнику суми вкладу по закінченню строку розміщення вкладу здійснюється банком шляхом перерахування на власний поточний рахунок вкладника, що зазначений у статті 6 цього Договору (п. 2.2. Договору).
В силу п. 2.3. Договору перерахування банком грошових коштів з вкладного рахунку здійснюється лише після отримання останнім повідомлення про взяття вкладного рахунку на облік органом державної податкової служби.
В подальшому, між сторонами були укладені Додаткові угоди № 1 від 25.12.2012 р., № 2 від 28.03.2013 р., № 3 від 22.05.2013 р., № 4 від 10.07.2013 р., № 5 від 21.10.2013 р., № 6 від 03.02.2014 р. до Договору, якими продовжувався строк розміщення вкладу, а також змінювалась його сума та розмір процентів.
Так, Додатковою угодою № 6 до Договору сторони продовжили строк розміщення вкладу до 14.05.2014 р. та визначили, що сума вкладу складає 350 000, 00 грн. Розмір процентів за вкладом складає 10% річних з 04.02.2014 р.
На виконання умов Договору позивач передав в управління відповідачу вклад у розмірі 350 000, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку з 15.11.2012 р. по 03.02.2014 р.
Як зазначає позивач, у зв'язку з закінченням строку розміщення вкладу він звернувся до відповідача з листом № 471 від 19.05.2014 р. про повернення вкладу в сумі 350 000, 00 грн. та нарахованих процентів.
На підставі платіжних доручень № DEP_301/2 від 15.05.2014 р., № DEP_301/3 від 15.05.2014 р., № DEP_301/8 від 03.06.2014 р., № 12 від 24.07.2014 р., № /1 від 29.08.2014 р., № /1 від 06.10.2014 р., № 20 від 21.10.2014 р., відповідач повернув позивачу вклад частково в сумі 205 000, 00 грн.
30.10.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 948 від 29.10.2014 р. про повернення залишку вкладу в сумі 145 000, 00 грн.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом № 01/6-138 від 31.10.2014 р. погодився з тим, що залишок неповернутого вкладу складає 145 000, 00 грн. та запропонував позивачу погодити графік повернення вказаних коштів.
Згідно з платіжними дорученнями № /1 від 12.11.2014 р., № 14 від 18.11.2014 р., №_896/1 від 25.11.2014 р., відповідач повернув позивачу залишок вкладу в сумі 145 000, 00 грн.
З огляду на те, що відповідач в порушення умов Договору не своєчасно повернув позивачу вклад в сумі 350 000, 00 грн., позивачем заявлені вимоги про стягнення 46 008, 88 грн., з яких 4 580, 82 грн. пені, 16 670, 00 грн. інфляційних втрат, 3 229, 32 грн. 3% річних та 21 528, 74 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором банківського вкладу.
Згідно з ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Частиною 1 статті 1060 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Як зазначалось судом вище, відповідач своєчасно не повернув позивачу вклад після закінчення строку його розміщення.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач порушив умови Договору та не виплатив позивачу проценти, розмір яких згідно з Додатковою угодою № 6 від 03.02.2014 р. складає 20%, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 21 528, 74 грн. за період з 15.05.2014 р. по 25.11.2014 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Умовами укладеного між сторонами Договору, в редакції з Додаткової угоди № 6 від 03.02.2014 р. визначено розмір процентів за вкладом - 20% річних.
Як на тому наголошено в п. 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів в сумі 21 528, 74 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Частиною 5 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Аналогічно, пунктом 2.5. Договору передбачено, що проценти нараховуються від дня, наступного за днем зарахування банком суми вкладу до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з вкладного рахунку з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.
Під час розрахунку процентів позивач вказаних вимог чинного законодавства не врахував та здійснив розрахунок процентів за дні, в які відповідачем було здійснено часткове повернення вкладу позивачу.
За розрахунком суду, вірний розмір відсотків складає 21 361, 64 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Також, за несвоєчасне повернення вкладу позивачем нараховано пеню в сумі 4 580, 82 грн.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).
Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної виплати суми вкладу, або нарахованих процентів, з урахуванням умов, передбачених Договором, вкладник застосовує до банку тільки штрафні санкції у вигляді нарахування пені в національній валюті, з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в цей період, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більш ніж за один місяць від дня несвоєчасної виплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 4 580, 82 грн., суд встановив, що він не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем не було враховано вимог п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в якому, зокрема, наголошено на тому, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Згідно з розрахунком суду, вірний розмір пені складає 4 528, 77 грн.
Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач порушив умови Договору та своєчасно не повернув позивачу вклад в сумі 350 000, 00 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 16 670, 00 грн. інфляційних втрат та 3 229, 32 грн. 3% річних.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 3 229, 32 грн., розрахунок яких є невірним, оскільки під час нарахування 3% річних позивачем не було враховано вимог п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та включив день фактичної сплати суми вкладу в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.
За розрахунком суду вірний розмір 3% річних складає 3 204, 26 грн.
Що стосується інфляційних втрат, то суд звертає увагу на те, що їх основною метою є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 16 670, 00 грн. суд вважає його невірним, оскільки позивач рахує інфляційні втрати відносно показників боргу станом лише на вибіркові дати.
У свою чергу, якщо здійснити вірний розрахунок інфляційних втрат шляхом їх нарахування щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми спірного грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з повернення вкладу та який буде спільним для всіх платежів, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат, то їх розмір складатиме 23 436, 52 грн.
Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, інфляційні втрати суд стягує в розмірі, заявленому позивачем.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, то вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням зазначеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» (04070, місто Київ, вулиця Боричів Тік, будинок 35-В; код ЄДРПОУ 26254732) на користь Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 102; код ЄДРПОУ 22868348) 4 528 (чотири тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 77 коп. пені, 16 670 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 3 204 (три тисячі двісті чотири) грн. 26 коп. 3% річних, 21 361 (двадцять одна тисяча триста шістдесят одна) грн. 64 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 817 (одна тисяча вісімсот сімнадцять) грн. 31 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.04.2015 р.
Суддя В.С. Ломака