"19" березня 2015 р. м. Київ К/9991/81324/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Березанському районі (далі - Інспекція)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2011
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011
зі справи № 2а-8973/10/1470
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.)
до Інспекції, Державної податкової адміністрації у Миколаївській області (далі - ДПА), головного державного податкового ревізора-інспектора Крамара Геннадія Зіновійовича, головного державного податкового ревізора-інспектора Федоровича Олександра Олександровича
про визнання дій неправомірними та скасування рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання незаконними дій ДПА щодо призначення та проведення 12.07.2010 перевірки у належному СПД ОСОБА_1 магазині-кафетерію, а також про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.08.2010 № 0000942303, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді 33262,50 грн. штрафу за порушення пунктів 1, 2, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено частково; оспорюване рішення скасовано в частині застосування до позивача 33 120 грн. штрафних санкцій; в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що позивач як суб'єкт малого підприємництва звільнений від обов'язку вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та повністю відмовити у позові, посилаючись на правомірність застосування до позивача оспорюваної суми штрафу за порушення законодавчо визначеного порядку ведення обліку товарних запасів.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що на підставі направлень від 10.07.2010 № 481/23-039 та № 480/23-039 контролюючим органом було проведено перевірку належного позивачеві магазину-кафетерію за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, оформлену актом від 12.07.2010.
Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачем порядку обліку товарних запасів у зв'язку з відсутністю первинних документів на товар, який знаходиться у реалізації, на загальну суму 16555 грн., а також здійснення СПД ОСОБА_1 розрахункової операції на суму 28,50 грн. без використання РРО та без видачі розрахункового документа установленого зразка.
Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.08.2010 № 0000942303, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 33262,50 грн.
Відповідно до вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону облік товарних запасів фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що обов'язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин).
Натомість фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» були зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.
Приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент проведення перевірки позивача останній був платником єдиного податку. Однак такий висновок не відповідає наявним у матеріалах справи доказам.
Так, згідно з пунктом 1 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999 № 599, відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції від 28.06.1999 № 746/99 суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом календарного року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. гривень, мають право обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку за встановленою формою.
Таким чином, факт перебування суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи на спрощеній системі оподаткування має бути підтверджений свідоцтвом про сплату єдиного податку, виданим такій особі.
Втім у матеріалах справи відповідне свідоцтво, яке б засвідчило сплату позивачем єдиного податку на момент перевірки, відсутнє.
Посилання судів як на доказ наявності у позивача статусу платника єдиного податку на факт ведення СПД ОСОБА_1 Книги обліку доходів і витрат не відповідають принципу допустимості доказів, визначеному у статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже наявність Книги обліку доходів і витрат не є належним і допустимим доказом перебування платника на спрощеній системі оподаткування.
До того ж, за наявності у позивача статусу платника єдиного податку та ведення ним в установленому порядку Книги обліку доходів і витрат СПД ОСОБА_1 є звільненим і від обов'язку застосовувати РРО при здійсненні розрахункових операцій згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Оскільки факт перебування позивача на спрощеній системі є визначальним для правильного вирішення даного спору, тоді як касаційний суд позбавлений можливості витребувати та досліджувати докази, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для встановлення режиму оподаткування, на якому перебував позивач на час проведення перевірки, із використанням належних засобів доказування.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій контролюючого органу під час призначення та проведення перевірки СПД ОСОБА_1 судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, а тому у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу висновкам судів у відповідній частині.
З урахування викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Березанському районі задовольнити частково.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 зі справи № 2а-8973/10/1470 скасувати в частині прийняття рішення щодо позовних вимог про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.08.2010 № 0000942303.
У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 зі справи № 2а-8973/10/1470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: О.В. Карась
судді:І.Я. Олендер
А.О. Рибченко