14.04.2015р. м. Київ К/800/120/15
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
секретаря судового засідання Кальненко О. І.,
за участю: прокурора - Бараненка І. І.,
представника відповідача - Дорошенко О. С.,
представника третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеон А" - Корзуна В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року у справі за позовом заступника прокуратура м. Києва до Київської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома", Товариство з обмеженою відповідальністю "Валеон А" про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
У лютому 2011 року заступник прокурора м. Києва звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 105/105 від 28 серпня 2008 року в частині передачі нежилих будинків комунальної власності територіальної громади по вул. Володимирська, 86, літ. А та вул. Б. Хмельницького, 78, літ. А у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома", Товариства з обмеженою відповідальністю «Валеон А», відповідно.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, позов задоволено частково: визнано протиправним рішення Київської міської ради № 105/105 від 28 серпня 2008 року в частині передачі нежилих будинків комунальної власності територіальної громади по вул. Володимирська, 86, літ. А у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома"; в іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 23 квітня 2012 року судові рішення у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 105/105 від 28 серпня 2008 року «Про передачу нежилих будинків комунальної власності у власність інвесторам» в частині передачі у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Аксіома» нежилого будинку комунальної власності територіальної громади, що розташоване за адресою: м. Києва, вул. Володимирська, 86, літ. А., площею 489,20 м2.; в іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 30 вересня 2014 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року в частині залишення без змін постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року щодо відмови в позові скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року залишено без змін.
При новому розгляді справи ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року в частині перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року щодо відмови в задоволенні позову постанова суду першої інстанції залишена без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів в частині відмови в позові, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
В запереченнях треті особа - ТОВ "Валеон А" просить скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи - ТОВ "Валеон А", перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Отже в касаційному провадженні вирішується питання щодо правомірності відмови судами у позові про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 105/105 від 28 серпня 2008 року «Про передачу нежилих будинків комунальної власності у власність інвесторам» в частині передачі у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеон А" буд. 78, літ. А по вул. Б. Хмельницького в м. Києві.
Судами встановлено, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», згідно якого інвестиційна діяльність здійснюється шляхом роздержавлення та приватизації.
Відповідно до цього Закону передача у власність об'єкту інвестиції можливе виключно в тому випадку, якщо існує сам інвестиційний договір.
Встановивши, що з ТОВ «Валеон А» укладено інвестиційний договір № 049-13/1/79, що останнім надано Київській міській раді усі необхідні документи, передбачені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» від 31 серпня 2001 року № 1820, для оформлення права власності на нежитлову будову комунальної власності по вул. Б. Хмельницького 78, літ. А, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про правомірність передачі комунального майна у власність вказаній юридичній особі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Як встановлено судами, рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 528/1189 затверджено Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Відповідно до п. 4.1 Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 528/1189, при проведенні інвестиційного конкурсу питання набуття права власності на майно (будинки, споруди, приміщення, горища тощо), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва (у т. ч. району) може вирішуватись шляхом надання цього майна у власність або довгострокову оренду переможцеві інвестиційного конкурсу у відповідності до даного Положення після реалізації інвестиційного проекту та прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію у встановленому порядку. Підставою оформлення права власності або довгострокової оренди на майно є акт державної комісії щодо прийняття об'єкта в експлуатацію.
Відхиляючи посилання позивача на невідповідність оскарженого рішення зазначеному пункту Положення, суди зазначили, що реалізація інвестиційного проекту в розумінні законодавства України відбулася з дотриманням всіх необхідних норм.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Нормативно-правовим актом, який визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України є Закон України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до якого інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект (ч. 1 ст. 1 Закону).
При цьому, відповідно частини 1 статті 4 цього Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди в усіх галузях економіки та об'єкти власності.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 зазначеного Закону під інвестиційною діяльністю розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
Частиною 1 статті 5 даного Закону передбачено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності (частина 1 статті 11 цього Закону).
Згідно із статтею 13 Закону України «Про інвестиційну діяльність» форми державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема, передбачено, що управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється в тому числі і шляхом: роздержавлення і приватизації власності; інших заходів.
Положенням про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженим Рішенням Київської міської ради № 528/1189 від 24 травня 2007 року, норми якого є спеціальними для спірних правовідносин та яке діяло на час їх виникнення, визначено порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, у тому числі соціальної інфраструктури міста, об'єктів незавершеного будівництва, станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів, на умовах проведення інвестиційного конкурсу.
Пунктами 4.1 та 4.2 розділу 4 Положення № 528/1189 передбачена можливість передачі у власність об'єкту інвестиційного конкурсу інвестору, та визначені умови, за яких здійснюється така передача.
Згідно із пунктом 4.1. цього Положення при проведенні інвестиційного конкурсу питання набуття права власності на майно (будинки, споруди, приміщення, горища тощо), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва (у т. ч. району) може вирішуватись шляхом надання цього майна у власність або довгострокову оренду переможцеві інвестиційного конкурсу у відповідності до даного Положення після реалізації інвестиційного проекту та прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію у встановленому порядку. Підставою оформлення права власності або довгострокової оренди на майно є акт державної комісії щодо прийняття об'єкта в експлуатацію.
При цьому переможець конкурсу відповідно до рішення Комісії та умов інвестиційного конкурсу зобов'язаний після введення об'єкта в експлуатацію повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва (та/або району) частину об'єкта інвестування площею не меншою за існуючу на початок передінвестиційної роботи, або здійснити грошову компенсацію цієї частки відповідно до грошової оцінки її вартості відповідно до умов інвестиційного конкурсу.
Відповідно до пункту 4.2. Положення комісія своїм рішенням може дозволити переможцю конкурсу передати до комунальної власності територіальної громади м. Києва (та/або району) майно (будинки, споруди, приміщення, горища тощо) або його частину, яке не обов'язково може бути територіально розташоване у межах інвестиційного проекту або запропонувати переможцю конкурсу здійснити грошову компенсацію та викупити об'єкт відповідно до грошової оцінки вартості майна. Вибір експертів-оцінювачів об'єкта здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Головним управлінням економіки та інвестицій м. Києва.
Отже, набуття права власності на майно, що належить до комунальної власності територіальної громади може відбуватись шляхом надання цього майна у власність переможцю інвестиційного конкурсу за умови реалізації ним інвестиційного проекту та прийняття в експлуатацію об'єкта інвестування.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами розпоряджень № 1404 та № 586 було укладено лише один інвестиційний договір, зокрема, Договір № 049-13/1/79 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Валеон А».
При цьому встановлено, що спірним рішенням відповідач передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Валеон А» нежитловий будинок 78 літ. А по вул. Б.Хмельницького у м. Києві.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариством «Валеон А» фактично виконано взяті на себе обов'язки з реконструкції зазначеного вище об'єкта, про що свідчать, зокрема, докази перерахування інвесторами коштів до міського бюджету, акт приймання-передачі у власність вказаного вище нежилого будинку у власність ТОВ «Валеон А». При цьому суди зазначили, що, враховуючи наявні в матеріалах справи докази (платіжні доручення, договори підряду та оформлення свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомості), реалізація інвестиційного проекту в розумінні законодавства України відбулася з дотриманням всіх необхідних норм.
Суд касаційної інстанції погоджується також і з висновком суду апеляційної інстанції про те, що порушення етапності передачі об'єкту у власність, за умови що об'єкт реконструйовано та в подальшому прийнято в експлуатацію, не може свідчить про достатність підстав стверджувати, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність є незаконним, адже мета інвестиційного договору фактично досягнута.
Крім того, за договором інвестування об'єкт передано TOB «Валеон А» саме для виконання інвестиційних зобов'язань (реконструкції) нежитлових приміщень, що перебували в комунальній власності територіальної громади міста Києва..
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи суспільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Так статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно із статтею 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 18 вересня 2009 року № 774-В TOB «Валеон А» отримано свідоцтво про право власності на вказане приміщення, реєстраційний напис зареєстровано в реєстровій книзі за № 160п-290 за реєстровим № 8632-П від 07 жовтня 2009 року.
При цьому суди правильно зазначили, що саме по собі оскарження рішення органу місцевого самоврядування не може вважатись захистом права публічного, оскільки скасування цього рішення не відновить прав держави з причини наявності на теперішній час у третьої особи свідоцтва на право власності, що вказує на те, що скасування спірного рішення не призведе до повернення цього об'єкту нерухомості до комунальної власності. Враховуючи принцип юридичної стабільності, закріплений в законодавстві України, спірне рішення Київської міської ради є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме: після одержання свідоцтва про право власності, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що спірне рішення відповідача не підлягає скасуванню.
Також судами встановлено, що на теперішній час власником спірного об'єкту є компанія «Федей інвестмент лімітед», що підтверджується Витягом з Державного реєстру на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії СЕК № 498650 від 11 лютого 2013 року.
Згідно із ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому такий акт підлягає оцінці на предмет відповідності його законам та порушення прав позивача на момент його прийняття.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до положень правил глави 229 та статті 16 ЦК України власник нежитлового приміщення вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. При цьому суд, вирішуючи спір про відновлення прав позивача щодо власника такого приміщення, може дати оцінку законності рішення ради, якщо його прийняття сприяло порушенню прав інших осіб.
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема, житловим приміщенням, житловим будинком, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин.
Таким чином, саме по собі оскарження рішення органу місцевого самоврядування у даному випадку не є захистом права публічного, воно не відновить прав держави, оскільки скасування спірного рішення при наявності свідоцтва на право власності у третьої особи, яка на законних підставах набула право власності, яке не припиняється і не скасовується рішенням у цій справі, не призведе до повернення цього об'єкту попередньому власнику.
Правова позиція по даному питанню висловлена Верховним Судом України в постановах від 21 лютого 2011 року № 21-3а11 та від 01 жовтня 2013 року № 21-365а13.
За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині скасування рішення відповідача в частині, що стосується ТОВ «Валеон А».
З урахуванням викладеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи, судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для їх скасування в цій части
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову залишити без змін.
Судді: