08 квітня 2015 року м. Київ К/800/10593/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції у
Вінницькій області Державної податкової служби
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013
у справі № 2а/0270/4953/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції у
Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового
повідомлення-рішення, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2012, в задоволенні адміністративного позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.) відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено повністю; постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2012 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області (надалі - Могилів-Подільська ОДПІ) № 0001601700/0 від 13.02.2012.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2012.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції - законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Могилів-Подільської ОДПІ проведено документальну планову перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2010.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"); п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 14564,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 160/17-2270717042 від 27.01.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від № 0001601700/0 від 13.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 18205,00 грн., у тому числі на 14564,00 грн. - за основним платежем, та на 3641,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Вінакольд" укладено договори купівлі продажу нафтопродуктів: № 10/01 від 20.10.2010, №10-09/01 від 10.09.2010, предметом яких є купівля-продаж нафтопродуктів. Аналогічний за змістом договір №18/1-КП від 01.12.2010 укладено позивачем з ТОВ «Глобал Нафта». На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати якості, рахунки-фактури, докази оплати.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає на порушеннях судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано, а власне зміст касаційної скарги зводиться виключно до цитування норм законодавства.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Укладені між позивачем та контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача ознак порушення публічного порядку, мети отримання ним податкової вигоди, порушення конституційних прав.
Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Також слід зазначити на безпідставності висновків відповідача про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, оскільки перевірка проводилась за період з 01.01.2009 по 31.12.2010, тобто до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом Украхни.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі № 2а/0270/4953/12 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна