15 квітня 2015 року м. Київ К/800/23447/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Вербицької О.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 р.
у справі № 2а/1770/4674/2012
за позовом приватного акціонерного товариства «Рокитнівський скляний завод»
до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У грудні 2012 року приватне акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод» (далі - позивач, ПрАТ «Рокитнівський скляний завод») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Сарненська МДПІ), в якому просило суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 р. № 0000382350, в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 519 195 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 р., позов задоволено повністю: визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 р. № 0000382350 в частині зменшення ПрАТ «Рокитнівський скляний завод» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 519 195 грн.; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 05.06.2012 р. по 17.07.2012 р., на підставі на правлення від 05.06.2012 р. № 107, № 110, № 106, № 108, № 109, згідно статей 75, 77, пункту 82.1 статті 82, статті 85 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами Сарненської МДПІ була проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ «Рокитнівський скляний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 23.07.2012 р. № 412/22/00293462 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України по взаємовідносинах з ТОВ «Наіль», в результаті чого завищено від'ємне значення по податку на прибуток всього у сумі 520 219 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 519 195 грн. та ІІІ квартал 2011 року у сумі 1 024 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 р. № 0003932230, відповідно до якого позивачу зменшену суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 520 219 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 23.07.2012 р. № 412/22/00293462 підставами для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Наіль», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем із зазначеним контрагентом не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів і, як наслідок, необґрунтоване включення позивачем до складу валових витрат в ІІ кварталі 2011 року суми 519 195 грн.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат, згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Із зазначених правових норм вбачається, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
Крім того, формування суб'єктом господарювання валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїм контрагентом ТОВ «Наіль».
В матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем складу валових витрат.
Крім того, викладені в акті перевірки твердження про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам положень Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 р. у справі № 2а/1770/4674/2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) О.В. Вербицька