14.04.2015 м. Київ №К/800/49666/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Русанівка»
на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2014 Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014
у справі№826/5366/14
за позовомПриватного акціонерного товариства «Русанівка»
доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
проскасування податкового повідомлення-рішення,-
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014, у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Русанівка» про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті від 25.12.2013 №0005712220 відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «БК «Палаццо» за період з 14.03.2014 по 30.04.2014, про що складено акт від 11.12.2013 № 2023/26-53-22-01/03062252.
Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «БК «Палаццо».
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 №0005712220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55924 грн., з яких 37283 грн. - за основним платежем та 18641 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «БК «Палаццо», встановивши їх безтоварність.
Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ БК «Палаццо» та ТОВ «Русанівка» був укладений договір підряду на виконання ремонтних та будівельно-монтажних робіт №031011 від 13.10.2011, за умовами якого ТОВ «БК «Палаццо» зобов'язувалося виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єктах за адресою: просп. Возз'єднання, 21, м. Київ (корпуси А, Б, В, Г).
Відповідно до пунктів 3.2 та 4.1 договору обсяги підрядних робіт та необхідні фінансові кошти розподіляються відповідно до календарного плану, а терміни виконання етапів робіт передбачаються графіком проведення робіт. За вимогами пункту 4.6 договору оплата будівельних матеріалів, устаткування здійснюється на підставі акта інвентаризації. У відповідності до пункту 7.6 договору на ТОВ «БК «Палаццо» покладався обов'язок ведення виконавчої документації.
На підтвердження фактичного виконання умов названого договору підряду позивач надав суду завірені копії графіків проведення робіт за березень та квітень 2012 року, договірної ціни, локального кошторису, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних матеріалів/та витрат/.
Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих фактичне виконання робіт, обумовлених договором підряду №031011 від 13.10.2011, та які підлягали складенню під час його виконання, виходячи з нижченаведеного.
Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України. визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого виконання будівельних робіт, поставка матеріалів для їх виконання тощо повинні підтверджуватись первинними документами, які властиві для цих операцій.
Отже суди, надаючи оцінку обставинам справи та враховуючи доводи контролюючого органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «БК «Палаццо», об'єктивно звернули увагу на відсутність доказів на підтвердження виконання робіт контрагентом в корпусах Б, В, Г, доказів виконання робіт поза перевіряємий податковим органом період, календарного плану, акту інвентаризації, передбаченого пунктом 4.6 договору, доказів ведення виконавчої документації ТОВ «БК «Палаццо» у відповідності до пункту 7.6 договору.
З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.
Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).
Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.
Відтак суди попередніх інстанцій цілком правомірно витребовували у позивача усі наявні у нього докази на підтвердження фактів та результатів реального виконання господарських операцій на виконання договору підряду, оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих контрагентом податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Русанівка» відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді Г.К.Голубєва
М.В.Сірош