Справа: № 810/6196/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
15 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді: Старової Н.Е.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,
при секретарі: Тищенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Березанське» на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в місті Березані Київської області до Публічного акціонерного товариства «Березанське» про стягнення заборгованості,-
Управління Пенсійного фонду України в місті Березані Київської області звернулося до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Березанське» про стягнення заборгованості в сумі 42 954, 05 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та просив їх задовольнити.
Представник позивача не з'явився до судового засідання, що не заважає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Березанське» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Березанське», та знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Березані Київської області.
Відповідно до п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, фінансові санкції, зокрема, штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Водночас, на такі суми страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу
На підставі вказаних норм, позивачем як суб'єктом владних повноважень за несвоєчасну сплату страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 20.06.2007 по 26.12.2008 було застосовано фінансові санкції в розмірі 74 823, 08 грн., що підтверджується рішенням №181 від 17.08.2009 року (а.с.5).
Положеннями п.14-1 Прикінцевих Положень Закону 1058-IV серед іншого передбачено, що суми накладених (нарахованих) штрафів та пені у період з 01.01.2007 року до 01.01.2009 року і суми штрафів та пені, які підлягають накладенню (нарахуванню) на суми заборгованості із сплати страхових внесків та фінансових санкцій, що виникли до 01.01.2009 року, можуть бути за бажанням страхувальника розстрочені на 60 календарних місяців у порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Договір про розстрочення підлягає достроковому розірванню, якщо страхувальник не сплачує в повному обсязі поточні платежі із страхових внесків або не сплачує чергову частку розстроченої заборгованості із штрафів та пені протягом трьох базових звітних періодів.
У відповідності до вищевказаних положень закону, між позивачем та відповідачем на підставі Порядку проведення органами ПФ України розстрочення сум штрафів та пені, затвердженого постановою Правління ПФ України від 21.05.2009 №15-1, було укладено договір №4 від 20.10.2009 року про розстрочення суми заборгованості в розмірі 74 823, 08 грн. (а.с.23-25). На виконання вказаного договору відповідачем з жовтня 2009 року по серпень 2012 року сплачено 31 869, 03 грн. Згодом, за невиконання умов договору було прийнято рішення від 08.11.2012 року про дострокове розірвання договору №4 від 20.10.2009 (а.с.26), яке вручено представнику відповідача 14.11.2012 року (а.с.27).
Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що сума заборгованості відповідача перед УПФ станом на день звернення до суду становить 42 954, 05 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що рішення №181 від 17.08.2009 є виконавчим документом, а тому позивач повинен звертатися до органів виконавчої служби із заявою про примусове стягнення заборгованості, аналогічні посилання містить і апеляційна скарга на оскаржуване рішення суду, також представник апелянта оскаржував суму штрафних санкцій розраховану при укладенні договору у 2009 році, що не є предметом цього спору.
Проте, вказані посилання критично оцінюються судовою колегією, адже з прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI виключено положення ч.9 ст.106 Закону №1058- IV, якими було передбачено, що таке рішення є виконавчим документом.
Щодо доводів апелянта, стосовно пропуску строку звернення до суду та інших процесуальних порушень, то колегія суддів вказує, що вони правомірно спростовані судом першої інстанції, який вказав, що згідно ч.14 ст.106 Закону України №1058-IV, суми пені та фінансових санкцій, застосованих за порушення порядку та строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків стягуються в тому ж порядку, що й недоїмка із сплати страхових внесків. Важливо те, що згідно ч.15 ст.106 зазначеного Закону передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Також, не беруться до уваги колегією суддів посилання стосовно того, що позивач повинен був звертатися в межах загальних процесуальних строків до виконавчої служби із заявою про примусове стягнення згідно рішення від 17.08.2009 №181, оскільки до 09.11.2012 (до прийняття рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення) вказана сума була розстрочена.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та правомірності вимог позивача, які були задоволені відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідач на виконання зазначених положень надав суду належні докази правомірності своїх вимог та обґрунтував їх у встановленому порядку.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 27.11.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Березанське» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.