07 квітня 2015 рокусправа № 811/972/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.
суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року
по справі № 811/972/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діапрінт»
до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.2013 року №0000042230 та №0000022230,-
У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діапрінт» звернулось з позовом до суду, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2013 року № 0000042230 та №0000022230.
В обгрунтування позову зазначалось, що висновки податкового органу у ході перевірки та прийняті за результатами такої перевірки податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надано усі первинні документи на підставі яких ним здійснювався фінансовий облік та формувалась податкова звітність і які підтверджують правомірність визначення позивачем сум податкових зобов'язань, а також свідчать про те, що усі договори, які були укладені між ТОВ «Діапрінт» та його контрагентами протягом спірного періоду були фактично виконані і носили реальний характер. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року даний позов задоволено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвали нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явились, клопотань про розгляд справи за їх участі до суду не надходило, а тому, відповідно до ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Матеріалами справи встановлено, що фахівцями податкового органу проведено позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Діапрінт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 73/22-10/32282334 від 25 лютого 2013 року.
Проведеної перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228, ст.627 ЦК України; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі названого Акту Олександрійською ОДПІ 11 березня 2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000042230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 52913,80 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000022230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 36198,70 грн.
Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з необґрунтованого донарахування податковим органом Товариству з обмеженою відповідальністю «Діапрінт» спірних податкових зобов'язань на підставі акту перевірки, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу про заниження позивачем суми ПДВ та заниження податку на прибуток, які підлягають сплаті до бюджету протягом перевіряємого періоду ґрунтується лише на актах перевірки контрагентів позивача, а саме: акт від 21 грудня 2012 року за № 7210/224/36441206 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Феріт Д»; акт перевірки ТОВ «Торгсервіспостач» від 17 березня 2011 року № 235/2310/37001827; акти перевірок ПП «Анта» від 03 лютого 2011 року № 108/233/30941063 та від 11 травня 2011 року № 576/231/30941063.
Зазначеними актами, у названих підприємств-постачальників позивача встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товару, а тому податковий орган дійшов висновку про те, що всі договори, укладені між ТОВ " Діапрінт " та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків по всьому ланцюгу постачання, а тому в силу ст.228 ЦКУ є нікчемними.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такою позицією податкового органу з огляду на наступне.
Аналіз положень ч. 1 ст. 204 ЦК України дає можливість визначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, яка встановлена законом, і правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Приймаючи до уваги положення ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, які визначають функції податкових органів та основні засади їх діяльності, обсяг прав та обов'язків податкових органом, можливо зробити висновок про те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків і жодною нормою чинного законодавства не передбачено право органу державної податкової служби, яким є відповідач у справі, самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків в податкових деклараціях.
Згідно висновків акту перевірки № 73/22-10/32282334 від 25 лютого 2013 року відповідач у справі, правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Ферріт - Д», ПП «Анта», ТОВ «Торгсервіспостач», ФОП ОСОБА_2 кваліфікує, як такі, що не направлені на настання реальних правових наслідків, а отже визнає їх нікчемність, але враховуючи положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 228 ЦК України, які пов'язуть недійсність господарського зобов'язання з наявністю наступних обставин: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладення правочину учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та порушення публічного порядку, у разі якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави.
Згідно положень ст. 234 ЦК України відповідно до яких правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків є фіктивним, і фіктивний правочин визнається недійсним судом, але відповідачем у справі під час розгляду даної адміністративної справи в порушення вимог ст. 72 КАС України, не надано суду будь-яких належних судових рішень щодо визнання недійними угод, які протягом перевіряємого періоду були укладені між позивачем та його контрагентами як і не було надано суду доказів стосовно того, що ці угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Тоді як позивачем у справі, на виконання умов укладених договорів, а саме: договору №27/01(Д) від 01 січня 2010 року, укладеного з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2; договору №044/05-06 РМТ від 01 червня 2010 року, укладеного з Приватним Підприємством «Анта»; договору поставки №00370/11-РМТ від 01 жовтня 2010 року укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіспостач»; договору поставки №122-08 від 01 серпня 2012 р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферріт-Д» надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі та платіжні доручення, що підтверджують оплату придбаного товару (стрічки діаграмні, диски діаграмні, вузли пишучі спеціальні, електродвигун ДСОР, гель для УЗІ, стрічки принтерів, чорнило для ВПС, лавсанові шнури).
Факт перевезення товару підтверджується відповідними товарно - транспортними накладними, який зберігався в орендованому складському приміщенні (договір найму №3 від 01 січня 2006 року укладений з ФОП ОСОБА_3), що підтверджується товарними звітами.
Придбаний товар в подальшому реалізовувався позивачем іншим контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи, зокрема, договорами купівлі- продуж, видатковими та податковими накладними, а також банківськими виписками.
Наведені документи цілком об'єктивно розцінені судом першої інстанції як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій.
При цьому, суд обґрунтовано виходив з того, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому законом порядку, відповідали ознакам і поняттю юридичної особи та виступали правоздатними учасниками господарського обороту.
Окрім цього, з урахуванням положень ст. 228 ЦК України, в редакції закону, що діяла з 01.01.2011р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, що свідчить про те, що повноваження на встановлення законності правочинів, які вчинені позивачем за тими критеріями оцінки, які зазначені відповідачем акті перевірки, відносяться виключно до компетенції судових органів.
З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено, що правочини між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не мають економічної ділової мети, а лише мають намір отримати бюджетне відшкодування у спосіб, якій суперечить вимогам чинного законодавства, що свідчить про наявність ознак нікчемності у цих правочинах, тому колегія суддів враховуючи обставини, які підтверджені належними письмовими доказами, вважає, що відповідачем у справі зроблено безпідставний висновок про заниження позивачем сум ПДВ та податкового кредиту, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем у справі податковий кредит протягом перевіряємого періоду сформовано відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що, заявлені ТОВ «Діапрінт» позовні вимоги є обґрунтованими, а прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2013 року № 0000042230 та № 0000022230 є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не встановлено, а тому постанову суду першої інстанції від 05 червня 2013 року по справі № 811/972/13-а необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року по справі № 811/972/13-а - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.
Повний текст ухвали виготовлено 07 квітня 2015 року.
Головуючий: Н.А. Олефіренко
Суддя: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров