"08" квітня 2015 р. м. Київ К/800/59349/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція)
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2013
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013
у справі № 816/1483/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Віліна" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У березні 2013 року Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000522202/421 та від 04.03.2013 № 0000532202/420.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позов задоволено.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2012, оформлену актом від 14.02.2013 № 1409/22.2-12/24386626. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено:
заниження платником скоригованого валового доходу у 4 кварталі 2010 року на 30362 грн. внаслідок безпідставного виключення з його складу шляхом коригування податкової звітності за 2007 рік доходу у вигляді банківських відсотків; при цьому Інспекція послалася на результати попередньої податкової перевірки, під час якої не було встановлено завищення задекларованого Товариством валового доходу;
віднесення Товариством до складу витрат у 4 кварталі 2011 року витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, у сумі 795 493,74 грн. за відсутності документального підтвердження факту реалізації таких товарів;
невиконання платником обов'язку з ведення окремого обліку доходів і витрат, пов'язаних з веденням патентованої діяльності, що призвело до викривлення показників податкової звітності Товариства;
завищення позивачем податкового кредиту у листопаді 2011 року на 159 098,75 грн. внаслідок використання товару вартістю 954 592,49 грн. (у тому числі 159 098,75 грн. ПДВ) поза межами господарської діяльності платника.
Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією: податкового повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000522202/421, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 238 262 грн. за основним платежем та 8685,75 грн. за штрафними санкціями; податкового повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000532202/420 про донарахування Товариству ПДВ у сумі 159 099 грн. за основним платежем та 39774,75 грн. за штрафними санкціями.
По епізоду, пов'язаному з коригуванням позивачем податкової звітності з податку на прибуток, надана судами правова оцінка обставинам справи не відповідає сутності викладеного в акті перевірки правопорушення. Так, суди, керуючись положеннями пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», досліджували правомірність включення платником до складу валових витрат у 2007 році за договорами про надання овердрафтового кредиту, укладеними позивачем з банківськими установами протягом 2006-2007 років; при цьому апеляційний суд наголосив на тому, що предмет даної податкової перевірки не може охоплювати питання правильності формування Товариством валових витрат у 2007 році з огляду на законодавчо установлене обмеження періоду перевірки 1095-денним строком.
У той же час зміст розглядуваного правопорушення полягає у заниженні платником валового доходу внаслідок порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не у завищенні валових витрат (як це відображено в підпункті 3.1.1 розділу 3.1 акта перевірки). За твердженням Інспекції, відповідне заниження відбулося шляхом коригування платником валового доходу у бік зменшення на 30362 грн. у рядку 0.2 податкової декларації за 2010 рік, а відтак таке коригування вплинуло на показники податкової звітності Товариства з податку на прибуток за 2010 рік.
У зв'язку з цим для правильного вирішення спору в частині цього епізоду судам слід було встановити підстави проведення Товариством відповідного коригування та надати юридичну оцінку правомірності зменшення платником оподатковуваного доходу на вказану суму.
За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат є правомірними за умови реального понесення цих витрат у процесі господарської діяльності платника, документальної підтвердженості цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.
З урахуванням цього для надання правової оцінки доводам Інспекції щодо порушення платником наведених умов при формуванні у 4 кварталі 2011 року витрат у сумі 795 493,74 грн., судам необхідно було встановити, за якими саме операціями були сформовані ці витрати, визначити, собівартість яких товарів (робіт, послуг) складають ці витрати, та перевірити факт отримання платником доходу від реалізації відповідних товарів (робіт, послуг).
Також слід зазначити, що оскільки пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України однією з визначальних умов формування податкового кредиту є придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, то у даному разі вказані обставини мають істотне значення і для перевірки правомірності донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з ПДВ.
Втім у даному разі доводи і заперечення податкової інспекції та подані нею докази не отримали належної оцінки відповідно до фактичних обставин справи та положень податкового законодавства
Оскільки без з'ясування вищевказаних обставин, які входять до предмета доказування у справі, з дотриманням процесуальних правил оцінки доказів, прийняття правильного та вмотивованого рішення по суті спору є неможливим, тоді як межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають касаційному суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішення, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вищенаведених недоліків.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 816/1483/13-а скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько