08 квітня 2015 року м. Київ К/800/60366/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Інспекція)
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.07.2010
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013
у справі № 2а-1981/10/1770
за позовом заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Інспекції до Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Контрольно-ревізійного управління у Рівненській області
та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Рівненської міської ради,
про стягнення заборгованості.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У лютому 2007 року заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Інспекції звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом, в якому просив стягнути з Управління заборгованість з орендної плати у сумі 348 636,81 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2010 прийняті у справі судові акти скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки правомірності звільнення Рівненською міською радою відповідача від внесення орендної плати за земельні ділянки (з урахуванням суми цього податку, що підлягає зарахуванню до бюджету цього органу місцевого самоврядування), а також перевірки правильності розрахунку заявлених грошових вимог з урахуванням площі орендованих Управлінням земельних ділянок.
За наслідками нового розгляду справи постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.07.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013, у позові відмовлено.
У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з відсутності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача оспорюваної суми заборгованості в силу відсутності у цієї заборгованості ознак податкового боргу.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки, тоді як несплата відповідачем необхідної суми цього податку зумовлює необхідність його стягнення в примусовому порядку.
Управлінням у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що рішеннями Рівненської міської ради від 16.01.2003 № 228, від 30.03.2004 № 786, від 29.04.2004 № 843, від 15.12.2004 № 1117, від 26.01.2005 № 1197 відповідача звільнено від сплати щомісячної орендної плати за земельні ділянки: по вул. Лермонтова площею 2374 м2 на строк до 01.01.2007; по вул. Макарова, 56, площею 12100 м2 - в сумі 356,06 грн., у Мікрорайоні № 62 Східний площею 117479 м2 - в сумі 6058, 67 грн., по вул. Олени Теліги , 57, площею 5425 м2 - в сумі 207,37 грн.; по вул. Соборній, 444, площею10244 м2 - в сумі 506,56 грн., по вул. Соборній, 450, площею 2798 м2 - в сумі 138,36 грн., по вул. Драгоманова площею 7997 м2 - в сумі 577,4 грн., мікрорайон № 3 Північний будинок № 22-А площею 3782 м2 - в сумі 113,03 грн., у мікрорайоні № 3 Півничний будинок № 1 площею 4575 м2 - в сумі 136,78 грн.; у районі вулиць Костромської та Пухова площею 124267 м2 на період дії оренди - в сумі 3933,55 грн.; у мікрорайоні № 92 Ювілейний за земельну ділянку загальною площею 46953 м2 - в сумі 1381,72 грн. до початку будівництва на цій ділянці.
Рішенням Рівненської міської ради від 30.10.2003 № 501 внесено зміни до пункту 24.1 рішення Рівненської міської ради № 295 від 17.04.2003, згідно з яким відповідача звільнено від сплати орендної плати за землю в сумі 411,55 грн. щомісячно (а.с. 4 - 9).
05.02.2003 між Рівненською міською радою (орендодавець) та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач приймає в оренду строком на п'ять років з числа забудованих земель міста земельну ділянку площею 28200 м2, розташовану за у м. Рівне по вул. Боженова, для будівництва та обслуговування школи.
Відповідно до пунктів 2.2, 3.1 цього договору річна орендна плата встановлюється в розмірі 1 % від грошової оцінки, однак, орендар (Управління) звільняється від сплати орендної плати на строк до 01.01.2007 згідно з рішенням міської ради від 16.01.2003 № 228. Зазначений договір набув чинності з 17.02.2003 (дата державної реєстрації у Рівненському міському управлінні земельних ресурсів) (а.с. 16-18).
Рішенням Рівненської міської ради від 13.07.2006 ІІ сесії V cкликання задоволено протести Рівненської міжрайонної природоохоронної прокуратури в частині звільнення Управління від сплати орендної плати за земельні ділянки, надані під будівництво об'єктів; з моменту ухвалення цього рішення припинено дію рішень Рівненської міської ради від 16.01.2003 № 228, від 30.03.2004 № 786, від 29.04.2004 № 843, від 15.12.2004 № 1117, від 26.01.2005 № 1197, від 30.10.2003 № 501; встановлено, що Управління повинно вносити орендну плату за надані йому в оренду земельні ділянки з моменту ухвалення Рівненською міською радою цього рішення.
Визначаючи дійсний обсяг прав та обов'язків платника (відповідача у справі) щодо внесення орендної плати за перелічені земельні ділянки, з урахуванням прийнятих Рівненської міською радою рішень, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно зазначили про відсутність у цього органу місцевого самоврядування повноважень на встановлення податкової пільги у вигляді 100-відсоткового звільнення відповідача від сплати земельного податку.
При цьому суди керувалися частиною третьою статті 12 Закону України «Про плату за землю», якою передбачено право Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, міських, селищних та сільських рад встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів, а також положеннями пункту 2 частини першої статті 69 Бюджетного кодексу України, за змістом якого до бюджетів місцевого самоврядування зараховується 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань.
На підставі цього суди попередніх інстанцій дійшли об'єктивного висновку про правомірність надання Рівненською міською радою пільги відповідачеві у вигляді звільнення від земельного податку лише у межах 75 відсотків суми цього податку.
У той же час, відмовляючи у задоволенні цього позову в повному обсязі, суди правомірно зазначили, що плата за землю за своєю юридичною природою належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), а тому на час виникнення спірних правовідносин порядок примусового стягнення цього платежу був врегульований Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Так, підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Згідно з визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону, податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (пункт 1.2); податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (пункт 1.3).
Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.
Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 цієї ж статті Закону передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
В силу вимог підпунктів 5.3.1, 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
З наведених законодавчих положень вбачається, що обставиною, з яким Закон пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку зі сплати податку до бюджету, є узгодження податкового зобов'язання, самостійно визначеного платником або нарахованого податковим органом.
У справі, що переглядається, суди встановили, що заявлена до стягнення сума заборгованості Управлінням не декларувалась. Доказів донарахування Інспекцією відповідачеві податкового зобов'язання з орендної плати у вказаній сумі за наслідками виявлення її заниження матеріали справи також не містять.
На підставі цього суди об'єктивно зазначили про відсутність законодавчої підстави для стягнення з відповідача податкового боргу з орендної плати в оспорюваній сумі та правомірно відмовили у позові.
Оскільки судами правильно застосовано норми матеріального права, порушень процесуальних норм допущено не було, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень зі спору відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.07.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 у справі № 2а-1981/10/1770 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько