"08" квітня 2015 р. м. Київ К/800/674/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (далі - Товариство)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014
у справі № 825/4652/13-а
за позовом Товариства
до Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Інспекція)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У грудні 2013 року Підприємство звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013 № 0000082200, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 049 154 грн. (у тому числі 453 436 грн. за основним платежем та 595 718 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.
Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду зі спору.
Інспекцією у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято податковим органом за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по ПДВ за період з 01.01.2013 по 30.04.2013, оформленої актом від 29.10.2013 № 30/2200/30875436.
Під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про:
незаконне включення платником до спеціальної декларації податкові зобов'язання з ПДВ за операціями з поставки сільськогосподарської продукції товариству з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» та товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Експрес-Сервіс» до часу фактичного відвантаження товару;
порушення Товариством вимог пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК) шляхом використання сум ПДВ, акумульованих на спеціальному рахунку, не за цільовим призначенням, а саме - на оплату цукру, реалізованого у подальшому іншим суб'єктам господарювання та населенню;
включення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання шроту соняшникового у приватного підприємства «АФ Приват-Агро», які мали фіктивний характер та не опосередковувалися реальним виконанням.
Пунктом 209.2 статті 209 ПК передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 ПК до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, віднесено товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.
Задовольняючи позовні вимоги по епізоду, пов'язаному з використанням позивачем акумульованих на спеціальному рахунку коштів, суд першої інстанції встановив, що у перевіреному періоді ПДВ у сумі 246 000 грн. зі спеціального рахунку було використано позивачем для оплати цукру, придбаного у товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» на підставі рахунку-фактури від 11.03.2013 № 11/03-4; вказаний цукор було використано платником у власній виробничій діяльності з тваринництва для відгодівлі великої рогатої худоби. Цей висновок суду мотивований посиланням на раціон-комплекс, відомості витрат кормів, бухгалтерську довідку (копії яких залучені до матеріалів справи).
У той же час апеляційний суд безпідставно відхилив вказані документи як докази з причин їх невідповідності вимогам належності та допустимості. При цьому апеляційний суд виходив з того, що ці документи не належать до документів первинного обліку.
Слід зазначити, що згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Таким чином, наведена процесуальна норма не дає підстави для обмеження кола доказів в адміністративному спорі лише документами первинного обліку.
Також суд першої інстанції наголосив, що у періоді, охопленому перевіркою (з 01.01.2013 по 30.04.2013), позивачем взагалі не здійснювалися операції з реалізації цукру; з огляду ж на факт придбання Товариством цукру й у інших суб'єктів господарювання, наявність у позивача залишків цього товару, який належить до речей з родовими ознаками, не можна погодитися з висновком апеляційного суду про використання позивачем цукру, придбаного у товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» за рахунок акумульованих сум ПДВ, поза межами його виробничих цілей, визначених у пункті 209.2 статті 209 ПК.
Надаючи правову оцінку поведінці платника по епізоду, пов'язаному з формуванням податкової звітності за операціями з поставки в адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» та товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Експрес-Сервіс» продукції власного виробництва, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо фактичного виконання позивачем цих поставок. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичне відвантаження товару позивачем на суму отриманої передоплати у рамках правовідносин з названими платниками підтверджується необхідними первинними документами (накладними, податковими накладними, виписками з банківського рахунку Товариства).
Апеляційний суд зазначив, що наявність у позивача на час проведення податкової перевірки кредиторської заборгованості перед названими контрагентами з поставки попередньо оплаченого товару виключає право Товариства на акумулювання сум ПДВ у ціні такого товару в порядку пункту 209.2 статті 209 ПК.
У той же час наведена норма ПК не передбачає такої вимоги для застосування платником наведених у ній правил оподаткування ПДВ, як фактичне відвантаження сільськогосподарських товарів/послуг. Адже операція з постачання товарів може мати триваючий характер, тоді ж як власне тривалість цієї операції, та її фактичне завершення не є кваліфікуючою умовою застосування спеціального режиму оподаткування відповідно до розглядуваного законодавчого припису.
А відтак передбачені у пункті 209.2 статті 209 ПК правила застосовуються платником незалежно від того, якою була перша подія у процесі виконання операції з поставки - чи то отримання авансу від покупця, чи фактична передача сільськогосподарських товарів/послуг покупцеві.
З огляду на установлені судами обставини щодо одержання Товариством у березні 2013 року попередньої оплати за сільськогосподарську продукцію у сумі 453 343 грн. від названих контрагентів слід погодитися з висновком суду першої інстанції про правомірність відображення платником податкових зобов'язань з ПДВ за цими операціями у спеціальній декларації з ПДВ, яка не передбачає здійснення розрахунків з бюджетом.
Правильною є і надана судом першої інстанції правова оцінка в частині епізоду по господарським операціям з придбання шроту соняшникового у приватного підприємства «АФ Приват-Агро».
Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Досліджуючи відповідність сформованого позивачем кредиту по операціям з приватним підприємством «АФ Приват-Агро», суд першої інстанції, пославшись на установлені рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.04.2014 обставини щодо фактичного виконання розглядуваних поставок у рамках правовідносин позивача з названим контрагентом, зробив висновок про документальну підтвердженість реальності цих операцій.
При цьому суд об'єктивно відхилив посилання Інспекції на невідповідність даних податкового обліку позивача та його постачальника у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ.
Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.
З урахуванням викладеного у апеляційного суду були відсутні передбачені законом підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції, в зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду зі справи.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 825/4652/13-а скасувати.
3. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі № 825/4652/13-а залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько