"08" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/64000/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012
у справі № 2а-5003/12/2070
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новтехпром" (далі - Товариство)
до Інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 000701800 та від 30.12.2011 № 000711800. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з підтвердженості права платника на податковий кредит та валові витрат необхідними первинними документами.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що умови провадження господарської діяльності контрагентами позивача та порядок документування спірних операцій свідчить про їх номінальне оформлення з метою імітації руху активів та отримання Товариством завдяки цьому податкової вигоди.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства в частині додержання податкового законодавства по взаємовідносинам з приватним підприємством «Сапсан», товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліон», товариством з обмеженою відповідальністю «Трубопласт Україна» за період з 01.01.2011 по 30.06.2011. За результатами цієї перевірки податковим органом складено акт від 16.12.2011 № 2372/18-015/35972798 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 000701800, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 102 209 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 000711800, згідно з яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 126 326 грн. із застосуванням 1 грн. штрафу.
Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про фіктивний характер операцій з придбання позивачем товарів та послуг у рамках правовідносин з названими контрагентами, що виключає право Товариства на формування податкового кредиту та витрат за цими операціями.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
До 01.04.2011 порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності
За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадку, коли для цілей оподаткування операції враховані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або відображені операції, не зумовлені розумними економічними або іншими причинами.
Таким чином, окрім формальних вимог щодо оформлення господарської операції, умовою визнання податкової вигоди платника є прояв платником належного ступеня обережності при виборі контрагента. Наведене передбачає встановлення обставин щодо укладення та виконання договору з контрагентом у світлі реальності господарської операції. Якщо суд встановлює, що основною метою платника було отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну економічну діяльність, у визнанні права на податкову вигоду можу бути відмовлено. При цьому реальність господарської операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом активу, але й реальністю виконання операції саме конкретним контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з певним постачальником. Платник, який не забезпечив документальне підтвердження відомостей та обґрунтованість вимог, на підставі яких він претендує на податковий кредит та витрати, несе ризик несприятливих наслідків своєї бездіяльності у вигляді можливого позбавлення права на податкову вигоду.
У справі, що переглядається, суди встановили, що у перевіреному періоді позивачем було укладено договори з приватним підприємством «Сапсан», товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліон», товариством з обмеженою відповідальністю «Трубопласт Україна», за якими ці контрагенти зобов'язалися поставити позивачеві товарно-матеріальні цінності, послуги з обслуговування складу.
На підтвердження реального виконання цих операцій платником подано податкові накладні, видаткові накладні, акти наданих послуг, виписки з банківського рахунку про перерахування Товариством коштів на рахунки цих постачальників, акти про залік зустрічних вимог.
Вказані документи були розцінені судами як належне документальне підтвердження фактичного виконання розглядуваних операцій.
У той же час податковою перевіркою встановлено, що керівники усіх названих постачальників не підписували первинних документів від імені очолюваних ними юридичних осіб (що засвідчено й висновками спеціалістів) та заперечували свою причетність до їх реєстрації та господарської діяльності. Крім того, під час здійснення контрольно-перевірочних заходів податковою інспекцією встановлено обставини відносно спірних контрагентів, які свідчать про неможливість здійснення ними господарської діяльності, а саме - неперебування за місцезнаходженням, фактична відсутність власних або орендованих основних фондів, транспорту та працівників, а також витрат, супутніх господарській діяльності (на виплату заробітної плати, сплату податків, оплату орендованих основних засобів та транспорту, комунальних платежів тощо).
Вказані факти не отримали спростування у ході вирішення даного спору.
В силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця, позаяк саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію. У даному разі подані Товариством первинні документи не засвідчують реальності господарських операцій та не містять достовірних відомостей.
Платником не подано доказів про перевірку ділової репутації контрагентів, не наведено фактів про обставини укладення та виконання договорів. Представлені Товариством відомості про підтвердження правового статусу юридичних осіб названих постачальників (свідоцтва про їх державну реєстрацію та реєстрацію у податкових органах) засвідчують лише факт створення цих підприємств, а не їх реальну можливість виконати свої зобов'язання.
Підписуючи договори та одержуючи від названих постачальників податкові накладні та інші первинні документи, позивач знав, що на підставі цих документів ним будуть формуватися дані податкового обліку, а тому повинен був пересвідчитися у тому, що ці документи підписані уповноваженими представниками та містять достовірні відомості.
Отже, податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованими контрагентами, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з переліченими контрагентами шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами. У зв'язку з цим платникові має бути відмовлено в одержанні податкової вигоди, на яку він претендує.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову Товариства.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 у справі № 2а-5003/12/2070 скасувати.
3. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько