30.03.2015 р. м. Київ К/800/55509/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року
у справі № 826/3934/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 року у справі № 826/3934/13-а в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0002232208 та № 0002242208.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 09.02.2015 року замінено Державу податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Єврограндбуд», ТОВ «Торговий дім «Агросвіт 3000» та ТОВ «Площа Європи» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 15.02.2013 року № 135/22.8/33937699, яким встановлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 515 031,00 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 447 853,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкові повідомлення- рішення від 01.03.2013 року: № 0002232208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 515 031, 00 грн. та № 0002242208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 499 383, 00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 51 521, 00 грн.
Підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо реальності господарської операції позивача з його контрагентами та правомірного формування позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Єврограндбуд», ТОВ «Торговий дім «Агросвіт 3000» та ТОВ «Площа Європи».
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України - платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувач) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Площа Європи», ТОВ «Єврограндбуд», ТОВ «Торговий дім «Агросвіт 3000» на підставі договорів поставки.
На підтвердження реальності даних операцій в матеріалах справи наявні копії договорів та додаткових угод до них, актів прийому передачі векселів, видаткових накладних, податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень, а також виписки банку, оборотно-сальдової відомості.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо врахування наданих представником позивача під час апеляційного розгляду справи копій сертифікатів відповідності, висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, витягів з Книги обліку довіреностей.
На момент здійснення господарської операції контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ.
З приводу незазначення у видаткових накладних посад та даних осіб, які вчинили підписи, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 року, залишеною без змін ухвало Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року, досліджувались питання господарських відносин позивача з ТОВ «Площа Європи».
Судом апеляційної інстанції вірно відхилено посилання відповідача на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2012 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, оскільки останній не був ні службовою особою, ні засновником ТОВ «Єврограндбуд».
Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі № 826/3934/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук