"18" березня 2015 р. м. Київ К/800/61411/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.,
за участю представників
позивача:не з'явився,
відповідача:Гнатюк О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013
у справі № 822/3702/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства «Полонський гірничий комбінат»
до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.10.2013, адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000422203/1024 від 17.04.2013, податкове повідомлення-рішення форми «В1» № 0000402203/1021 від 17.04.2013, податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004021702 від 03.06.2013, податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000992200 від 08.07.2013; частково податкове повідомлення-рішення форми «П» № 0000412203/1023 від 17.04.2013, а саме в частині на суму 1 739 072,00 грн.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 прийнято нове рішення, яким адміністративний позовом задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 17.04.2013 форми "Р" №0000422203/1024, від 17.04.2013 форми "В1" №0000402203/1021, від 17.04.2013 форми "П" №0000412203/1023, від 08.07.2013 форми "Р" №0000992200. У задоволенні решти позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 03.06.2013 форми «Р» № 0004021702 відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої 19.03.2013 складено акт № 475/22/05471879 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів:
підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.84 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 144.1 статті 144, пунктів 146.11, 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за 2012 рік на суму 3 024 350,00 грн.;
підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.84, 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статей 185, 186, пункту 187.1 статті 187, статей 188, 189, 198, 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на суму 104 401,00 грн.;
підпунктів 14.1.36, 14.1.159, 14.1.84, 14.1.179, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, статей 185, 186, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 107 279,00 грн.
підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 129.4 статті 129, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, а саме позивачем не своєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб, в результаті чого нарахована пеню в сумі 26 552,50 грн.;
пунктів 263.2, 263.3, 263.5, 263.6, 263.7, 263.8, 263.9, 263.11 статті 263 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено плату за користування надрами на суму 2 921 435,44 грн.
На підставі акта відповідачем прийнято:
- податкове повідомлення-рішення форма «Р» № 0000422203/1024 від 17.04.2013, яким збільшено позивачу плату за видобуток родовищ корисних копалин в сумі 2 921 435,44 грн., та донараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 730 258,86 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форма «В1» № 0000402203/1021 від 17.04.2013, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 211 680,00 грн., та донараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 105 840,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форма «П» № 0000412203/1023 від 17.04.2013, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у сумі 3 024 350,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форма «Р» № 0004021702 від 03.06.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «Донарахування по актах перевірок з податку з доходів фізичних осіб», та донараховано штрафні (фінансові) санкцію в сумі 126 952,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000992200 від 08.07.2013, яким збільшено позивачу плату за видобуток родовищ корисних копалин в сумі 2 200 350,49 грн., та донараховано штрафну санкцію в сумі 758 799,37 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цих рішень, а обґрунтування відповідача, наведені в акті перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції, частково погоджуючись з рішенням суду першої інстанції зазначив про те, що щебенева продукція не може вважатися корисною копалиною, оскільки вона є продуктом її переробки, тому вартість її реалізації не може бути об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0004021702 від 03.06.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «Донарахування по актах перевірок по податку з доходів фізичних осіб», оскільки під час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні представники позивача підтвердили факт несвоєчасності сплати ПАТ «Полянський гірничий комбінат» податку з доходів фізичних осіб, що в свою чергу підтвердило правомірність прийняття Шепетівською ОДПІ оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що корисні копалині Полонського родовища мігматити та граніти, які добувалися позивачем відкритим методом, після проведення бурових та вибухових робіт перетворювалася в гірничу масу (камінь бутовий).
У подальшому, гірнича маса (сировина для бутового каменю в т. ч. для щебеневої продукції) з гірничого цеху передавалась в дробарко-сортувальні цехи для переробки. В результаті переробки гірничої маси (видобутої корисної копалини з вміщуючим її масивом геологічно нероздільними домішками) отримували готову продукцію (щебінь необхідних фракцій, щебенево-піщану суміш, пісок із відсівів дроблення вивержених гірських порід), а також відходи у вигляді відсіву.
На думку судів, якщо суб'єкт господарювання видобуває корисні копалини (сировину для бутового каменю в т. ч. для щебеневої продукції), які використовує в господарській діяльності для виробництва щебеневої продукції, тобто не реалізовує видобуті корисні копалини, то щебенева продукція не може вважатися корисною копалиною, оскільки вона є продуктом її переробки, тому вартість її реалізації не може бути об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
Відповідно до статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствами, установами, організаціями і громадянами лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Згідно з статтею 28 Кодексу, користування надрами є платним, крім випадків, передбачених ст. 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Відповідно до підпункту 263.2.1 пункту 263.2 статті 263 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій у користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.
Підпунктом 263.5.1 пункту 263.5 статті 263 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).
Згідно визначення, наведеного у підпункті 14.1.112 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України мінеральна сировина - товарна продукція гірничодобувного підприємства, що є результатом його господарської діяльності з видобутку корисних копалин, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, і за якісними характеристиками відповідає вимогам установлених законодавством стандартів або вимогам договорів.
Пунктом 1 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 № 432 визначено, що мінеральна сировина - це корисна копалина, видобута і перероблена на товарну продукцію гірничого виробництва. Товарна продукція гірничодобувного підприємства - мінеральна сировина, видобута гірничодобувним підприємством і відповідає установленим стандартам.
Обсяг видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) - це обсяг товарної продукції гірничодобувного підприємства, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" обліковується гірничодобувним підприємством як запаси - активи, вартість яких може бути достовірно визначена, для яких існує ймовірність отримання їх власником - суб'єктом господарювання економічної вигоди, пов'язаної з їх використанням, та які складаються з: сировини, призначеної для обслуговування виробництва, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, та адміністративних потреб; готової продукції, що виготовлена на гірничодобувному підприємстві, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом (підпункт 14.1.128 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 263.2.2 пункту 263.2 статті 263 Податкового кодексу України, до об'єкта оподаткування належать:
а) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною;
б) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничодобувного виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл;
в) обсяг погашених запасів корисних копалин.
Правовий наліз наведених нормативних положень у їх сукупності дає підстави для висновку, що об'єктом оподаткування плати за користування надрами є не лише обсяг видобутих корисних копалин (мінеральної сировини), але й обсяг корисних копалин (мінеральної сировини), що утворюється у результаті виконання первинної переробки.
Відповідно до Інструкції класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 432, товарна продукція гірничодобувного підприємства - це мінеральна сировина, видобута гірничодобувним підприємством та відповідає установленим стандартам; в свою чергу мінеральна сировина - це корисна копалина, видобута і перероблена на товарну продукцію гірничого виробництва.
Згідно Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надрородовищ будівельного й облицювального каменю, затвердженої наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при Міністерстві екології та природних ресурсів України від 16.12.2002 № 199Ю, товарна продукція гірничого виробництва - це продукція, яка вироблена на гірничому підприємстві відповідно до установлених стандартів та технічних вимог споживачів і підготовлена до реалізації.
Підпунктом 14.1.150 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що первинна переробка (збагачення) мінеральної сировини як вид господарської діяльності гірничодобувного підприємства включає сукупність операцій збирання, дроблення або мелення, сушку, класифікацію (сортування), брикетування, збагачення фізико-хімічними методами (без якісної зміни мінеральних форм корисних копалин, їх агрегатно-фазового стану, кристалохімічної структури), за виключенням агломерації/грудкування руди з термічною обробкою, агломерацію, та збагачення фізико-хімічними методами, а також може включати переробні технології, що є спеціальними видами робіт з добування корисних копалин (підземна газифікація та виплавляння, хімічне та бактеріальне вилуговування, дражна та гідравлічна розробка розсипних родовищ, гідравлічний транспорт гірничих порід покладів дна водойм).
Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що продукт первинної переробки є товарною продукцією для цілей справляння плати за користування надрами. Тому посилання позивача на те, що щебенева продукція не може вважатися корисною копалиною, оскільки вона є продуктом її переробки, у зв'язку з чим, вартість її реалізації не може бути об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин, є помилковим.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що розрахунки податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснено податковим органом з урахуванням вимог розділу 11 «Плата за користування надрами» Податкового кодексу України.
А відтак, неповно оцінивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, визнавши протиправними та скасувавши податкові повідомлення-рішення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області № 0000422203/1024 від 17.04.2013, № 0000992200 від 08.07.2013.
Що стосується законності зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі податкових повідомлень-рішень форми «В1» № 0000402203/1021 від 17.04.2013 та форми «П» № 0000412203/1023 від 17.04.2013, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Нормами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надавались податковому органу документи, якими підтверджено фактичну сплату постачальникам сум податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів (послуг).
Як вбачається з змісту акта, перевіркою правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2012 рік встановлено їх завищення на суму 3 024 350,00 грн. Таке завищення виникло, зокрема, за рахунок віднесення до витрат операційної діяльності витрат з придбання товарів та послуг, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності із такими суб'єктами господарювання, а саме: ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Техгормаш», ПП «Днина», ФОП ОСОБА_7, ТВ «Вінівестсервіс», ПП «Іділія».
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.01.2012 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» (покупець) та ФОП ОСОБА_6 (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 09/0112, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар або партію товарів згідно видаткових накладних. Сума договору 1 000 000,00 (один мільйон) грн. Поставка повинна була здійснюватися самовивозом зі складу продавця.
На підтвердження виконання договору позивачем надано видаткові та податкові накладні. Також у матеріалах справи містяться подорожні листи вантажного автомобіля, які наче б то свідчать про поставку товарів для ПАТ «Полонський гірничий комбінат». Разом з тим, перевіркою встановлено, що дати транспортування не відповідають датам складання видаткових накладних та відрядженням працівників. Крім того, згідно інформації, отриманої від Коростенської ОДПІ у ФОП ОСОБА_6 відсутні виробничі та трудові ресурси для здійснення поставок товарів в таких обсягах. Будь-яких доказів укладення ФОП ОСОБА_6 правочинів з третіми особами на виконання умов договору купівлі-продажу № 09/0112 від 09.01.2012 сторонами надано не було.
Також судами встановлено, що 10.01.2012 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» та ТОВ «Техгормаш» укладено договір купівлі-продажу № 10/0112, предметом якого була поставка товару на загальну суму 1 000 000,00 (один мільйон) грн. Поставка здійснюється самовивозом зі складу продавця. На підтвердження виконання договору позивачем надано видаткові та податкові накладні, згідно яких ТОВ «Техгормаш» поставило матеріали (футеровка бокова, ролік конвеєрний та інші) на загальну суму 552 983,00 грн.
ПАТ «Полонський гірничий комбінат» з метою підтвердження факту поставки ТОВ «Техгормаш» матеріалів надано подорожні листи вантажного автомобіля. Перевіркою встановлено, що дати транспортування не співпадають з датами складання видаткових накладних та відрядженнями працівників. ТОВ «Техгормаш» перебуває на обліку в Коростинській ОДПІ, серед трудових ресурсів числяться лише керівник та головний бухгалтер (одна особа Семененко С М.). Інші трудові та основні ресурси відсутні.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.05.2012 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» та ПП «Днина» укладено договір № ДГ-32, предметом якого була поставка запчастин до гірничого обладнання. Згідно умов договору відвантаження товару могло здійснюватись транспортом постачальника чи покупця.
На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано видаткові та податкові накладні. Протягом січня - грудня 2012 року матеріали списані на капітальні ремонти робочого обладнання.
Перевезення запчастин здійснювалось транспортом покупця. ПАТ «Полонський гірничий комбінат» з метою підтвердження факту поставки ПП «Днина» запчастин надало подорожні листи вантажного автомобіля. Проте, перевіркою встановлено, що дати транспортування також не відповідають датам складання видаткових накладних та відрядженням працівників ПАТ «Полонський гірничий комбінат».
Згідно бази даних ДПС України у ПП «Днина» відсутні виробничі та трудові ресурси для здійснення будь-якого виду діяльності. Доказів залучення ПП «Днина» сторонніх організацій чи працівників немає.
Також судами встановлено, що 24.10.2011 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» та ПП ОСОБА_7. укладено договір купівлі-продажу № 24/10/11, предметом якого була поставка товару на суму 500 000,00 (п'ятсот тисяч) грн. Транспортування здійснювалося транспортом покупця. На підтвердження даного факту надано лише видаткову накладну № РН 0000001 від 23.01.2012.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10.05.2012 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» та ТОВ «Вінінвестсервіс» укладено договір поставки № 8, предметом якого була поставка товару, якість та комплектність якого повинна відповідати стандартам. З метою підтвердження факту транспортування продукції до перевірки надано декларації, в яких зазначено, що перевезення здійснювались компанією ТОВ «Нова Пошта» за маршрутом Кривий Ріг - Полонне, Вінниця - Полонне отримувач ПАТ «Полонський гірничий комбінат», відправник ТОВ «Вінінвестсервіс». Однак, за даними документами неможливо ідентифікувати, який саме товар перевозився від ТОВ «Вінінвестсервіс».
Під час податкової перевірки було досліджено фізичні, технічні та технологічні можливості постачальника ТОВ «Вінінвестсервіс» на предмет можливостей виконання господарських операцій з поставки товарів. За її результатами встановлено, що ТОВ «Вінінвестсервіс» перебуває на обліку у Вінницькій ОДПІ. Керівник та головний бухгалтер одна особа Святецький А.А., стан платника - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності відсутні.
Також, судами встановлено, що 23.07.2012 між ПАТ «Полонський гірничий комбінат» та ПП «Іділія» було укладено договір поставки № 38. На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано видаткову накладну № 18 від 30.07.2012. Отримана запчастина списана на поточне виробництво.
До перевірки надано декларацію, що перевезення здійснювались компанією ТОВ «Нова Пошта» за маршрутом Кривий Ріг - Полонне, постачальник ПП «Іділія». Однак, за даним документом неможливо ідентифікувати, який саме товар перевозився від ПП «Іділія». Згідно досліджених відповідачем фізичних, технічних та технологічних можливостей ПП «Іділія» виявлено, що основним видм діяльності є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту. Керівник та головний бухгалтер одна особа Смушко С. І. Основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності відсутні.
Наведені первинні документи суди визнали достатнім документальним обґрунтуванням права платника на податковий кредит та витрати в оспорюваних сумах.
У той же час суди не надали належної правової оцінки доводам податкової інспекції, якими вона мотивувала недостовірність відомостей у вказаних первинних документах та їх невідповідність реальним фактам господарської діяльності. Так, на підтвердження правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень податковий орган послалася на те, що у контрагентів позивача відсутні необхідні трудові та технічні можливості засоби для виконання спірних операцій; позивачем не було надано актів приймання-передачі товару до ПАТ «Полонський гірничий комбінат», дати транспортування не відповідають датам складання видаткових накладних та відрядженням працівників позивача.
Наведені обставини у сукупності з порушеними кримінальними справами щодо ФОП ОСОБА_6, відсутністю належних доказів, які б засвідчували рух активів між сторонами договорів, фактом відсутності ТОВ «Вінінвестсервіс» за місцезнаходженням, були об'єктивно розцінені податковим органом як свідчення фіктивності цих операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.
За вказаних вище обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті, про відсутність доказів товарності операцій між позивачем та вищезгаданими контрагентами. Тому, надані податкові та видаткові накладені не могли бути підставами для формування ПАТ «Полонський гірничий комбінат» витрат та податкового кредиту. А відтак, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення форми «В1» № 0000402203/1021 від 17.04.2013 та форми «П» № 0000412203/1023 від 17.04.2013 є законними.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що пред'явлений до суду позов є необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку з чим, задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, але ухвалили незаконне рішення, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Зважаючи на те, що у матеріалах справи немає відомостей про понесення позивачем будь-яких з вищезазначених судових витрат, підстав вирішувати питання щодо розподілу судових витрат немає.
Керуючись ч. 2 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити.
2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 у справі № 822/3702/13-а скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна