Провадження № 760/8447/14-ц
Справа № 2-3386/14
24 грудня 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді- Лозинської М.І.,
за участю секретаря- Беленок А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання договорів недійсними, -
В квітні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання договорів недійсними, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року у справі № 2-976-2008 за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 Уманським міськрайонним судом Черкаської області було прийнято заочне рішення про задоволення позовних вимог. Вказаним рішенням договір № 235-05ф від 12.09.2005 року, укладений між позивачем та відповідачем розірвано, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 679 980 доларів США 26 центів, еквівалент у гривнях становить 3 433 900 (три мільйони чотириста тридцять три тисячі дев'ятсот) грн. 31 коп.
Основою заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2008 року став кредитний договір № 235-05ф від 01.09.2005 року. Позивач зазначає, що ПАТ «Брокбіснесбанк» у зазначеній справі стверджував, що між ним та позивачем був укладений кредитний договір, за умовами якого ПАТ «Брокбіснесбанк» зобов'язався надати позивачу (ОСОБА_1.) кредит для споживчих цілей у сумі 500 000 доларів США строком з 12.09.2005 року по 02.09.2008 року зі сплатою 15% річних. На виконання своїх зобов'язань за кредитним договором ПАТ «Брокбіснесбанк» нібито перерахував на рахунок позивача вказану суму, що підтверджується заявою на видачу готівки від 12.09.2005 року № 10.
Як вказує позивач, відповідно до п. 5.1 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Банку оформлений у встановленому чинним законодавством порядку Договір застави на цінні папери № Т 153 від 12 вересня 2005 року, який є обов'язковою умовою для перерахування грошових коштів Позичальнику.
Позивач зазначає, що ніякого кредитного договору № 235-05ф від 01.09.2005 року та договору застави на цінні папери № Т 153 від 12.09.2005 року не підписував. Тому з метою підтвердження факту не підписання вказаних документів, 16.12.2013 року він звернувся до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою на проведення почеркознавчого експертного дослідження. За результатами його звернення було проведено експертне дослідження та складено висновок експертного дослідження від 19 грудня 2013 року № 25, згідно якого експерти прийшли до висновку, що підписи у графі «Позичальник» на кредитному договорі № 235-05ф від 01.09.2005 року АБ «Брокбізнесбанк» та в графі «Застоводавець» на договорі застави № Т 153 від 12.09.2005 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1.
На підставі наведеного, позивач просить визнати кредитний договір № 235-05ф від 01 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», недійсним, а також просить визнати договір застави № Т 153, укладений 12 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», недійсним.
В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та просили їх задовольнити.
Позивач вказав на те, що він ніякого кредитного договору № 235-05ф від 01.09.2005 року та договору застави на цінні папери № Т 153 від 12.09.2005 року з банком не укладав, не підписував їх, а підпис в цих договорах, згідно висновку експертного дослідження № 25 від 19.12.2013 року, виконаний не позивачем.
В судовому засіданні представники відповідача ПАТ «Брокбізнесбанк» заперечували проти позову, мотивуючи це тим, що вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а, отже, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки сторонами була досягнута згода щодо усіх істотних умов договору та 12.09.2005 року було укладено Договір № Т153 купівлі-продажу цінних паперів, який сторонам був виконаний.
Так, представники відповідача послались на те, що позивач отримав від АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» згідно з Кредитним договором № 235-05ф від 12.09.2005 року готівкові кредитні кошти у сумі 500 000, 00 дол. США, що станом на 12.09.2005 року в еквіваленті у гривні згідно офіційного курсу НБУ складало 2525000, 00 грн., оплатив цими коштами цінні папери ВАТ «Завод пневматичного обладнання»у кількості 999 800 шт., отримав їх на рахунок в цінних паперах та передав в заставу АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» згідно з Договором застави №Т153 в якості забезпечення за кредитними зобов'язаннями.
Представники відповідача вважали, що позовні вимоги та доводи в їх обґрунтування є абсолютно надуманими, а також такими, що мають за мету недобросовісно ввести суд в оману, виходячи з того, що кредитні зобов'язання позивач не виконує, що змушує ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на підставі рішення та виконавчого листа Уманського міськрайонного суду Черкаської області проводити дії з примусового стягнення із позивача заборгованості в рамках виконавчого провадження.
Також вказала, що висновок експертного дослідження № 25 від 19.12.2013 року, наданий суду позивачем , не є доказом, на підставі якого суд може встановити наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки даний висновок складений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5. Інших належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано. Надала суду письмові заперечення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 32-35).
Суд, вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані в справі докази, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 639 ЦК України, договір вважається укладеним, коли йому надано тієї форми, про яку домовились сторони, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтями 203, 207, 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичною та фізичною особами належить вчиняти в письмовій формі. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, якщо він підписаний його стороною.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Судом встановлено, що 12.09.2005 року між Акціонерним банком «БРОКБІЗНЕСБАНК», правонаступником якого відповідно до п. 1.1. Статуту є Публічне акціонерне товариство «БРОКБІЗНЕСБАНК», як продавцем та позивачем як покупцем був укладений Договір № Т153 купівлі-продажу цінних паперів (а.с. 43-44).
Відповідно до умов Договору купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні тапери, а продавець зобов'язується продати цінні папери, а саме - акції прості іменні, емітент - ВАТ «Завод пневматичного обладнання», код ЦП UА3329267961, кількість 999 800 шт., купівельна вартість пакету - 2 500 000, 00 грн. (два мільйони п'ятсот грн.).
12.09.2005 року АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» перерахував цінні папери на рахунок позивача в цінних паперах, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами на рахунку (а.с. 38).
Викладене свідчить про виконання сторонами своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу.
Крім того, 12.09.2005 року між АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та позивачем також був укладений Кредитний договір № 235-05ф, згідно з умовами п. 2.1 якого АТ «БРОКБІІЗНЕСБАНК» надав позивачу кредит у сумі 500 000 дол. США строком з 12.09.2005 року по 02.09.2008 року із сплатою 15,0% річних для споживчих цілей (а.с. 46).
АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» виконав свої зобов'язання перед позичальником, а саме надав кредитні кошти у повному обсязі, що підтверджується розпорядженням валютно-операційного відділу від 12.09.2005 року, заявою на видачу готівки № 10 від 12.09.2005 року та випискою по рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 37, 38, 41).
Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором позивач передав АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» цінні папери за Договором застави на цінні папери № Т153 від 12.09.2005 року (а.с. 45).
В свою чергу, за Договором застави № Т153, який був укладений між АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та позивачем, заставодавець передав заставодержателю прості іменні акції ВАТ «Завод пневматичного обладнання», що належать йому на праві власності, номінальною вартістю 0,25 грн., в кількості 999 800 штук, загальною номінальною вартістю 2500000,00 грн. в рахунок забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором № 235-05ф від 12.09.2005 року.
Також судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням Позичальником зобов'язань за Кредитним договором № 235-05ф від 12.09.2005 року, Банк звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості (а.с. 47).
За результатами розгляду позовної заяви банку до позивача ОСОБА_1 25 квітня 2008 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області у справі № 2-976-08 було ухвалено рішення, за яким постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Брокбізнесбанк» 679 980 доларів США 26 центів (еквівалент в гривнях становить 3 433 900 грн. 31 коп.) (а.с. 48).
З матеріалів справи встановлено, що зазначене рішення набрало законної сили, на даний час не оскаржене і на його підставі 24.10.2008 року було видано виконавчий документ. На сьогоднішній день на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2008 року триває виконавче провадження у відділі примусового виконання рішення Головного управління юстиції у Київській області (а.с. 53). Заборгованість на користь АТ «Брокбізнесбанк» позивачем ОСОБА_1 не погашена.
Також за рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16.11.2009 року за поданням державного виконавця, було обмежено виїзд ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа до виконання своїх зобов'язань, покладених на нього рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2008 року (а.с. 54). Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2012 року ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2009 року, - залишено без змін (а.с. 55).
Крім того, у липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неукладеним з АТ «Брокбізнесбанк» договір № Т153 купівлі-продажу простих іменних акцій від 12 вересня 2005 року та повернення безпідставно отриманих коштів. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2012 року позов залишено без задоволення (а.с. 56-59). Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2013 року дане рішення залишено без змін (а.с. 60-62).
Згідно з приписами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов зазначених договорів, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час документального оформлення договорів та які є необхідними для договорів відповідного виду, та їх укладення сторонами. При цьому обидві сторони вчинили фактичні дії щодо укладення правочину, які спрямовані на виконання цих договорів. На момент укладення зазначених оспорюваних договорів, сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності укладених правочинів, відсутні загальні, передбачені ст. 203 ЦК України, та спеціальні ( передбачені галузевим законодавством) підстави для визнання зазначених договорів недійсними, права позивача та відповідача при укладенні та виконанні оспорюваних договірних зобов'язань порушені не були.
За правилами ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Правилами ст. 10 цього Кодексу визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Твердження позивача щодо визнання недійсним опорюваних договорів з тих підстав, що він ніякого кредитного договору № 235-05ф від 01.09.2005 року та договору застави на цінні папери № Т 153 від 12.09.2005 року з банком не укладав, не підписував їх, а підпис в цих договорах, згідно висновку експертного дослідження № 25 від 19.12.2013 року, виконаний не позивачем, не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з такого.
Згідно висновку експертного дослідження від 19 грудня 2013 року № 25, підписи у графі «Позичальник» на кредитному договорі № 235-05ф від 01.09.2005 року АБ «Брокбізнесбанк» та в графі «Застоводавець» на договорі застави № Т 153 від 12.09.2005 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 (а.с. 8-12).
Згідно Закону України «Про судову експертизу», судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.
Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, випливає наступне. Пунктом п. 1.7 визначено, що підставою для проведення експертиз є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом). Підставою проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов'язковим зазначенням його реквізитів і переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
Згідно вимог п. 1.10 якщо експерт здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз та контроль за своєчасним їх проведенням покладається на її керівника.
За п. 2.3.1. експерту забороняється: «Проводити експертизу без письмової вказівки керівника (заступника) експертної установи, керівника структурного підрозділу, за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо органом дізнання, слідчим, після огляду, у якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду».
Суд звертає увагу на те, що висновок експертного дослідження від 19 грудня 2013 року № 25, на який посилається позивач, є лише письмовим доказом, а не висновком експерта, оскільки спеціаліст, який його складав, не був попереджений про кримінальну відповідальність, оригінал кредитного договору та договору застави на дослідження не надавався, а тому суд цей висновок не приймає до уваги, оскільки він не відповідає як Закону України «Про судову експертизу» так і іншим актам, які регулюють надання висновків під час проведення експертизи.
Згідно зі статтями 11 і 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі .
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На підставі ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не надано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість його доводи спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні позову про визнання договорів недійсними, - слід відмовити повністю.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 207, 208, 215, 216, 627, 629, 638, 639 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 27, 31, 57-61, 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання договорів недійсними.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, мають право на його оскарження протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: