Справа № 22-ц/793/192/15Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 2, 5, 69 Олійник М. Ф.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пономаренко В. В.
07 квітня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПономаренка В. В.
суддівГончар Н. І. , Ювшина В. І.
при секретаріНаконечній М.М., Анкудінову О.І.
за участю:
позивача ОСОБА_7
представника позивача ОСОБА_8
відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10
представника відповідачів ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, -
У січні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що його мати ОСОБА_15 з 1979 року до часу її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з ОСОБА_10 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Від їх спільного проживання народився ОСОБА_16, який загинув від злочину ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час спільного проживання ОСОБА_15 та ОСОБА_10 отримали дозвільні документи на забудову житлового будинку по АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 600 кв.м. та в 1990-1993 роках за спільні кошти та спільними зусиллями збудували житловий будинок, літню кухню, сарай, гараж, погріб.
Під час будівництва ОСОБА_15 працювала продавцем в Христинівському РайСТ та свої доходи віддавала на придбання будматеріалів. Крім того, грошова допомога на будівництво надавалась батьком ОСОБА_15 та витрачались кошти, отримані нею від ОСОБА_17 зі сплати аліментів на утримання позивача.
За життя ОСОБА_15 були збудовані всі будівлі, крім тину, воріт та хвіртки.
Позивач вважає, що ОСОБА_15 та ОСОБА_10 створили спільну сумісну власність, частка ОСОБА_15 у якій складає 1/2 частину.
Після смерті ОСОБА_15 право на 1/2 частину вказаного домоволодіння перейшло до її спадкоємців - позивача та ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_16 успадкували б по 1/4 частині будинковолодіння по АДРЕСА_1.
Враховуючи наведене, позивач просив суд встановити, що ОСОБА_18, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_19 з 1979 року до часу смерті ОСОБА_15 проживали однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу; визнати за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_15 право власності на 1/4 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 05.08.2013 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідача ОСОБА_19, до участі у справі як співвідповідачів було залучено його спадкоємців ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 26 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку та посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким встановити, що ОСОБА_15 та ОСОБА_10 з 07.05.1980 року по час смерті ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали однією сім'єю; визнати за ОСОБА_7 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_15 право приватної власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1, загальною вартістю 213021 грн.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_15 (Т.1 а.с.30). Спадщину після неї прийняли позивач ОСОБА_7 та ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.7,11).
Спадкове майно після померлої ОСОБА_15 складалось із житлового будинку АДРЕСА_2
Позивач вказує, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 було побудоване померлими ОСОБА_15 та ОСОБА_10 під час їх спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у 1990-1993 роках, тому вказане будинковолодіння є їх спільною сумісною власністю, частка у якому ОСОБА_15 складає 1/2 частину.
Згідно свідоцтва про право власності від 29.01.2009 року будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_19, та складається з: житлового будинку, побудованого у 1991 році, погрібу з шийкою - 2000 року, сараю - 2000 року, літньої кухні - 2000 року, гаражу - 2000 року, убиральні - 2005 року, сараю - 2005 року, ганку - 2000 року (Т.1 а.с.119-122).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, у зв'язку з їх недоведеністю.
Судом вірно застосовано відповідні положення Кодексу про шлюб та сім'ю України та Закону України «Про власність», що діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Так, нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин Кодексу про шлюб та сім'ю України не передбачалось виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватись згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР та з урахуванням пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Відповідно до чинного на той час законодавства спільною сумісною власністю є майно: нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1, 2 ст. 17, ст. 18 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».)
Таким чином, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не доведено, що спірне будинковолодіння придбане ОСОБА_15 та ОСОБА_10 внаслідок їх спільної праці як сім'ї, ведення ними спільного господарства, побуту, бюджету. В матеріалах справи відсутні докази того, що померла ОСОБА_15 несла матеріальні витрати на будівництво житлового будинку. Наявність довідки про доходи ОСОБА_15 не свідчить про те, що отримані нею кошти були використані на будівництво.
З пояснень в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи свідків: ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 , також не можливо зробити висновку, що спірне будинковолодіння придбане ОСОБА_15 та ОСОБА_10 внаслідок їх спільної праці як сім'ї, ведення ними спільного господарства, побуту, бюджету.
Колегія суддів при розгляді даної справи враховує, що за час свого життя ОСОБА_15 не ставила вимог і не претендувала на визнання за нею права власності на спірний будинок. ОСОБА_10 після смерті ОСОБА_15 не претендував на спадкове майно останньої, спадщину після неї прийняли позивач ОСОБА_7 та ОСОБА_16 Останній був сином ОСОБА_15 та ОСОБА_10, який народився в них, коли ОСОБА_15 перебувала в іншому шлюбі.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що від встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу померлих ОСОБА_15 та ОСОБА_10 з часу набрання чинності Сімейним кодексом України - 01.01.2004 року і до дня смерті ОСОБА_15 - ІНФОРМАЦІЯ_2 не залежить виникнення майнових прав ОСОБА_15 на спірний будинок, так як він був побудований у 1991 році.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропущення позивачем строку позовної давності відповідно до ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, що не є самостійною підставою для відмови у позові в даному випадку, оскільки суд прийшов до переконання про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що посилання у прохальній частині апеляційної скарги на задоволення позовних вимог та встановлення, що ОСОБА_15 та ОСОБА_10 з 07.05.1980 року по час смерті ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали однією сім'єю, є фактично зміною позовних вимог, що не допускається на стадії апеляційного провадження у справі.
Так, відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За таких обставин, судом першої інстанції винесено законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних у справі доказах і з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду першої інстанції - залишає без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності одразу після її проголошеня, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :