33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 березня 2015 року Справа № 906/1596/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Рибченко О.Г. (дов. від 10.12.13 р.)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу відповідачу на рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.15 р. у справі № 906/1596/14 (суддя Ляхевич А.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Наш папір"
до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" (м.Житомир)
про стягнення 120269,62 грн.
ТОВ "Компанія "Наш папір" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до ПП "Житомироблдрукарня" (надалі -відповідач), в якій просить стягнути (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог): 44529,70 грн. основного боргу в сумі, 8502,97 грн. штрафу у розмірі 10% від простроченої до оплати суми, 9697,68 грн. пені, 17039,27 грн. 36% річних та 16000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.02.15 р. (а.с. 173-179) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача: 44529,70 грн. основного боргу, 16866,15 грн. 36% річних, 8502,97 грн. штрафу, 9608,65 грн. пені, 1810,74 грн. витрат по сплаті судового збору, 15857,60 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У позові в частині стягнення 89,03 грн. пені та 169,17грн. 36% річних відмовлено.
Крім того, у задоволенні клопотання Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій - відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару у встановлений договором строк та у визначеному розмірі, наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 44529,70 грн. підтверджується наявними у справі доказами, тому суд першої інстанції задоволив позовні вимоги в частині стягнення 44529,70 грн. основного боргу.
Господарський суд Житомирської області вказав, що у підписаному договорі, передбачено інший розмір процентів річних (36%), ніж встановлено законом (3%), а також, що така зміна погоджена сторонами та прямо передбачена даною нормою Цивільного кодексу України, а тому перевіривши розрахунок 36% річних в межах правильно визначених періодів прострочення грошових зобов'язань з оплати кожної із партій товару (окремо по кожній з видаткових накладних) по кожній з платежів, господарський суд першої інстанції встановив, що правомірною і такою, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача, є сума 36% річних - 16866,15 грн. В частині позову щодо стягнення 169,17 грн. 36% річних суд відмовив.
Водночас, здійснивши розрахунок пені та штрафу, зважаючи на межі періодів, визначених в розрахунку позивачем, суд першої інстанції вважав, що правомірною є заявлена до стягнення з відповідача пеня в сумі 9608,65 грн. та штраф в розмірі 8502,97 грн., у позові в частині стягнення 89,03 грн. пені суд відмовив.
Беручи до уваги обставини справи, дослідивши умови договору про надання правової допомоги №04 від 01.12.2013р., господарський суд першої інстанції дійшов до висновку, що обумовлені договором підстави оплати послуг правової допомоги настали. Враховуючи, що витрати на послуги адвоката обґрунтовані результатом розгляду справи, господарський суд вважав, що позивач правомірно ставить питання про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з наданням послуг адвоката, оскільки підготовку матеріалів позовної заяви, здійснення розрахунків позовних вимог, в т.ч. додаткових нарахувань, здійснювалось саме адвокатом, а тому задоволив позовні вимоги в частині стягнення 16000 грн. на послуги адвоката.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 186-190) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.15 року у даній справі змінити в частині стягнення 16000 грн. витрат на послуги адвоката на суму, співрозмірну з заявленими вимогами.
Скаржник зокрема зазначає, що враховуючи підготовку матеріалів до судового слухання, участь у судових засіданнях, невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, відсутність доказів стосовно тривалих відряджень адвоката, та враховуючи, що середньомісячна заробітна плата по Київській області становить 3645 грн., відповідач просить стягнути з нього судові витрати на послуги адвоката у співрозмірному розмірі.
Крім того, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідач знаходиться в тяжкому фінансовому стані, а тому стягнення з підприємства одразу усієї суми боргу поставить під загрозу виплату заробітної плати працівникам, несплату комунальних платежів та неспроможність виконувати замовлення клієнтів по друку продукції.
Позивач у відзивах на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.
Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань щодо відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 12 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш папір" (постачальник) та Приватним підприємством "Житомироблдрукарня" (покупець) укладено договір №КНП131112 (а.с.12-13).
Відповідно до умов Договору, постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та сплачувати його на умовах, визначених цим договором (п.1.1).
Згідно з пунктом 2.1 Договору, постачальник поставляє товар партіями в обсягах щодо кожної партії, що визначаються у рахунках фактурах, які є додатками до цього договору і його невід'ємною частиною.
При цьому, за змістом пункту 1.2 Договору, у документах, що перелічені у п.2.3 даного договору, вказуються кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за групами, видами, марками, типами тощо.
Згідно з п.2.4 договору, датою поставки є дата, вказана у видатковій накладній.
У відповідності до п.4.1 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 15 банківських днів від дати поставки в безготівковому порядку на поточний рахунок, якщо інше не буде визначено у додатках до договору. Можлива попередня оплата. Загальна сума товару, що поставлений постачальником, але який не оплачений покупцем не може перевищувати 50000,00 грн.
Відповідно до п.4.4 Договору, в разі зміни курсу долара США на УМВБ більш, ніж на 5%, вартість товару, розраховується за наступною формулою: Ц1 = Ц0 х (К1 / К0), де Ц1 - вартість товару, Ц0 - вартість товару, згідно рахунку фактури, К1 - курс УМВБ долара США до української гривні на дату оплати товару, К0 - курс УМВБ долара США до української гривні на дату, вказану в рахунках фактурах на кожну партію товару.
У випадку порушення термінів оплати, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення (п. 8.5).
Пунктом 8.6 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару на 10 днів з визначеної даним договором дати оплати, покупець додатково до пені оплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від простроченої до оплати на зазначену дату суми, а у випадку, прострочення оплати товару на термін, що перевищує 30 днів - покупець додатково до пені оплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від простроченої до оплати на зазначену дату суми.
Крім того, в пункті 8.7 Договору сторони обумовили, що у разі прострочення оплати покупцем товару, додатково до пені та штрафу, покупець відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України сплачує постачальнику 36% річних від простроченої до оплати суми.
Відповідно до п.11.1 Договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами договору та діє до 31 грудня 2014 року, але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами договору своїх зобов'язань, включаючи сплату процентів за користування товарним кредитом, збитків та неустойки (штрафу, пені).
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: видаткові накладні №180 від 02.04.2014р. на суму 25962 грн. (а.с. 20), №186 від 07.04.2014р. на суму 12104 грн. (а.с. 22), №192 від 09.04.2014р. на суму 29172,70 грн. (а.с. 25), №204 від 17.04.2014р. на суму 12750 грн. (а.с. 28), №212 від 23.04.2014р. на суму 21483,30 грн. (а.с. 31) та відповідні рахунки на оплату кожної поставленої партії товару (а.с.19, 21, 24, 27, 30), апеляційний суд приходить до висновку, що позивач поставив відповідачу товар (папір газетний та папір офсетний) на загальну суму 101472 грн.
В подальшому, враховуючи те, що обумовлені у п.4.4 договору обставини щодо зміни курсу долара США на УМВБ більше ніж на 5% мали місце, здійснювалась передбачена договором індексація ціни, про що стосовно кожної партії товару складено відповідний акт щодо збільшення ціни товару (а.с.23, 26, 29, 32) згідно з погодженим у договорі механізмом індексації (п.4.4 договору).
Таким чином, з урахуванням умов п. 4.4 договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 107029,70 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково в сумі 62500 грн. що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку контрагента ПП "Житомироблдрукарня" за період з 01.04.2014р. по 10.11.2014р. (а.с.14), випискою по банківському рахунку за цей же період (а.с.15-18), витягом з банківського рахунку (а.с. 106) та платіжними дорученнями (а.с. 108-109).
Так, у справі наявні листи відповідача, адресовані керівнику ТОВ "Компанія "Наш папір" за вих.№69 від 13.06.2014р. та за вих.№87 від 30.07.2014р. (а.с.34, 35), в яких відповідач визнає, недотримання строків оплати та наявність непогашеної заборгованості по договору №КНП131112 від 12.11.2013р.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 44529,7 грн.
Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Відповідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 175, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до п.4.1 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 15 банківських днів від дати поставки в безготівковому порядку на поточний рахунок, якщо інше не буде визначено у додатках до договору.
Враховуючи умови договору та той факт, що відповідач не оплатив прийнятий товар у строк, визначений Договором, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 44529,7 грн. основного боргу, а тому залишає рішення господарського суду першої інстанції в цій частині без змін.
Відповідно до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ( ч. 2 ст. 549 ЦК України ).
Як уже зазначалось, відповідно до п.8.5 договору, у випадку порушення термінів оплати, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення.
Крім того, пунктом 8.6 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару на 10 днів з визначеної даним договором дати оплати, покупець додатково до пені оплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від простроченої до оплати на зазначену дату суми, а у випадку, прострочення оплати товару на термін, що перевищує 30 днів - покупець додатково до пені оплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від простроченої до оплати на зазначену дату суми.
При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.
Здійснивши розрахунок штрафу та пені, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 8502,97 грн. штрафу у розмірі 10% від простроченої до оплати суми боргу та 9608,65 грн. пені, а тому залишає рішення в цій частині без змін.
Крім того, щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд враховує наступне.
Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокій розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання , незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Враховуючи вказане, суд констатує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, що підтверджують об'єктивність причин прострочення виконання договірних зобов'язань з оплати товару, та тяжкого фінансового становища відповідача.
Подані відповідачем докази щодо наявності певних зобов'язань, як і заборгованості по ним, перед іншими контрагентами, жодним чином не підтверджують сумнівність платоспроможності відповідача, як і не свідчать про винятковість обставин, наявність яких ускладнює або виключає виконання рішення суду, що могло б бути підставою для зменшення розміру належних до стягнення штрафних санкцій.
Колегія суду, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги майновий стан сторін, приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно відмовив у задоволені клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, на підставі п. 8.7 Договору, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 36% річних в сумі 17035,32 грн.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, зазначена норма не лише не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, а й прямо передбачає можливість встановлення іншого, ніж встановлено даною нормою закону, розміру процентів річних.
Тобто, враховуючи, що у підписаному обома сторонами договорі чітко передбачено інший розмір процентів річних (36%), ніж встановлено законом (3%), а також, що така зміна погоджена сторонами та прямо передбачена даною нормою Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення 36% річних є обґрунтованими.
Водночас, перевіривши розрахунок 36% річних, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16866,15 грн. річних, в частині стягнення 169,17 грн. 36% річних слід відмовити.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15857,60 грн. витрат на оплату послуг адвоката, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). З наведеним узгоджується позиція, викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України".
Як зазначається в п.п. 6.3 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ ГПК України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладання на іншу сторону зазначених сум.
Враховуючи оплату наданих послуг адвоката згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №9 від 22.12.2014р., а також, враховуючи, що витрати обґрунтовані результатом розгляду справи, господарський суд вважає, що позивач правомірно ставить питання про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з наданням послуг адвоката, оскільки підготовку матеріалів позовної заяви, здійснення розрахунків позовних вимог, в т.ч. додаткових нарахувань, здійснювалось саме адвокатом.
Договір про надання правової допомоги №04 від 01.12.2013р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Наш папір" та адвокатом Рибченко Олександром Георгійовичем (а.с.73-74) з додатком №1 до даного договору "Повноваження адвоката" та додатком №2 "Доручення адвокату №5 від 20.11.2014р." (а.с.75,76); Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності гр.Рибченко Олександра Георгійовича №542 (а.с.78) та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.79), підтверджують факт того, що послуги надавались саме адвокатом.
Беручи до уваги викладене, дослідивши умови договору про надання правової допомоги №04 від 01.12.2013р., господарський суд дійшов до висновку, що обумовлені договором підстави оплати послуг правової допомоги настали.
Колегія суддів, дослідивши обставини справи, та оцінивши надані заявником докази, зокрема, Договір про надання правової допомоги №04 від 01.12.2013р. з додатками, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності гр.Рибченко Олександра Георгійовича №542 (а.с.78), витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.79), квитанцію до прибуткового касового ордера №9 від 22.12.2014 р. про сплату позивачем адвокату Рибченко О.Г. гонорару в сумі 16000,00грн. (а.с.77), акт приймання наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги (а.с. 211), дійшла висновку, що витрати позивача в розмірі 16000 грн. на оплату послуг адвоката є обґрунтованими.
Водночас, дану суму суд вважає співрозмірною з заявленою до стягнення та стягненою за рішенням сумою боргу та штрафних санкцій в розмірі 79507,47 грн.
Крім того, досліджуючи питання співрозмірності наданих послуг, апеляційний суд враховує також умови п.3 доручення, за якою гонорар адвоката повністю включає в себе будь-які витрати адвоката, які будуть ним понесені у зв'язку з представленням інтересів у господарському суді Житомирської області, незалежно від кількості судових засідань.
При цьому, господарським судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката в сумі 16000,00 грн., претензій до якості робіт адвоката, який надавав послуги з юридичного супроводження, підготовки матеріалів і представництва в суді згідно з договором про надання правової допомоги позивач не має, обсяг роботи адвоката з підготовки позовних матеріалів, письмових пояснень та заяв, здійснення розрахунків позовних вимог, та представництва інтересів позивача в суді відповідає розміру його гонорару, що є розумно обґрунтованим за розміром, в т.ч. результатом розгляду справи, і не суперечить нормам чинного законодавства.
Згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та часткове задоволення позову в даному випадку, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що судові витрати, пов'язані з розглядом позовної заяви, в т.ч. витрати з оплати послуг адвоката в сумі 16000,00 грн., покладаються на відповідача, пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог по справі, а саме, в сумі 15857,60 грн.
Стосовно ж доводів відповідача про застосування вимог ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" щодо співрозмірності таких витрат по справі, слід зазначити, що, на відміну від цивільного й адміністративного судочинства, для яких постанова Кабміну від 27 квітня 2006 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їхньої компенсації за рахунок держави" та Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановили граничні розміри відшкодування витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, граничних розмірів відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в господарському судочинстві законодавчо не визначено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року по справі №904/2617/14.
Враховуючи вказане, апеляційний суд залишає рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15857,60 грн. витрати з оплати послуг адвоката без змін.
Водночас, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання судового рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
За умовами статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо) (п.7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012).
Згідно з п. 7.2. зазначеної Постанови, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення.
Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Відповідно до 115 ГПК України рішення ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
У заяві про розстрочення виконання рішення суду заявник посилається на важкий фінансовий стан підприємства, однак, апеляційний господарський суд зазначає, що самі по собі фінансові труднощі підприємства не свідчать про те, що особа (боржник) не має можливості виконати рішення суду.
Надані відповідачем докази на підтвердження скрутного матеріального становища, а саме: довідка ПП "Житомироблдрукарня" за вих.№170 від 24.12.2014р., договір про реструктуризацію боргу №1/2014р. від 25.12.2014р., додаткову угоду №1 від 25.12.2014р. до договору №1-26/2013 від 29.10.2013р. (а.с.126), договір б/н від 25.12.2014р. (а.с.128), платіжні документи (а.с.120,124,125,127,129-132,145,148-150,152,154-158), що є доказами виконання відповідачем своїх зобов'язань перед іншими контрагентами, не можуть бути підставою для розстрочки виконання рішення, оскільки дані обставини не є доказами важкого фінансового стану чи відсутності коштів на рахунках боржника в інших установах банку також не є доказами неможливості чи утруднення виконання судового рішення.
Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявником не обґрунтовано винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять таке виконання неможливим в розумінні ст. 121 ГПК України, оскільки належні та допустимі докази в підтвердження існування обставин, які могли б бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, в матеріалах справи відсутні.
Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, необхідно врахувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та також може призвести до негативних наслідків для нього.
Також, слід враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спір виник з вини ПП "Житомироблдрукарня", оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання по оплаті та не сплатив 107029,70 грн. заборгованості за поставлений товар.
Порушення відповідачем зобов'язань по оплаті товару, стало підставою для звернення позивача в суд для стягнення заборгованості за поставлений товар та штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань.
На переконання суду, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суперечитиме інтересам позивача, який не може отримати свої кошти і несе збитки.
З урахуванням викладеного, складне фінансове становище підприємства відповідача та наявність у нього боргів перед іншими контрагентами, відповідно до поданих відповідачем до справи доказів, суд не визнає винятковими обставинами, передбаченими ст.83 ГПК України, ч.3 ст.551 ЦК України та відповідно до ч.1 ст.233 ГК України та ст.121 ГПК України, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для зміни позовних вимог в частині стягнення витрат на послуги адвоката та розстрочку виконання судового рішення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.15 р. у справі № 906/1596/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.15 р. у справі № 906/1596/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №906/1596/14 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.