04 березня 2015 року
справа № П/811/2247/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.
суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року у справі № П/811/2247/14 за адміністративним позовом Приватного підприємства «ТД Бастіон» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне підприємство «ТД Бастіон» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0000992202 від 27 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28100,00 грн., за основним платежем та 14050,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В обґрунтування позовних вимог зазначало про хибність висновків податкового органу щодо порушення ним порядку формування податкового кредиту з ПДВ, а тому вважає протиправним та таким що підлягає скасуванню спірне податкове повідомлення-рішення.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Віват Бізнес ЛТД», оскільки метою правочинів, що укладались між ними, було надання транспортних послуг по перевезенню власним автомобільним транспортом співробітників позивача та його вантажу до місця несення служби. При цьому, ПП «ТД Бастіон» не надано жодної товарно-транспортної накладної на підтвердження реального здійснення укладеного договору, що свідчить, на думку податкового органу, про фіктивність укладеного правочину з метою штучного створення податкового кредиту з ПДВ.
Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, у період з 10 по 11 червня 2014 року Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «ТД Бастіон» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Віват Бізнес ЛТД» за жовтень 2013 року, за результатами якої складено акт №116/11-23-22-02/36023394 від 16.06.2014 року. Згідно висновків акту, встановлені порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період жовтень 2013 р. в сумі 28 100,00 грн. (а.с.7-18). 27 червня 2014 року відповідачем на підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0000992202 від 27 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28100,00 грн. за основним платежем та 14050,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних, тоді як податковим органом не доведено факту безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентом.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.
Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «ТД Бастіон» (замовник) та ТОВ «Віват Бізнес ЛТД» (виконавець) укладено договір про надання транспортних послуг №01/10-13 від 01.10.2013 року, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов'язання по перевезенню власним автомобільним транспортом співробітників замовника та їхнього вантажу, до місць несення служби, які визначаються замовником, на підставі укладених договорів про надання послуг охорони.
Суд першої інстанції зазначив, що ПП «ТД Бастіон» отримувало від ТОВ «Віват Бізнес ЛТД» у жовтні 2013 року транспортні послуги, що підтверджується податковими накладними та актами приймання наданих послуг, актами здачі-прийняття робіт (а.с.46-49, 55-59). Оплату за надані транспортні послуги здійснено в повному обсязі, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера та не заперечується відповідачем в акті (а.с.60-64).
Проте, виходячи зі змісту та предмету договору про надання транспортних послуг, укладеного позивачем з ТОВ «Віват Бізнес ЛТД», колегія суддів зазначає про недоведеність наявними у позивача первинними документами (податковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордера та актами приймання наданих послуг) фактичного вчинення визначеної за умовами договору господарської операції, з огляду на наступне. Згідно п. 1.1. договору, передбачено перевезення автомобільним транспортом як співробітників позивача так і їхнього вантажу до місць несення служби.
Згідно приписів Закону України «Про автомобільний транспорт», яким врегульовані відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, передбачено, що обов'язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами, легковими автомобілями на замовлення тощо. (ст.9 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Частиною першою статті 29 зазначеного Закону визначено поняття автомобільного перевізника та автомобільного самозайнятого перевізника, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах. Зокрема, це є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Що стосується перевезення вантажу, статтею 48 наведеного Закону передбачено, що автомобільні перевізники повинні мати документи на підставі яких виконують вантажні перевезення. Істотними умовами договору про перевезення вантажу за приписами статті 50 наведеного Закону найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом, як визначено статтею 51 Закону зобов'язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу. У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998р. за №128/2568 зазначено, що товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Пунктом 50 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ № 176 від 18.02.1997 встановлено, що під час здійснення регулярного перевезення має бути в наявності паспорт маршруту.
Отже, наведені норми передбачають перелік документів, обов'язкових для перевезення як пасажирів, так і вантажу. Відповідно, такими документами є ліцензія перевізника на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, товарно-транспортні накладні на вантаж, у договорі про перевезення вантажу має зазначатися найменування та кількість вантажу, умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження.
З аналізу наданих позивачем первинних документів неможливо достовірно встановити коли, у який спосіб та яким транспортним засобом були здійснені перевезення пасажирів та вантажу позивача, найменування та кількість вантажу, місце його навантаження та розвантаження, маршрут перевезення, невизначена методика розрахунку вартості транспортних послуг. Крім цього, зміст наданих договорів про надання позивачем послуг охорони майна контрагентів ТОВ «АТ Каргіл», ТОВ «Креатив», ТОВ «ВТ-Сервіс», ТОВ «Евроювеліртрейд» та додатків до договорів свідчить, що такі договори позивачем укладалися, проте доказів їх виконання та отримання зазначеними контрагентами позивача послуг з охорони за відповідною дислокацією саме у жовтні 2013 року позивачем не надано. Також не відображено у первинних документах позивача які транспортні засоби використовувалися під час здійснення перевезень працівників позивача та вантажу, відсутні заявки на перевезення у конкретний пункт призначення, відсутні докази, які б свідчили про прийняття працівниками позивача відповідних об'єктів під охорону.
З огляду на те, що відповідні документи на підтвердження реальності господарських операцій у звітному періоді у позивача відсутні, так як ні при перевірці, ні до суду першої інстанції надані не були, а надані позивачем документи достовірно не підтверджують факт отримання транспортних послуг у жовтні 2013 року, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновки податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту за жовтень 2013 року на загальну суму 28100,00 грн. в частині взаємовідносин з ТОВ «Віват Бізнес ЛТД».
Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольняє частково, а постанову суду - скасовує, якщо визнає, що суд першої інстанції порушує норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року у справі № П/811/2247/14 - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «ТД Бастіон» - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: С.В. Чабаненко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: А.В. Шлай