м. Київ
10 березня 2015 року 810/88/15
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ФОП ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішеня від 25.11.2014 року № 3375/0038951703/290.
Ухвалами суду від 10.02.2015 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового слухання.
Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з частиною четвертою статі 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, а відтак позивач просив суд скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем заперечень проти позову подано не було.
Відповідач, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Разом з тим, в поданих відповідачем письмовихзапереченнях не були спростовані позовні вимоги позивача допустимими доводами або доказами.
Дослідивши обставини справи та подані сторонами докази, суд встановив наступне.
За наслідками перевірки позивача, відповідач по справі прийняв Акт від 14.10.2014 № 3223/17-3/2654813083/126 «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валового та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2) за період з 01.01.2011 р. по 21.12.2013 р.
Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень, а саме - п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 34191,67 грн., в тому числі за вересень2013р. на су му 5350,00 грн., жовтень 2013 р. на суму 2416,67 грн., листопад 2013 р. на суму 3166,67 грн.. за грудень 2013р. на суму 23258,33 гривень.
В обґрунтування вказаного порушення відповідач послався на Акт Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 № 148/26-56-22-01-03/38091733 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГАТІОРА» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків» за період з 01.01.2013 по 31.01.2014.
На підставі Актів перевірки, які стосуються взаємовідносин ТОВ «ГАТІОРА» з контрагентом ТОВ «ЮРАЙ» відповідач дійшов висновку про те, що підприємство та його посадові особи відсутні за фактичною адресою.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій та руху товарів в період з 01.01.2013 по 31.01.2014 року, що не спричиняють реального настання правових наслідків.
Також, відповідач посилається на Акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014 №1057/2659/22-02/38123047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки» суб'єкта господарювання ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 по 28.02.2014 року. Відповідно даної перевірки, відповідач дійшов висновку, що у ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» немає основних фондів, тобто відсутні складські приміщення, автомобільні транспорти, устаткування, а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що у ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальників ТОВ "ГАТІОРА" та ТОВ « "ГРАНТ ТАЙМ"» за перевіряємий період відповідно до пп.48.5.1 п.48.5, п.48.7 ст.48, п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України. Отже, перевіркою встановлено порушення п. 198.1 ст.198, п. 198.2, 198.3 та п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 34191,67 гривень, в тому числі: за вересень 2013р. на суму 5350,00 грн., жовтень 2013 р. на суму 2416,67 грн., листопад 2013 р. на суму 3166,67 грн., за грудень 2013р. на суму 23258,33 гривень.
На підставі вказаного Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 року № 3375/0038951703/290, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 34 191,67 грн., за штрафними санкціями 17 095,82 грн., що разом становить 51 287,49 грн.
Позивач не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:
- договору;
- податковим накладним;
- листам;
- фото звіту;
- дизайн-макету;
- платіжним дорученням та інше.
Із вищезазначених документів слідує, що на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Гатіора» і «Грант Тайм» позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість. Реальність господарських операцій та контрагентів підтверджується Актом перевірки, в якому зазначено, що проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року в сумі 816 769,62 грн., на підставі книги обліку доходів та витрат Ф.№10 зареєстрована Білоцерківською ОДПІ за № 321 від 11.02.2011 р., накладних, квитанції про сплату податків, зборів та інших неподаткових платежів, договорів оренди, виписки щодо руху коштів по розрахунковому рахунку, не встановлено завищення (заниження) вартості документально підтверджених витрат, пов'язаний з господарською діяльністю.
Отже, враховуючи вищезазначене, позивач правомірно віднесла до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі спожитих послуг за податковими накладними, отриманими від контрагентів - ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм».
Таким чином, складений відповідачем Акту із висновками про заниження позивачем податку на вартість на загальну суму 34 191,67 грн. за період з вересня по грудень 2013 року є неправомірним, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, на помилкових висновків відповідачем даних щодо первинних та інших документів відносно документів в господарській діяльності позивача з контрагентами.
Надаючи нормативно-правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.
Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та донарахування, у зв'язку з цим ПДВ та зазначає наступне.
Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.
Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гатіора» і «Грант Тайм» в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.
За умов відсутності доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Також, відповідна правова позиція відповідає й практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Із матеріалів справи слідує, що прийняті відповідачем висновки в Акті перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях викладених в акті перевірки контрагентів ТОВ «Гатіора» і «Грант Тайм»
За умов відсутності належних доказів порушення господарських операцій мід позивачем та контрагентами, суд вважає обмеження відповідачем права позивача на формування податкового кредиту за такими операціями - незаконним.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.11.2014 року № 3375/0038951703/290.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 560 (п'ятсот шістдесят ) грн. 28 коп.
4. Копію постанови направити сторонам.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Терлецька О.О.