ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.03.2015Справа №910/1850/15-г
За позовом Приватного виробничого товариства «Сіріус»
До Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
Про визнання частково недійсним кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Макидон М.М. - по дов. № 04 від 02.02.2014
від відповідача Мединський М.М. - по дов. № б/н від 04.03.2015
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного виробничого товариства «Сіріус» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними п.п. 3.3.12.1, 3.3.12.6 та 4.4 кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № К-2004187 від 14.12.2010. За умовами п. 3.3.12.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний в тримісячний строк з дня підписання цього договору укласти з кредитором договори на реалізацію зарплатного проекту та користування системою «Клієнт-Банк» на умовах, визначених кредитором та забезпечити їх виконання. Відповідно до протоколу загальних зборів трудового колективу ПВП «Сіріус» № 1 від 25.13.3010 трудовий колектив не надавав згоди на укладення договору з АТ «Дельта Банк» на реалізацію зарплатного проекту на умовах, визначених банком та переведення виплати заробітної плати через банк. Згідно з п. 3.3.12.6 (насправді є п. 3.3.13) кредитного договору позичальник зобов'язаний в строк до 13.05.2012 оформити згідно чинного законодавства право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розташований нежилий будинок - універмаг «Троєщина» (літ.А), загальною площею 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21. При цьому п. 4.4. кредитного договору передбачено, що за невиконання вимог п. 3.3.13 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф. Позивач зазначає, що починаючи з 2006 року власником універмаг «Троєщина» та орендарем земельної ділянки на якій розташований цей об'єкт є Приватне акціонерне товариство «Сіріус-Буд», а тому позивач не може оформити згідно чинного законодавства право власності або право користування на земельну ділянку загальною площею 16 175,к кВ. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21. Крім цього, зазначає, що між відповідачем та Приватним акціонерним товариством «Сіріус-Буд» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № К-2004187/8-2 від 14.12.2010, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно - нежилий будинок - універмаг «Троєщина» (літ. А), загальною площею 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21, що належить іпотекодавця та розміщене на земельній ділянці право користування на яку знаходяться на стадії оформлення. Пунктом 4.4.14. іпотечного договору іпотекодавця також зобов'язано оформити право власності або право користування на вказану земельну ділянку, за невиконання умов якого передбачені штрафні санкції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 порушено провадження у справі № 910/1850/15-г та призначено справу до розгляду на 19.02.2015.
Позивачем 18.02.2015 до відділу діловодства суду подано заяву, яка відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є заявою про змін предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати недійсними п.п. 3.3.13 п. 3.3. ст. 3 та п. 4.3. ст. 4 кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010. Пункт 4.4. кредитного договору згідно додаткового договору № 1 від 29.08.2011 став п. 4.3.
Позивачем 18.02.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Сіріус-Буд».
Клопотання мотивовано тим, що в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між відповідачем та Приватним акціонерним товариством «Сіріус-Буд» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № К-2004187/8-2 від 14.12.2010, за умовами якого останнього згідно п. 4.4.14 зобов'язано оформити право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки та згідно з п. 8.2. у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених п. 4.4.14 іпотекодавець зобов'язаний сплатити штраф. таким чином, відповідач зобов'язав і позичальника (позивача) і іпотекодавця вчинити одну і ту ж саму дію та поклав на кожного із них відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за не виконання оформлення земельної ділянки. Тому позивач вважає, що даний спір зачіпає права особи, яку просить залучити.
Відповідач проти задоволення клопотання позивача заперечував.
Суд розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення третьої особи відмовив в його задоволенні з огляду на наступне
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (ч. 5 п. 1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Отже, третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Суд дійшов висновку, що прийняття рішення з даного господарського спору, не може вплинути на права або обов'язки Приватного акціонерного товариства «Сіріус-Буд» щодо позивача, тому відсутні підстави для залучення останніх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
В судовому засіданні 19.02.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.02.2015.
Відповідач у поданому в судовому засіданні 19.02.2015 відзиві на позовну заяву проти позову заперечує повністю посилаючись на наступне. Позивач у своїй позовній заяві не зазначив з яких правових підстав визнає недійсними п.и. 3.3.12., 3.3.12.6 та п. 4.4 кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010. Усі істотні умови кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010 погоджені сторонами на основі їх вільного волевиявлення. ПВП «Сіріус», як один із засновників ЗАТ «Сіріус-Буд» міг і повинен був виконати п. 3.3.12.6 кредитного договору. Також зазначає, що протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої до підписання його редакції, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору. Щодо посилання позивача на протиріччя н. 3.3.12.1 кредитного договору ііротпрічпть ст. 24 Закону України «Про оплату праці» зазначає, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних рахунків клієнтів, регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003. Відповідно до п. 6.7. Інструкції для здійснення деяких виплат на користь третіх осіб, тобто під час запровадження зарплатних проектів, банком укладаються: з юридичною особою - договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб; з фізичними особами, на користь яких юридична особа відкриває поточні рахунки, - договір банківського рахунку та встановлено, що видаткові операції за цими рахунками здійснюються після звернення фізичних осіб до банку (зокрема, для отримання грошей або платіжної картки), пред'явлення ними документів, які дають змогу банку ідентифікувати них клієнтів та укладення договору банківського рахунку. Тобто, реалізуючи зарплатного проекту на підприємстві, банк лише при умові вільного волевиявлення індивідуально кожного працівника укладає з ним договір банківського рахунку. Позивачем не подано доказів того, що умови договору протирічать вимогам законодавства. З огляду на викладене, відповідач просить в позові відмовити.
Відповідачем в судовому засіданні 19.02.2015 подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки пропущено трирічний строк на звернення з позовом до суду про визнання недійсними положень кредитного договору, який укладено 14.12.2010.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1850/15-г від 26.02.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 02.02.105, розгляд справи був відкладений на 12.03.2015.
Позивачем 12.03.2015 до відділу діловодства суду подано додаткові пояснення щодо строку позовної давності, в яких зазначає, що строк позовної давності був перерваний, оскільки мав місце спір (справа № 910/13296/13) щодо повноважень власника (учасника) ПВП «Сіріус» Щербини М.Г. на вчинення правочинів (підписання договорів), який виник з 15.07.2013 (порошно провадження у справі). Поновлення строку відбулось 17.12.2014 після винесення постанови Вищим господарським судом України.
В судовому засіданні 12.03.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 19.03.2015.
Позивачем 19.03.2015 до відділу діловодства суду подано додаткові пояснення до позовної заяви.
В судовому засіданні 19.03.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
14.12.2010 між Приватним виробничим товариством «Сіріус» (позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (кредитор) було укладено кредитний договір № К-2004187 (далі - кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «Кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно з п. 1.1.1. кредитного договору надання кредиту здійснюється на умовах, визначених цим договором в сумі 240 000 000,00 грн., зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 13,5% річних, в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11.12.2015 на умовах, визначених цим договором.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством «Сіріус-Буд» (заставодавець) було укладено іпотечний договір № К-2004187/S-2 (далі - договір іпотеки).
Відповідно до п. 2.1. договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме нежилий будинок - універмаг «Троєщина», загальною площею 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21 (літ. А). Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ № 501665, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 29.03.2006 згідно з наказом від 29.03.2006 № 427-в та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.04.2006 за реєстровим № 5152п, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 54п-182. Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці площею 1,7692 га право користування на яку іпотекодавцем не оформлене та знаходиться в стадії оформлення.
Відповідно до п. 3.3.13. кредитного договору позичальник зобов'язаний в строк до 13.05.2012 оформити згідно чинного законодавства право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розташований нежилий будинок - універмаг «Троєщина», (літ. А), загальною площею 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21 та забезпечити внесення відповідних змін до іпотечного(их) договору (ів).
Згідно з п. 4.3. кредитного договору (номер пункту в редакції додаткової угоди № 1 від 29.08.2011) у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3.13 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від заставної вартості нежилого будинку - універмагу «Троєщина», (літ. А), загальною площею 16 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 21, визначеної відповідним договором іпотеки.
Позивач вказує на те, що умови пунктів 3.3.13 та 4.3. кредитного договору протирічать нормам законодавства та мають бути визнані недійсними в судовому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підписуючи редакцію кредитного договору з подальшим внесенням до нього змін (щодо номеру п. 4.3.) позивач фактично погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п.п. 3.3.13 п. 3.3. ст. 3 та п. 4.3. ст. 4 кредитного договору. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання частково недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови кредитного договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними п.п. 3.3.13 п. 3.3. ст. 3 та п. 4.3. ст. 4 кредитного договору № К-2004187 від 14.12.2010 відсутні.
Також, позивачем належними засобами доказування не доведено порушення його прав та в чому ці порушення полягають з боку відповідача щодо укладення спірних умов кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного виробничого товариства «Сіріус» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Заява відповідача про застосування строків позовної давності до уваги не приймається, оскільки суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установив, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, отже, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 26.03.2015.
Суддя В.В. Сівакова