4 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ в складі:
суддів: Амеліна В.І., Остапчука Д.О., Савченко В.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_2, третя особа - приватне акціонерне товариство страхова компанія «Уніка», про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою в інтересах ОСОБА_2, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року,
У березні 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 915 338 грн 77 коп. строком до 15 серпня 2028 року зі сплатою 11,8% річних. На забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку садовий будинок, розташований у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0498 га, яка розташована за цією ж адресою. Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2011 року у сумі 1 068 145 грн 74 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 15 вересня 2011 року в сумі 1 068 145 грн 74 коп. звернуто стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах, а саме: садовий будинок, розташований у АДРЕСА_1, загальною площею 82,30 кв. м, жилою площею 33,80 кв. м, який належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 5 березня 2007 року; земельну ділянку за цією ж адресою, загальною площею 0,0498 га, кадастровий номер 8000000000:90:620:0011, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №992156, виданого Київською міською радою 23 листопада 2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності та/або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року рішення районного суду в частині стягнення з відповідача судового збору скасовано.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а отже позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. На спірні правовідносини не розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит був наданий в національній валюті - гривні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з відповідача, апеляційний суд правильно застосував положення Закону України «Про судовий збір».
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення районного суду в нескасованій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану в інтересах ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Амелін
Д.О. Остапчук В.О. Савченко