25 березня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши цивільну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування п. 5, 5.89 рішення Бердянської міської ради від 25 лютого 2010 року № 41, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 серпня 2014 року,
У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що проведеною прокуратурою перевіркою встановлено, що п. 5, 5.89 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0591 га, для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення 4 червня 2010 року за ОСОБА_3 проведена державна реєстрація за реєстраційним № 011026500646 державного акта НОМЕР_1 на право власності на зазначену земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2). Згідно Генерального плану м. Бердянська, затвердженого рішенням Бердянської міської ради від 25 червня 2009 року № 8, зазначені у рішенні території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування, громадських центрів. Відповідно до п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» - будівництво нових дачних районів в межах міських населених пунктів не допускається. Перевіркою також встановлено, що станом на час прийняття Бердянською міською радою рішення від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» посадовими особами виконкому міськради не розроблена та відповідно Бердянською міською радою не затверджена передбачена Законом України «Про планування і забудову територій» містобудівна документація м. Бердянська, а саме відсутні детальні плани територій окремих районів міста, зокрема території Бердянської коси. За відсутності містобудівної документації м. Бердянська прийняття рішень щодо планування, забудови, проектування та будівництва об'єктів житлово-цивільного та виробничого призначення, впорядкування та благоустрою території Бердянської коси, неможливо. Також, під час винесення спірного рішення порушено порядок надання земельних ділянок у власність та вимоги ст. ст. 51, 118, 123 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов, визнати незаконним рішення про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, виданий державний акт про право власності на цю земельну ділянку та витребувати її у ОСОБА_4, якому вона була відчужена за договором купівлі-продажу.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 6 серпня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 5, 5.89 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передана у приватну власність ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,0591 га для ведення індивідуального дачного будівництва. Визнано недійсним державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0591 га для ведення індивідуального дачного будівництва та скасовано його державну реєстрацію. Зобов'язано Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги на оспорювану земельну ділянку. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути цю земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Бердянської міської ради № 41 від 25 лютого 2010 року передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку загальною площею 0,0591 га, яка розташована по АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Статтею 4 ВК України, пунктом "б" частини першої статті 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) визначено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж морів та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.
Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, за змістом наведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.
З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
З огляду на викладене, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 226 м від урізу води Азовського моря, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її неправомірно передано у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва.
ОСОБА_4 придбав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 9 жовтня 2012 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Від добросовісного набувача майно може бути витребувано з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК, а саме якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави внаслідок незаконної її передачі і поза волею власника, суди дійшли правильного висновку про необхідність її повернення територіальній громаді м. Бердянська, як це передбачено ст. 388 ЦК України.
Витребування майна за цих обставин не ставиться в залежність від добросовісності набувача такого майна.
Викладені в оскаржуваних рішеннях висновки відповідають фактичним обставинам, встановленим на підставі поданих сторонами доказів, і ґрунтуються на нормах матеріального права. Порушення норм процесуального законодавства при проведенні оцінки доказів не встановлено.
При цьому суд касаційної інстанції виходить також із правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу V ЦПК України у справі № 6-155цс14 від 29 жовтня 2014 року.
Вказане рішення, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для застосування при вирішенні спорів.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За таких обставин колегія суддів відхиляє касаційну скаргу і залишає без змін ухвалені судові рішення.
Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних,
Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук