23 березня 2015 р. Справа № 876/7130/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді Сапіги В.П.
суддів: Кухтея Р.В., Обрізка І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова до Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,-
Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова звернулося в суд з адміністративним позовом до Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про скасування постанови від 28.11.2013 року ВП №38047250 стосовно повернення виконавчого документа стягувачеві, зобов'язання прийняти до виконання та вчинити дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» згідно постанови про адміністративне правопорушення серія ЛВ № 14968.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем безпідставно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.11.2013р. ВП №2885298, у зв'язку з тим, що державним виконавцем не вдалося виявити майно боржника в рахунок погашення боргу. Зазначив, що оскільки боржник ОСОБА_1 отримує заробітну плату, що підтверджується витягом із індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5), то державному виконавцю відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» необхідно було направити виконавчий документ за належністю до іншого відділу ДВС. Вважає, що у державного виконавця не було правових підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову, оскільки суд не погодився з доводами позивача.
Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова подало апеляційну скаргу, вважаючи, що оскаржувана постанова винесена судом в супереч норм матеріального права та без повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги за змістом аналогічно обґрунтуванням позовних вимог, суть яких зводиться до того, що відповіда зобов»язаний був направити виконавий лист за місцем праці боржника.
У відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, а також може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції та дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративний справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.
Стаття 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких, державний виконавець повертає виконавчий документ стягувачеві.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону виконавчий документ повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала норми чинного законодавства та обставини справи.
Судом встановлено, що 24.04.2013 року УПФ України у Галицькому районі м. Львова на виконання подання Личаківського відділу ДВС ЛМУЮ від 19.04.2013 р. №1928/09-14/2692, у відповідності до ст.308 КУаАП, ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» направило на адресу відповідача постанову УПФ України у Галицькому районі м. Львова про примусове стягнення штрафу у розмірі 3400 грн. від 25.05.2012 р. №14968 серія ЛВ з ОСОБА_1 за порушення вимог законодавства про державне соціальне страхування стосовно пенсійного забезпечення, а саме: несплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2012р. в сумі 7610,95 грн.
На виконання постанови УПФ України у Галицькому районі м. Львова від 25.05.2012 р. №14968 серія ЛВ про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у сумі 3400,00 грн., 28.11.2013р. Личаківським ВДВС ЛМУЮ прийнято постанову ВП №38047250 про повернення виконавчого документа стягувачеві.
У постанові зазначено, що боржником не надано підтвердження про сплату боргу. З метою забезпечення виконання виконавчого документа на майно боржника накладено арешт. Згідно відповіді ДПС України на запит про отримання боржником доходів дані боржника не відповідають інформації яка міститься у ДЕФО та відомості про відкриті рахунки у банках до ДПС не надходили. При виході за адресою, вказаною у виконавчому документі виявити майно боржника в рахунок погашення боргу не вдалось.
На цих підставах, керуючись п.2 ч.1 ст.47, ст. 50 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець повернув спірну постанову стягувачеві.
Твердження позивача про те, що суд не врахував тієї підстави, що ОСОБА_1 отримує заробітну плату, що підтверджується витягом із індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5), то державному виконавцю відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» необхідно було направити виконавчий документ за належністю до іншого відділу ДВС.
Проте, суд підставно не погодився з даним твердженням зважаючи на те, що станом на 28.11.2013 року - день постановлення оскаржуваної постанови, у державного виконавця були відсутні відомості щодо отримання доходу боржником - ОСОБА_1
Так, згідно з витягом із індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5) позивач отримував заробітну плату у розмірі 1145,00 грн. за період січень-квітень 2014р. на загальну суму 4580 грн.
Стаття 68 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV регламентує умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Частиною 1 статті 68 Закону передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Аналізуючи встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання державного виконавця вчинити дії відповідно до Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV згідно постанови про адміністративне правопорушення серія ЛВ №14968, оскільки як вже зазначалось судом, станом на 28.11.2013р. у державного виконавця були відсутні відомості щодо отримання доходу боржником.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року у справі № 813/4058/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : В.П. Сапіга
Судді: Р. В. Кухтей
І.М. Обрізко