Справа: № 826/12264/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
25 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Старової Н.Е.,
суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.,
при секретарі: Молодець К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України про визнання протиправним і скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України про визнання протиправним і скасування рішення житлово-побутової комісії, оформлене протоколом від 30.01.2014 року №1, щодо зняття ОСОБА_1 та членів його сім'ї з квартирного обліку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2014 року управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України за результатами розгляду матеріалів квартирної справи підполковника запасу ОСОБА_1 виявлено, що вказаний офіцер безпідставно поставлений на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_1 , оскільки він разом з родиною у 1994 році від Збройних Сил України отримав трикімнатну квартиру у м. Новоград-Волинськ, а у 1998 року приватизував її на 4-х членів сім'ї.
Тому, право на отримання житла відповідно до ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» реалізоване позивачем, у зв'язку з чим прийнято рішення про зняття вказаних осіб з квартирного обліку при УПТрК, та зняття з місця реєстрації.
Листом від 31.01.2014 року №17/95 позивача повідомлено про вказане рішення, яке отримане ним 13.02.2014 року.
Приписами ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Суд першої інстанції вірно вказує, що аналогічні положення закріплені і в п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, де встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла. Також це передбачено п.1.4 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 року №278 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач реалізував встановлене ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання житла.
Доводи апелянта стосовно зобов'язання щодо здачі отриманої у м. Новоград-Волинську квартири у державний фонд у випадку забезпечення останніх житловою площею за останнім місцем проживання не можуть братись до уваги колегією суддів, оскільки такий порядок не передбачений законом.
Крім того, колегія суддів дійшла висновку що посилання позивача, на неналежне повідомлення про засідання житлової комісії 30.01.2014 року управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України, де розглядалося питання про зняття його з квартирного обліку, є процесуальним питанням, яке жодним чином не впливає на остаточне рішення комісії, оскільки позивач у 1994 році використав своє право на отримання житла, будучи військовослужбовцем, а у 1998 році отримав право власності на це житло, яке за нормами відповідає встановленим законом, тому не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів позивач при апеляційному розгляді справи не надав. Доводи в апеляційній скарзі містять також посилання на загальні норми законодавства, які не доводять правомірності апеляційних вимог позивача, а тому не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності належних правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення про зняття з квартирного обліку, відповідно, вимоги апелянта є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень на виконання вимог ч.2 ст.71 КАС України надав до суду належні докази правомірності свого рішення.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 05.12.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Файдюк В.В.
Чаку Є.В.