24 березня 2015 року м. Київ К/800/43557/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Приходько І.В.
Сіроша М.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року по справі № 0870/9036/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Промислово-технологічна компанія» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Промислово-технологічна компанія» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 червня 2012 року № 382200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 253796,00 грн., в тому числі 253796,00 грн. за основним платежем, та від 14 серпня 2012 року № 0000512305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 497194,25 грн., в тому числі 441893,00 грн. за основним платежем, 55301,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Комунарському районі міста Запоріжжя була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання».
За результатами перевірки та процедури адміністративного оскарження податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення за порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 138.1.1 п. 138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п. 10 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України.
На думку податкового органу, правочини, укладені позивачем із контрагентом, є нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - договорами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями та ін. Усі документи мають необхідні реквізити, скріплені підписами повноважних осіб і печаткою підприємств, що відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні операції належним чином оприбутковані в бухгалтерському обліку позивача, що, в свою чергу, призвело до змін майнового стану платника податків. Крім того, товарно-матеріальні цінності в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності.
Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року по справі № 0870/9036/12 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підпис Приходько І.В.
підпис Сірош М.В.