11 березня 2015 року м. Київ К/800/55512/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013
у справі № 826/10331/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Робікон»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Робікон» (надалі - позивач або ТОВ «НВФ «Робікон») задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 27.06.2013 № 5526552201 та № 5726552201.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «НВФ «Робікон» в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ НВФ «Робікон» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ДП «Робикон» за період з 01.01.2012 по 31.03.2013, за результатом якої 10.06.2013 складено акт № 573/22-3/32825921 (надалі - акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 397 352,00 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2012 року на суму 441,00 грн.
На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.06.2013:
№ 5526552201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) на суму 596028,0 грн., 397 352,00 грн. за основним платежем, 198 676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 5726552201, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 441,00 грн.
Підставою для висновку податкового органу про наявність наведених порушень були обставини, відображені:
в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «Робикон» від 03.04.2013 № 303/22-3/30436578 щодо непідтвердження податкового кредиту з ПДВ по контрагенту - постачальнику ТОВ «Онікс Компані ЛТД» за січень-березень 2012 року в частині поставки по ланцюгу товарів (робіт, послуг);
в акті від 15.03.2013 №531/22.4-13/37817014 ДПІ У Солом'янському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Онікс Компані ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами-продавцями та підприємствами-покупцями за період листопад-грудень 2011 року та січень-березень 2012 року, у якому зазначено, що ТОВ «Онікс Компані ЛТД» має стан «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням», відсутня інформація щодо наявності основних фондів та трудових ресурсів.
З огляду на викладене, податковий орган вважає укладені між позивачем та ДП «Робикон» правочини нікчемними.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивачем у повній мірі документально доведено факт реального виконання договірних відносин з контрагентом, що надає ТОВ «НВФ «Робікон» право на формування податкового кредиту по господарських операціях з ДП «Робикон». При цьому, висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували по ланцюгу постачання, що не є належними доказами порушення податкового законодавства саме позивачем.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3. статті 198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, за правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За правилами пункту 200.1. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.3. статті 200 Кодексу, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно пункту 200.4. статті 200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту та, відповідно, від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, взаємовідносини позивача з ДП «Робикон» здійснювались в межах договору поставки №04-09 від 27.04.2009, предметом якого було постачання (виготовлення) комплектуючих матеріалів (деталі, вироби) згідно креслень замовника.
На підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій, позивачем надані наступні документи: договір № 04-09 від 27.04.2009 зі специфікаціями; договір суборенди нерухомого майна № 01-09 від 27.03.2009; договір оренди нежитлового приміщення № 08-АР від 01.06.2010; договір оренди № А082011 від 28.02.2011; документи на право власності вантажного транспорту; податкові та видаткові накладні за період 01.01.2012 - 31.03.2012 по взаємовідносинам з ДП «Робикон»; оборотно-сальдові відомості по рахунку 26 (готова продукція) за період 01.01.2012 -31.03.2012; акти виконаних робіт за період 01.01.2012 - 31.03.2012 по взаємовідносинам з ДП «Робикон»; картка рахунку (631) по контрагенту ДП «Робикон» за період 01.01.2012 - 31.03.2012; картка рахунків (361) за період 01.01.2012 - 31.03.2012; банківські виписки за період 01.01.2012 - 31.03.2012 по розрахункам з ДП «Робикон», а також копії документів, що підтверджують використання товару придбаного у ДП «Робикон» в період з 01.01.2012 по 31.03.2012, а саме: калькулювання, акти виконаних робіт підрядником, акти метрологічних робіт, копії документів, які підтверджують реалізацію товару, який був вироблений з комплектуючих деталей та металовиробів, які були придбані у ДП «Робикон» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 (договори поставки з ТОВ «Нафтогазтехпостач», ТОВ «Промтермоізоляція», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Кортис»).
Оплата придбаних товарів підтверджена платіжними дорученнями та виписками банку по особовому рахунку.
Більш того, згідно наявних в матеріалах справи доказів, поставлений позивачу товар був в подальшому проданий на підставі договорів поставки з ТОВ «Нафтогазтехпостач», ТОВ «Промтермоізоляція», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Кортис».
З огляду на встановлені факти, суд дійшли обґрунтованого висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ДП «Робикон» виконувались сторонами у повному обсязі та свідчать про товарний характер правовідносин, а відтак і про правомірність формування податкового кредиту за спірними господарськими відносинами.
Що стосується посилання податкового органу на те, що усі операції з поставки не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки вони є нікчемними по ланцюгу постачальників, колегія суддів зазначає наступне.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований цей податок, що включений платником податку до податкового кредиту.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Виходячи з наведеного в сукупності, враховуючи неподання відповідачем належних доказів невідповідності виписаних зазначеним контрагентом на адресу позивача первинних документів (податкових накладних) законодавчо закріпленим вимогам до їх складання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ДП «Робикон» податкових накладних.
А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.06.2013 №5526552201 та №5726552201.
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 у справі № 826/10331/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна