"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/4251/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Прокурора Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_4 звернувся до Прокурора Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.09.2012 року, залишеного без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо не розгляду звернення ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України від 20.08.2007 року. Зобов'язано відповідача розглянути звернення заявника до Генеральної прокуратури України від 20.08.2007 року, яке надійшло з прокуратури Індустріального району Дніпропетровської області до прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та надати йому вмотивовану відповідь.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити.
Позивач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України, просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що на даний час засуджений ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відбуває міру кримінального покарання в Ладижинській виправній колонії №39 Вінницької області, утримується в секторі максимального рівня безпеки, тобто не працює і станом на 19 квітня 2012 року на його особовому рахунку кошти відсутні.
В серпні 2007 року ОСОБА_4 звернувся зі скаргою до Генеральної прокуратури України на дії прокурора Інгулецького району м. Кривого Рогу -Чернова О.В., яка полягала у ненаданні відповіді на заяву з якою ОСОБА_4 звернувся до прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу, чим порушило його особисті права та законні інтереси.
Як досліджено з матеріалів, які надійшли з прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу, звернення ОСОБА_4 з Генеральної прокуратури України направлено до прокуратури Дніпропетровської області для вирішення відповідно до вимог чинного законодавства, після чого прокуратурою Дніпропетровської області дане звернення направлено до прокуратури Індустріального району Дніпропетровської області.
Відповідно до супровідного листа № 1254 від 25.09.2007 року прокуратурою Індустріального району Дніпропетровської області звернення ОСОБА_4 направлено до прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу для розгляду, як помилково направлене на їхню адресу.
Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій вказали, що відповідачем як суб'єктом, на якого покладено особливі повноваження щодо належного забезпечення захисту прав громадян, неналежно виконано свій обов'язок щодо розгляду звернення позивача, зокрема не було проведено перевірку даному зверненню, за результатами якої не надано обґрунтовану відповідь.
Спірні правовідносини пов'язані з розглядом заяв громадян регулюються Законом України «Про звернення громадян» № 393 .
Відповідно до ст.1 Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно з ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Відповідно до ст.15 вказаного Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказаними положеннями чітко визначено коло питань, що є спірними в даній справи. Разом з тим, окремо визначено обов'язки відповідача, як держателя інформації, надавати об'єктивну відповідь на звернення та у встановлені строки надсилати її запитувачу.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що надана відповідь на звернення позивача є необґрунтованою.
Разом з тим, з таким висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується, так як судами в повній мірі не було надано оцінки як самому зверненню так і наявній відповіді, витребуваної у відповідача, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Не відповідають вказаному Закону висновки суду апеляційної інстанції, як на підставу порушення відповідачем Закону України «Про звернення громадян», в частині фактичного не отримання позивачем відповіді на своє звернення, оскільки такого обов'язку, як забезпечення отримання відповіді на звернення у відповідача не виникає.
Однак, суди не дослідили дійсний факт направлення та відсилання такої відповіді, зокрема передачі відповіді до відділу відправки відповідача, співставлення адреси зазначеної у зверненні та реєстрі вихідної кореспонденції, сформованого відповідачем.
Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець