10 березня 2015 року м. Київ К/800/54146/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014
у справі № 826/1279/14
за позовом Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2013 № 0005502260 та № 0005512260.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з контрагентом TOB «Девен Альянс» за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, складено акт від 26.06.2013 № 134/22-6/21615705, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за 4-ий квартал 2012 року на суму 127 281, 00 грн. та заниження податку на додану вартість за жовтень 2012 року на суму 101 016, 00 грн.
На підставі акта перевірки, 11.07.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- за № 0005502260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 132 584,00 грн., в т.ч. 106 067,00 грн. - основний платіж, 26 517,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- за № 0005512260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 126 270,00 грн., в т.ч. 101 016,00 грн. - основний платіж, 25 254,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що протягом другої половини 2012 року між позивачем (Замовник/Покупець), в особі генерального директора Кукнерика І.Д., та TOB «Девен Альянс» (Підрядник), в особі директора Єрофеєнка О.С., були укладені договори підряду від 27.08.2012 № 3 та від 10.10.2012 № 5
На підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань за вказаними договорами позивачем надані первинні і розрахункові документи: договори, а саме: акти приймання виконаних робіт, копії банківських виписок та податкові накладні.
Однак, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вищевказані документи не можуть бути належними та достатніми доказами реальності проведення спірних господарських операцій, оскільки, обсяг виконаних робіт, що наведений в акті приймання виконаних робіт на суму 245 992, 80 грн. не відповідає змісту робіт, обумовлених в договорі від 10.10.2012 № 5 на аналогічну суму. Крім того, в податкових накладних відсутні відомості про прізвище ім'я та по батькові особи, яка їх підписала.
Слід зазначити, що неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.
Враховуючи специфіку обумовлених вказаними договорами робіт, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності у ТОВ «Девон Альянс» ліцензій або будь-яких інших дозвільних документів на проведення будівельних робіт, а також доказів на підтвердження вчинення відповідних будівельних (монтажних) робіт саме працівниками ТОВ «Девон Альянс».
Інших первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі перелічених вище договорів, зокрема, кошторисної документації, актів приймання ліфтів до експлуатації, оформлення яких передбачено такими договорами, документів, оформлених за результатами передачі Замовником Підряднику товарно-матеріальних цінностей (будівельних та інших матеріалів, засобів, обладнання, тощо), що були необхідні для виконання підрядних робіт, та/або за результатами придбання Замовником у Підрядника певних товарно-матеріальних цінностей разом із комплексом робіт; договорів субпідряду, які стали підставою для складання податкових накладних, позивачем не надано.
Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки фактичне виконання спірних операцій контрагентом позивача на користь останнього не доведено, позивач не мав правових підстав для формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за такими операціями.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль