"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/67091/14
К/800/3098/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С. Я.
Конюшка К.В.
Мороз Л.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Каравай Надії Володимирівни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконними дії та зобов'язання вчинити дії,-
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Каравай Надії Володимирівни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконними дії та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каравай Н.В. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві №10201303 від 23.01.2014 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4 Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шаманської А.С. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві №4566331 від 04.11.2013 року про відмову ОСОБА_5 у державній реєстрації прав та їх обтяжень на зазначену квартиру. Зобов'язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шаманську А.С. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 09.10.2013 року про реєстрацію права власності на вказану квартиру. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням апеляційного суду, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві звернулася з касаційною скаргою та просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції і ОСОБА_4, який посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, ОСОБА_5 11.08.2006 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому в нотаріальному реєстрі за №2386 було придбано у ЗAT «Київміськбуд-1» квартиру АДРЕСА_1.
25.01.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (далі - третя особа) укладено договір іпотеки квартири, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 29. Предметом договору іпотеки стала належна позивачу на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1.
14.06.2012 року БТІ м. Києва право власності на вищевказану квартиру на підставі договору іпотеки від 25.01.2010 року зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується витягом про реєстрації права власності № 34491930.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2013 ОСОБА_5 звернулась до Реєстраційної служби із заявою про реєстрацію за нею права власності на вказану квартиру.
Рішенням державного реєстратора Шаманської А.С. від 04.11.2013 року №7566331 у реєстрації відмовлено на підставі того, що у БТІ м. Києва право власності 14.06.2012р. зареєстровано за ОСОБА_4
10.12.2013 ОСОБА_5 повторно звернулась до Реєстраційної служби із заявою про реєстрацію за нею права власності на вказану квартиру. Рішенням від 27.01.2014 року №10303601 державного реєстратора Сипчу К.М. у реєстрації відмовлено з аналогічних підстав.
23.01.2014 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я ОСОБА_4
При цьому, колегія суддів вбачає за доцільне зазначити про таке.
За змістом абзацу другого статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1952-IV) державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить дані про зареєстровані речові права, їх обтяження, суб'єктів речових прав, об'єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обтяження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обтяження цих прав.
У Державному реєстрі прав на кожний об'єкт, право власності на який заявлено вперше, за рішенням реєстратора (БТІ) про реєстрацію права власності відкриваються відповідний розділ та реєстраційна справа, які містять дані про нерухоме майно (у тому числі дані технічного стану будівель, споруд, їх частин), а також дані про право власності на нього та суб'єкта цього права (розділ ІІІ "Державний реєстр прав на нерухоме майно" Закону № 1952-IV, розділ VII Тимчасового положення).
Згідно з вимогами частини третьої статті 15 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться, зокрема, за наявності даних технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають реєстрації.
За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Частина перша статті 36 Закону №898-ІV «Про іпотеку» у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки (до набрання чинності Законом №800-VІ), передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог, а статтею 37 зазначеного Закону, в цій же редакції, передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого відповідно до частини другої статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Так, ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки квартири від 25 січня 2010 року (далі - договір іпотеки), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №29.
Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11 серпня 2006 року, за реєстровим № 2386 та зареєстрована в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 03 жовтня 2006 року, записана в реєстрову книгу № 466-18, за реєстровим № 44878.
У відповідності до пункту 2.1.1 договору іпотеки, предмет іпотеки знаходиться у власності іпотекодавця, до моменту укладання цього Договору нікому не відчужений, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного капіталу інших юридичних осіб не внесений, судового спору щодо нього немає, прав щодо нього у третіх осіб (за договором найму, оренди тощо) як в межах України, так і за межами України немає. Укладення цього договору не протирічить правам та інтересам неповнолітніх та малолітніх дітей. Діти не мають права власності або права користування майном, що є предметом цього договору.
Пунктом 2.1.2 договору іпотеки визначено, що на підставах, передбачених законодавством України, на предмет іпотеки може бути звернене стягнення.
Водночас пунктом 2.1.4 договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві спільної сумісної власності, та не є часткою, паєм.
Згідно з пунктом 5.1.1 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог у разі порушення позичальником або іпотекодавцем зобов'язань чи умов, передбачених договором безпроцентої позики та/або іпотечним договором.
Пунктом 5.1.2 договору іпотеки також визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права на таке, відбувається:
- за згодою сторін договору;
- за виконавчим написом нотаріуса (який вчинюється за рахунок іпотекодавця);
- за рішенням суду;
- за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом:
1) переходу до іпотекодержателя права власності на преді іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавця, з дотриманням вимог, установлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності;
2) продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від власного імені будь-якій особі - покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Право вибору засобу задоволення вимог іпотекодержателя серед перелічених пунктом 4.1.2 договору іпотеки належить іпотекодержателю. Сторони за домовленістю мають право встановити інший порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.1.4).
Згідно з пунктом 5.2.1 застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" вважається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Пунктом 5.2.2 договору іпотеки визначено, що при укладанні цього договору сторони, керуючись статями 36, 37 Закону України "Про іпотеку"обумовлюють і встановлюють застереження, що вони домовилися про позасудове врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі невиконання зобов'язань за договором безпроцентної позики.
Згідно з пунктом 5.2.3 іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору іпотеки, що містить застереження, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.
На підставі заяви від 26.07.2010 року про звернення стягнення на майно та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення позивачу 28 липня 2010 року третьою особою зареєстровано право власності на майно.
При цьому, представником позивача не зазначено жодних посилань, якому нормативному акту чи договору суперечить звернення третьою особою стягнення на предмет іпотеки.
Матеріали справи містять заяву від 26.07.2010 року про звернення стягнення на майно та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення позивачу 28 липня 2010 року.
Поряд з цим, представником позивача не надано обґрунтованих заперечень щодо отримання позивачем заяви про виконання зобов'язань від 26.07.2010р. Матеріалами справи підтверджується також обізнаність позивача з висунутими до нього вимогами.
Як вірно враховано судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних документів, якими б спростовувся перехід права власності від позивача до третьої особи - визнання недійсними чи оспорення угод, визнання права власності. Позивачем не зазначено жодних підстав, з яких суд міг би дійти висновків про відсутність прав третьої особи на майно.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач та його посадові особи у спірних правовідносинах діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 - не вбачається.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на зазначене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року не відповідає вимогам ст. 159 КАС України.
Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства і скасована апеляційним судом помилково.
Відповідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційні скарги Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року скасувати.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 березня 2014 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: