12 березня 2015 року м. Київ К/800/42471/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Костенка М.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013
у справі №810/1697/13-а
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кагарлицький цукровий завод»
до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення
Відкрите акціонерне товариство «Кагарлицький цукровий завод» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Кагарлицький цукровий завод») звернулось до суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Миронівська МДПІ Київської області ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.04.2013 №0000074201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013, позовні вимоги задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Цемент Експрес» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, під час проведення якої податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочинах, здійснених позивачем з ПП «Цемент Експрес» у грудні 2012 року на загальну суму 4612500,00 грн., в тому числі ПДВ - 768750,00 грн., встановлено порушення п. 201.6 ст. 201, ст. ст. 185, 187, 188, 200 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; відсутність об'єкту оподаткування, неправомірність формування податкового кредиту у розмірі 768750,00 грн., що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 768750,00 грн.
За результатами перевірки складено акт від 22.03.2013 №125/22-011/19409200, на підставі висновків якого, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 №0000074201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1153125,00 грн., у тому числі, за основним платежем на суму 768750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 384375, 00 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні договору купівлі-продажу сої, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.
Фактичне виконання спірного договору підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, платіжним дорученням, складською квитанцією, актами приймання-передачі придбаної сої, копії яких містяться в матеріалах справи.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Крім того, Миронівською МДПІ Київської області ДПС було подано клопотання про заміну відповідача по даній справі.
На підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, абз. 24, 25 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» суд касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Миронівську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби її правонаступником - Миронівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Допустити заміну відповідача по справі - Миронівську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби її правонаступником - Миронівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.
Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.І. Костенко